25. Крах колоніальної системи Франції в Африці.

Колониальные проблемы. В период Четвертой республики во французских колониальных владениях широкий размах приоб­ретает национально-освободительное движение. Однако в 1946 г. колониальная империя Франции, переименованная но­вой конституцией во Французский союз, пока остается весьма обширной. Она занимает площадь около 12 млн кв. км с населе­нием более 70 млн человек. Формально Французский союз был разделен на три части: заморские департаменты, «заморские территории» и так называемые присоединившиеся территории и государства. К первым относились три департамента Алжира, острова Ре­юньон (Индийский океан), Мартиника и Гваделупа (Атлантиче­ский океан) и Французская Гвиана (Южная Америка).

Французская Западная Африка (Сенегал, Мавритания, Французский Судан, Гвинея, Берег Слоновой Кости, Верхняя Дагомея, Нигер), Французская Экваториальная Африка (Габон, Среднее Конго, Убанги-Шари, Чад), а также Мадагаскар, Фран­цузское Сомали (Африка), Новая Каледония и Французская По­линезия (Океания), владения в Индии (Пондишери, Карикал, Махе, Янаон, Чандернагор), Коморские острова (Индийский океан), острова Сен-Пьер и Микелон (Атлантический океан) входили в состав «заморских территорий».

В первые годы существования Пятой республики завершился распад француз­ской колониальной империи (Французского союза). Це період:

· другої хвилі деколон. - з середини 50-х рр. до середини 60-х рр. - появою незалежних держав у Північній та Тропічній Африці;

· третої - з 1975 р. до 1990 р. - завершенням деколонізації півдня Африки.

В середині 50-х років помітився значний підйом національно-визвольного руху народів Північної Африки. На початку 50-х в ООН арабськими та азіатськими країнами було поставлено питання про вирішення марокканської і туніської проблеми, було зазначено, що ці країни досягли політичної зрілості і повинні отримати незалежність. В наслідок антиколоніального руху 2 березня 1956 року незалежність отримала Марокко, а 15 червня 1956 року Туніс. Франція вимушена була визнати незалежність Марокко і Тунісу.

Деколонізаційні процеси розгорнулися і в Алжирі. З 31 жовтня на 1 листопада 1954 року вибухнуло збройне повстання проти французів, що перейшло в партизанську війну. Боротьбу очолив Фронт національного визволення (ФНВ). В 1956 р. ФНР створив Національну раду алжирської революції, а в 1958 році Національна рада проголосила Алжирську республіку. Ця війна продовжувалась до 1962 року. В результаті Франція змушена була 18 березня підписати Евіанську угоду, за якою в Алжирі мав бути проведений референдум про подальшу долю країни. За результатами референдуму у вересні 1962 року Національні Установчі збори проголосили утворення Алжирської Народної Демократичної Республіки.

В 1960 р. на Африканському континенті з'явилося 17 нових держав. 1 січня була проголошена незалежність Камеруну, що знаходився під управлінням Франції, 27 квітня - Того, 26 червня - Мальгашської (Малагасійської)

В серпні – листопаді 1960 року здобули незалежності всі колонії Французької Західної і Екваторіальної Африки. Республіка Дагомея виникла 1 серпня, Республіка Нігер – 3 серпня, Республіка Верхня Вольта – 5 серпня, Республіка Беріг Слонової Кістки – 7 серпня, Республіка Чад – 11 серпня, Центральноафриканська Республіка, що до кінця 1958 р. Називалася Убанги-Шари, – 13 серпня, Республіка Конго (зі столицею в Браззавилі, колишнє Середнє Конго) – 15 серпня, Габонська Республіка – 17 серпня, Ісламська Республіка Мавританія – 28 листопада.

20 червня була проголошена незалежність Федерації Малі. Ця федерація виникла ще в колоніальний період, 17 січня 1950 р., в результаті об'єднання Сенегалу і французького Судану і була названа в пам'ять крупної середньовічної західно-африканської держави - Малі. Однак федерація майже відразу же розпалася: 20 серпня 1960 р. Сенегал вийшов з її складу і став незалежною республікою. 22 вересня колишній французький Судан було проголошено суверенною Республікою Малі.

Виникнення біля сотні нових держав на колишній колоніальній периферії має величезне історичне значення. Ці держави стали важливим фактором у світовій політиці. Вони складають приблизно дві третини держав-членів Організації Об'єднаних Націй.

1960 рік вважається роком Африки. Тому що 10 кр отримали незалежність.

Вчені виділяють 2 хвилі деколонізації Африки це

1. сер 40-х рр.- кр Азії:пакистан, індія здоб незал від Франції ,на близ сході

Того .

2 хвиля-50-ті рр. а саме 57-лівія, Марокко, туніс і суданБув утворений африканський союз в травні 1963р.

Причини деколонізації:

-ослаблення митрополій в ході 2св в:ВБ ФР ПОРТ ІСП

- самі народи в ході 2св в були втягнуті іотримали досвід збр боротьби (особливо в Азії)

ООН (яка захищала нації )

Це була демократизація МВ

-Розвиток економіки

Наслідки деколонізації:

Виникло купа проблем такі як борги,взька спеціалізація економіки, митрополії просто напросто вичерпували їх потенціали (колоній) та експлуатували їх начелдення наприклад в Сьерра-леоні були алмазні шахти і люди там працювали (корінне населення)

Колонії:

ФР-марокко (56), Алжир(62), Мавританія, Малі, чад, камерун(60),

ВБ- Гага(57), Нігерія(60), Судан(56), Кенія(63)

Португалія- Мозамбік(75), Ангола(75)

Італ- Ефіопія, Лівія, Сомалі(60)

Бельгія-Заїр(60)