- •"Атлантизм" та "європеїзм" у зовнішній політиці V Республіки.
- •"Нова східна політика" фрн в 1966 - 1974 рр.
- •70. Англо-американське ядерне співробітництво.
- •Англо-американські "особливі стосунки".
- •Атлантизм у зовнішній політиці IV Республіки.
- •Балканська криза в зовнішній політиці фрн.
- •Велика Британія та Україна.
- •Вихід Франції з військової організації нато.
- •Вплив Суецької кризи на зовнішню політику Великої Британії та Франції.
- •Геополітичні результати Другої світової війни та міжнародне становище Німеччини.
- •Головні етапи зовнішньої політики Великої Британії після другої світової війни.
- •Головні етапи зовнішньої політики Федеративної Республіки Німеччина.
- •Доктрина "трьох кіл" у зовнішній політиці Великої Британії.
- •Друга спроба Великої Британії приєднатися до єес. «Оксамитове вето» ш.Де Голля.
- •Еволюція політики фрн щодо військово-політичних аспектів європейської інтеграції.
- •Європеїзм у зовнішній політиці IV Республіки.
- •Європейська інтеграції у зовнішній політиці Німеччини в 90-і рр.
- •Зовнішня політика Великої Британії за часів правління Дж.Мейджора.
- •Зовнішня політика Великої Британії за часів правління м.Тетчер.
- •Зовнішня політика Франції у період президентства ф.Міттерана.
- •Зовнішньополітична доктрина голлізму.
- •Зовнішньополітичні концепції політичних партій фрн та зовнішньополітична доктрина країни.
- •Конституційно-правові та політичні засади зовнішньої політики фрн.
- •Крах Британської імперії та її трансформація у "Співдружність".
- •Крах колоніальної системи Франції в Африці.
- •Кризові процеси у Британській Співдружності в 60-і рр. Перегляд доктрини "присутності на схід від Суецу".
- •Міжнародно-правові аспекти об'єднання Німеччини.
- •Місце Франції в системі сучасних міжнародних відносин.
- •Місце Великої Британії в системі сучасних міжнародних відносин.
- •Німецько-французькі відносини в 70-і рр.
- •Німецько-французькі відносини в 80-і рр.
- •Нові аспекти безпекової політики об'єднаної Німеччини.
- •Основні напрямки і тенденції зовнішньої політики об'єднаної Німеччини.
- •Особливості зовнішньої політики Великої Британії після приходу до влади уряду т.Блера.
- •Особливості формування зовнішньої політики Франції в період президентства в.Жискар д'Естена.
- •Особливості формування зовнішньої політики Франції в період президентства ж.Ширака.
- •Перегляд основних засад зовнішньої політики Великої Британії після закінчення другої світової війни.
- •Перша спроба Великої Британії приєднатися до єес. "Залізне вето" ш.Де Голля.
- •Подолання протиріч у британсько-французьких відносинах та вступ Великої Британії до єес.
- •Позиція Великої Британії щодо розпаду срср та утворення низки нових незалежних держав.
- •Політика Великої Британії в єс у 70-80-і рр.
- •Політика уряду к.Аденауера щодо "німецького питання" в 1949 - 1961 рр.
- •Політика Франції в Африці (70-90 рр.).
- •Політика Франції на Близькому Сході.
- •Політика Франції щодо європейської інтеграції (50-60-і роки).
- •Політика Франції щодо єс за часів президентства ж.Ширака.
- •Політика Франції щодо нато за часів президентства ж.Ширака.
- •49. Політика фрн в питанні євр. Інтеграції (70-90-ті рр.)
- •50. Політика фрн з питань роззброєння та контролю над роззброєнням
- •Політика фрн щодо інституційної реформи Європейського Союзу та проекту Конституції єс.
- •Політика фрн щодо Французької республіки в 1949 - 1963 рр.
- •Проблеми роззброєння у зовнішній політиці Франції.
- •Процес відновлення державного суверенітету фрн та інтеграція країни в систему політичних союзів Заходу (кінець 40 - 50-і рр.)
- •Радянсько-британські відносини в роки "холодної війни".
- •Радянсько-британські відносини у 70-80-х рр.
- •Роль і місце Великої Британії в міжнародній "антитерористичній" коаліції.
- •Фактор ядерної зброї в зовнішній політиці фрн в 50-60-і рр.
- •Фолклендська криза 1982 р.
- •Безпекова політика Франції за часів президентства ж.Ширака
- •Франко-радянські відносини в 60-80-і рр.
- •Франція та "німецьке питання" в повоєнній Європі. Єлісейський договір.
- •Політика Франції щодо єс у 70-80-і роки XX ст.
- •Франція та Україна.
- •Фрн в системі відносин Схід - Захід в 70-80 рр.
- •Фрн в системі трансатлантичних та західноєвропейських відносин в 60-і рр.
- •Фрн та процес географічного розширення єес та єс.
- •Фултонська промова у.Черчілля.
- •Ядерна стратегія Франції.
Подолання протиріч у британсько-французьких відносинах та вступ Великої Британії до єес.
Ситуация, как и вся европейская политика Англии, определялась расстановкой в треугольнике Лондон-Париж-Вашингтон. Путь же в ЕЭС лежал прежде всего через Париж - Франция становилась лидером ЕЭС.
