26. Кризові процеси у Британській Співдружності в 60-і рр. Перегляд доктрини "присут­ності на схід від Суецу".

Прихід до влади лейбористського уряду Г. Вільсона 1964 року позначений складною економічною ситуацією у ВБ. Економічні показники ВБ відставали у 2 рази від Франції, від 2,5 рази від ФРН та у 3 рази від Італії. Це катастрофа для великої держави, тому не дивно, що ВБ залишалася осторонь інтеграційних процесів, відділена від європейського поділу праці.

До даного періоду належить зовнішньополітична теза ВБ про партнерство Лондона зі США у політичній сфері, а з Європою – в економічній. Позиції Вільсона змінюються в сторону повернення до Європи.

До даного часу, зважаючи на політичні та економічні умови, належить відхід ВБ від доктрини «Присутності на Схід від Суецу». У 1966 році лунають заяви уряду ВБ про фінансову неспроможність Лондона утримувати свої колонії – це була не лише зона впливу, але й територія, що вимагала військової присутності. Тогочасний британський бюджет передбачав скорочення військових витрат з 7% до 6% ВВП. Глибока економічна криза у ВБ всупереч європейській тенденції прискорила відмову Британії від доктрини «Присутності на Схід від Суецу» та більшою мірою підтримати ідею повернення до ЄС.

27. Міжнародно-правові аспекти об'єднання Німеччини.

Упродовж 1989 динамічний розвиток політ, подій у країнах Центр, та Схід. Європи почав змінювати модус вівенді нав­коло НДР. Заключна декларація Бухарестської зустрічі у верхах країн-членів ОВД (8.06.1989) визнавала права країн регіону на самовиз­начення та де-факто проголошувала відмову СРСР від втручання в їхні внутр. справи. Відкриття наприкінці червня 1989 угорсько-австр. кордону призвело до масового виїзду громадян НДР до ФРН через Угорщину й Австрію. Загострення політ, кризи в НДР ви­кликало відставку 18.10.1989 Е. Хонекера з усіх держ. та парт, посад. Було прийнято новий закон про виїзд із НДР. Ще до завершення законотворчої процедури увечері 9.11.1989 на офіц. рівні було зроблено заяву про наяв­ність у громадян НДР права виїзду в ФРН через усі прикордонні переходи, внаслідок чого фактично був ліквідований режим держ. кордону між двома країнами.

Питання про початок процесу Н. о. було поставлене у виступі Канцлера ФРН Г. Коля в бундестазі 28.11.1989 з т. зв. «планом з 10 пунк­тів», яким розпочалась активна фаза міжнар. врегулювання нім. проблеми. Оскільки пози­ція 4 держав-переможців (Великої Британії, США, СРСР, Франції), які за міжнар. угодами мали особливі права в Німеччині, не була достеменно відома, план Коля передбачав поступове Н. о. через певний період співісну­вання двох д-ав у рамках єдиної конфедера­тивної спільноти. Але вже в ході візиту Коля до Дрездена 19-20.12.1989 стратегія уряду ФРН кардинально змінилась і виходила із завдання об'єднання в максимально наближений термін. Усі зацікавлені д-ви, крім США, поставилися до перспективи Н. о. негативно. Демонстра­цією опозиції зах.-європ. д-ав став офіц. візит Президента Франції Ф. Міттерана 20-22.12.1989, перший за всю історію існування НДР, здійс­нений лідером зах. держави-переможиці. Серед країн Центр, та Схід. Європи основними опонен­тами Н. о. були Польща, для якої принципово важливим залишалось визнання ФРН існую­чих кордонів, та СРСР, який прагнув макси­мально зберегти статус-кво в Центр. Європі. 8-9.12.1989 на засіданні Європ. Ради в Страс­бурзі ФРН досягла важливого компромісу зі своїми зах.-європ. союзниками. Під тиском Франції та інших членів Європейського еконо­мічного співтовариства (ЄЕС) делегація ФРН погодилась розпочати третій етап створення Європ. валютного й екон. союзу та скликати у грудні 1990 міжурядову конференцію з метою змін положень Римських угод 1957. Крім того, заради підтвердження зах.-європ. вибору своєї зовн. політики, ФРН виступила з ініціативою розпочати паралельно другу конференцію, яка ставила б за мету створення Європ. політ, союзу. Досягнення згоди з принципових пи­тань поміж зах.-європ. д-вами дозволило роз­почати офіц. переговори держав-перемож-ниць. Першим етапом діалогу стала зустріч послів Великої Британії, США, СРСР, Франції

