Маскулінність і Фемінність

Фемінність – це характеристики, пов’язані із жіночою статтю, або характерні форми поведінки, яких очікують від жінки у даному суспільстві (Ентоні Гідденс) або “соціальний вираз того, що розглядається як позиції, внутрішньо притаманні жінці” (Ліза Таттл). Фемінність в рамках андроцентричної культури визначається як марґінальна щодо існуючого символічного порядку, в якому маскулінність виступає як норма.

Фемінність – не суто жіноча риса, як це закріпилося у нашій свідомості, переобтяженій різного роду стереотипами, а певний спосіб осмислення та сприйняття реальности. Характерними рисами фемінности є емоційність, сенситивність, інтуїтивне пізнання. Чи притаманні ці риси сучасним чоловікам? А з іншого боку якими є сучасні жінки?

З питанням фемінності тісно пов’язане поняття ґендеру як соціальної статі, оскільки жінка, котра входить у соціальне середовище, змінює його. Вона вносить інший спосіб мислення та дій, новий зміст і нові форми виконання. Жінка виходить із сфери приватної у сферу соціальну, розширює сферу своєї самореалізації і збагачує соціальну дійсність своїм способом сприйняття реальности.

Феміністичні дослідження заперечили обумовленість соціокультурних характеристик та процесів біологічними відмінностями: фемінність не стільки природна, скільки сконструйована з дитинства. На думку французьких теоретиків фемінізму (Сікс, Юлія Крістева) фемінність – це довільна категорія, якою жінок наділив патріархат.

Існує також уявлення про те, що фемінність – особлива “рівна-але-відмінна” протилежність маскулінности, що також неправильно, оскільки маскулінні риси (стійкість, сміливість, самодостатність) мають цінність для всіх людей, тобто і для жінок, і для чоловіків, а фемінні – бажані для жінок лише з точки зору їхньої привабливости для чоловіків. Радикальні лесбіянки вважають, що таким чином, сутність фемінности – у встановленні для жінок обмежень, які є корисними і приємними насамперед для чоловіків.

Починаючи з 70 років феміністки спочатку відкидали фемінність як явище, що підтримує вторинний статус жінки на користь андрогінії. Однак з часом ця думка зазнала певних змін. Психолог Ж.Міллєр висловила думку, що такі риси фемінности, як емоційність, чутливість та інтуїція – це не слабкість, а особлива сила, яка може стати суттєвою для побудови кращого суспільства, і що ці риси чоловіки могли б розвивати у собі. Сучасна криза маскулінности непрямим чином свідчить на користь цього припущення.

Так зване чоловіче питання було виразно артикульоване як проблема суспільного і особистісного рівнів в останній третині ХХ століття – на сто років пізніше від актуалізації добре знаного жіночого питання. Традиційний чоловічий спосіб життя (орієнтований на незалежність, досягнення, домінування), суто чоловічі чесноти і цінності (мужність, сила, відвага, агресивність, незворушність), ба, навіть самі суспільні чоловічі ролі (годувальника, захисника, опікуна, керівника) часто-густо вже не відповідали тим суспільно-політичним змінам, що їх зазнало людство впродовж ХХ століття.

Ця тривога з приводу “кризи маскулінности” була спричинена не тільки технічним прогресом, завдяки якому праця більше не вимагала грубої фізичної сили. Чи не найважливішим чинником виникнення різноманітних чоловічих рухів стала ідеологія та практика фемінізму другої хвилі, що активно обстоював економічні, політичні, особисті права жінок у цьому досі суто чоловічому світі. Організований та ідеологічно сформований жіночий рух чоловіки сприймали як загрозу, інтелектуальний виклик та, водночас, приклад для наслідування. Саме це й спонукало їх до захисту своїх групових інтересів. Однак що і від кого захищати? Чи боронитися від жіночого наступу на свої одвічні привілеї? Чи, радше, оберігати свої споконвічні чоловічі чесноти? А чи рятуватися шляхом пристосування до нових обставин?

Перспективи виходу із цієї кризи маскулінности різні чоловічі рухи трактували по-різному. Можемо виокремити два засадничо відмінних підходи до проблеми, а відтак – два протилежних шляхи її вирішення. Перший напрям, що від самого початку був щільно пов’язаний із фемінізмом, полягав у визнанні тих обмежень, що їх накладає на чоловіків патріархальна система із властивими їй сексистськими стереотипами. Головна мета – зміна усієї системи чоловічого домінування та усунення соціальної нерівности чоловіків та жінок, надання кожному широких можливостей вибору стилю життя. Шлях до неї – зміна процесу соціалізації хлопчиків, яким варто таки “дозволити плакати”. Ключовими постатями цієї течії стали Майкл Кіммел (США) та Роберт Коннелл (Австралія). Цілковиту його протилежність становив консервативний чоловічий рух за відродження істинних чоловічих цінностей та привілеїв. Обстоюючи збереження традиційного розподілу чоловічих і жіночих ролей та засуджуючи соціальні відхилення (пияцтво, наркоманію, гомосексуалізм тощо), прихильники цього напрямку вбачають у відновленні справжньої маскулінности необхідну передумову існування міцної сім’ї та суспільної стабільности. Ідеологи цього руху Воррен Фарелл, Герб Голдберг, Роберт Блай вважають, що головна небезпека криється у поширенні фемінізму та зростаючому впливові жінок.