Макмиллан рассчитывал быстро решить вопрос, пойдя на незначительные уступки и используя личную дружбу с де Голлем со времен войны. Но у де Голля были несколько иные планы.
Еще в 1958 г. де Голль обратился к США и Англии с предложением о создании “триумвирата” для управления миром. Это было заведомое напрашивание на отказ, с тем чтобы развязать себе руки для проведения независимой от США политики, в т.ч. - в ядерной сфере; так оно и случилось.
Англия же в 1961 г. была готова поддержать идею “триумвирата” (и даже подталкивала к этому США), чтобы де Голль согласился на ее вступление в ЕЭС. Таким образом она оказывалась между двух огней - США и Франции.
В течение 1960-1962 гг. состоялся ряд встреч Макмиллана с де Голлем. Единственный камень преткновения - отношения с США и ядерное оружие. Франция активно создавала свое ядерное оружие и нуждалась в сотрудничестве в этой области, главным образом по финансовым соображениям. Англия представлялась идеальным вариантом - небольшая, равная Франции страна, а не “великие” США. Англия хотела, но не могла: она была связана с США соглашением 1958 г. о запрете передачи ядерных секретов третьим странам.
Однако начинать официальные переговоры о вступлении в ЕЭС все равно было нужно. Для этого Англии необходимо было прежде решить 3 вопроса:
убедить страны Содружества, что не будет ущерба их интересам;
согласовать курс на вступление с ЕАСТ;
получить поддержку США.
В парламенте решение о начале переговоров было одобрено подавляющим большинством; Макмиллан обещал, что вступление может состояться только на условиях Англии. Но для остальных стран это было неприемлемо: Англия собиралась войти в ЕЭС как
а) глава Содружества Наций
б) особый партнер США
в) ядерная держава.
В этом качестве Англия должна была бы стать лидером ЕЭС. Франция категорически не могла согласиться.
На конец 1962 г. был намечен англо-американский саммит, и Макмиллан надеялся склонить США к ядерной кооперации с Францией. Однако произошло обратное. В мае 1962 г. на заседании министров обороны НАТО в Афинах Р.Макнамара осудил все национальные ядерные силы, назвав их “опасными” и “недостаточно надежными”. Это вызвало возмущение не только Франции, но и Англии. Макнамара выдвинул также проект создания “многосторонних ядерных сил” (МЯС); это давало допуск к ядерному оружию ФРГ. На время произошло “ядерное сближение” Англии и Франции.
15-16 декабря 1962 - встреча Макмиллана и де Голля в Рамбуйе. Англия обязательно будет развивать свои собственные ядерные силы. Де Голль не совсем правильно понял Макмиллана, решив, что Англия будет сейчас выбирать между Вашингтоном и Парижем и в конце концов склонится к Парижу, т.к. американцы постепенно свернут программу ядерной помощи Англии. Впоследствии из-за этого французы обвиняли Макмиллана во лжи.
Впрочем, де Голль высказал Макмиллану другие сомнения в возможности скорого присоединения к ЕЭС:
экономика Франции и ФРГ взаимодополняема, а Англия не вписывается
как впишутся другие страны ЕАСТ?
даже 6 странам было трудно найти единую концепцию “Европы без США” - в большем составе это будет сделать намного труднее.
Однако категорического возражения не прозвучало.
21 декабря 1962 - англо-американское соглашение в Нассау (Багамы) о ядерном сотрудничестве. Однако ядерный арсенал Англии оказался фактически подчинен американскому - никакого сотрудничества с Францией быть уже не могло.
14 января 1963 де Голль публично выдвинул возражения против вступления Англии в ЕЭС, фактически наложив вето, названное из-за жесткости формы “железным”.
В конце января 1963 официальные переговоры между Англией и ЕЭС в Брюсселе были прерваны на неопределенный срок.После прекращения переговоров в Брюсселе проблема вступления Англии в ЕЭС не ставилась 2 года. Это объяснялось во многом сменой руководства - приходом к власти лейбористов во главе с Г.Вильсоном. Позиция лейбористов в отношении ЕЭС стала постепенно меняться начиная с 1965. В течение 1965-1966 Г.Вильсон несколько раз высказывался в пользу возобновления переговоров. Однако до конкретных действий не доходило: институционный кризис в ЕЭС 1965-1966, вызванный неуступчивостью Франции в принятии решений, незавершенность военно-политической доктрины Англии.Франция и ФРГ предложили Англии ассоциированное членство в ЕЭС, но она отказалась; не только по соображениям престижа, но и практическим - ассоциированный член не мог полноценно влиять на ЕЭС.
В 1969 де Голль ушел в отставку. Пришедшие президент Жорж Помпиду, премьер Шабан-Дельмас и министр иностранных дел Шуман подходили к вопросу принятия Англии в ЕЭС более спокойно и прагматически.
К концу 1969 отношения нормализовались окончательно.
8 мая 1971 г. наконец было объявлено о предстоящем англо-французском саммите, который состоялся
20-21 мая 1971 в Париже. После двухдневных напряженных переговоров было достигнуто принципиальное согласие о вхождении в ЕЭС Англии. Это явилось компромиссом - Англия несколько ослабляла свои “особые отношения” с США, Франция терпимее относилась к политике атлантизма.
22 января 1972 в Брюсселе, во дворце Эгмонт, был подписан договор о присоединении Англии к ЕЭС, который вступил в силу 1 января 1973.