11.12.1989 в Берліні. Під час візиту канцлера Коля в Москву 10-12.02.1990 обговорювались умови, за яких СРСР був готовий дати прин­ципову згоду на Н. о. Ними були визнання остаточного характеру існуючих зовн. кордо­нів НДР та ФРН, надання фінанс. допомоги СРСР та позаблоковий статус об'єднаної Ні­меччини. Саме остання вимога виявилась най­більш суперечливою та нереальною в нових істор. умовах.

Проте принципова згода, яку надав СРСР щодо відновлення єдності нім. д-ви, відкрила можливість для офіц. переговорів про міжнар. аспекти об'єднання у форматі «2+4» (обидві нім. д-ви та держави-переможниці). Відп. рі­шення було прийнято під час зустрічі міністрів закорд. справ країн НАТО та ОВД з нагоди обговорення проекту дог-ру про «відкрите небо», яка відбулась 12-14.02.1990 в Оттаві. Вирішальними для формування єдиної позиції зах. країн у ході подальших переговорів були візит Коля до Парижа 15.02.1990, за резуль­татами якого Франція остаточно зняла всі свої застереження, та зустріч Канцлера ФРН

24.02.1990 з Президентом США Дж.Г.В. Бушем у Кемп-Девіді, яка остаточно з'ясувала межу можливих компромісів із СРСР з приводу членства майбутньої об'єднаної Німеччини в НАТО. Динаміка переговорного процесу за форматом «2+4», що офіційно розпочався 5.05.1990 на рівні міністрів закорд. справ, визначалась подіями всередині Німеччини. 18.03.1990 в НДР відбулись перші демокр. вибори. Сформований за їхніми результатами коаліційний уряд на чолі з Л. де Мез'єром проголосив про намір здійснити об'єднання на

підставі ст. 23 Основного закону ФРН та роз­почати негайно переговори про створення валютного, екон. й соц. союзу двох країн. Відп. міжурядові угоди були підписані 18.05.1990 та набули чинності 1.07.1990. Створювалась си­туація дефіциту часу для учасників перего­ворного процесу, насамперед для делегації СРСР, яка продовжувала обстоювати принцип нейтралізації майбутньої нім. д-ви.

Декларація, що була прийнята на саміті НАТО 5-6.07.1990 в Лондоні, про незастосу-вання сили першими та пропозиція країнам ОВД зробити спільну заяву про відмову роз­глядати іншу сторону як потенційного про­тивника та про незастосування сили й погрози застосування сили проти територ. цілісності та політ, суверенітету будь-якої д-ви світу ство­рила позитивний контекст для вирішального етапу переговорів Коля з М. Горбачовим (відбу­вались 15-16.07.1990 в ході перебування канц­лера на Півн. Кавказі). В обмін на визнання за об'єднаною Німеччиною права самостійно вирішувати питання про членство у військ, союзах, ФРН зобов'язалась зберегти всі існу­ючі обмеження у військ, сфері, у т. ч. відмову від вир-ва, володіння та розпорядження зброєю масового знищення, підтвердження участі в режимі нерозповсюдження ядерної зброї, а також одно­стороннє зменшення чисельності збройних сил до 370 тис. Крім того, ФРН зобов'язалась підписати окремі угоди про умови виведення рад. військ з нім. території після об'єднання.

Третій раунд переговорів у форматі «2+4» за участю мін. зак. справ Польщі К. Скубішевсь-кого, що відбувся в Парижі 17.07.1990, під­твердив результати рад.-нім. домовленостей та узгодив деталі майбутнього дог-ру. Підписання Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини 1990 відбулось 12.09.1990 в Москві. 1.10.1990 чотири держави-переможниці пере­дали урядові ФРН декларацію про припи­нення їхніх прав та обов'язків щодо Берліна та Німеччини в цілому з моменту набуття чинності Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини, що означало остаточне вре­гулювання «німецького питання» та віднов­лення в повній мірі суверенітету Німеччини. Офіційне Н. о. відбулось на урочистій цере­монії в Берліні 3.10.1990 на першому пленар­ному засіданні новообраного парламенту ФРН.