Хоча чоловічі рухи впродовж останніх 30 років набули справжнього розмаху, вони все ж не стали реальною та організованою політичною силою. Більшість звичайних соціально активних чоловіків залишається байдужою до проблем сучасної маскулінности, віднаходячи для себе інші способи самореалізації.

Щось подібне відбувається й у так званих чоловічих студіях. Попри справжній бум інтересу до відповідних публікацій, на університетські лекції з чоловічої тематики у США все ще ходять переважно жінки. І річ не стільки у тому, що молоді чоловіки не мають проблем, скільки у тому, що вони не готові самі собі у цьому зізнатись. Так чи інакше, а з середини 1980-х років кількість праць, присвячених чоловічим студіям, стрімко зростає. У США створена навіть Американська асоціація чоловічих студій (The American Men’s Studies Association – AMSA), існує чимало спеціальних наукових видань, найавторитетніший з яких “Men and Masculinities”. У підходах до вивчення маскулінности також немає єдности. Так, прихильники біологічного детермінізму у поясненні поведінкових і психологічних відмінностей між чоловіками опираються на теорії біологічного диморфізму, вказуючи на існування відповідних докорінних відмінностей між самцями і самками будь-якого біологічного виду (насамперед, приматів). Шанувальники психоаналітичного бачення вважають відмінності чоловічого та жіночого характерів неминучим наслідком особливостей становлення статевої ідентичности дитини у процесі взаємодії з батьками (насамперед, з матір’ю). Обидва згадані підходи є есенціалістськими та універсалістськими, оскільки обґрунтовують одвічність, об’єктивність, незмінність та абсолютність власне чоловічих рис вдачі.

Висновок

 Тож можно сказати що фемінність та маскулінність у суспільстві вважаються вельми істотними характеристиками особистості, і вважаються ознаками мужності чи жіночності.    Проблема “маскулінності-фемінінності” має три важливих обставини. По-перше, чоловіки й жінки мають різні ступені маскулінності й фемінінності. Вони можуть бути більш-менш маскулінними, фемінінними або андрогінними, що сполучають у собі “чоловічі” і “жіночі” властивості особистості.    По-друге, чоловічі й жіночі властивості багатогранні.: “чоловіча” структура може сполучатися з “жіночими” якостями, характеристиками, почуттями й навпаки.    По-третє, стереотипні уявлення про маскулінність та фемінінності формуються на життєвому здоровому глузді й емпіричному досвіді.    З безлічі психологічних рис характеру, носієм яких є кожна людина, можна виділити деякі, традиційно приписувані чоловічої (лідерство, активність і ін.) або жіночої (поступливість, м'якість) соціальної ролі. Інші ж є універсальними, не прив'язаними до проявів жіночої або чоловічої психології.

Список використаної літератури

1)Бурейчак Т. Соціологія маскулінності навчальний посібник Львів.2001. 142с

2)Абрамян Л.А. Мир мужчин и женщин :Этнические стереотипы мужского и женского поведения

3) Дудар Н.П. Релігійность в в українському соціумі: детермінанти і характеристика сучасного стану

4) Дудар Н.П. Филипович Л.О. Нові релігійні течії :український контент Відд. Релігіезнав. Ін-ту філософії Г. Сковороди НАН України. К. Наук. Думка, 2000-132с

5)Жельвис В.И. Инвектива:мужское и женское предпочтение.Єтнические стереотипі мужского и женского поведения

6)Колодній А.М. Україна в її релігійних виявах-Л.Сполом, 2005 – 336с

7) Колодній А.М. Филипович Л.О. Релігійна духовність українця:вияави, постаті, стан. К.Наук. думка 1995

8)Чернова Ж. Корпоративній стандарт современной мужественности 2003

9) Шевченко А.Н. " Наука и религия - два способа познания мира." Донецк, 1997г.

10 )Белецкий А. "Новая идеология для новой Украины", Киев 1995г.

11) Митрохин Н. "Некоторые аспекты религиозной ситуации в Украине" "Русская мысль", Париж, 1999г

12). Антропология. Хрестоматия под ред. В.Ю. Бахолдина, М.А. Дерягина. М: 1997.

13). Кравченко А.И. Социальная антропология. – М.: "Академический проект", 2003

14)Паніна Н. Неподолана дистанція. /Критика, №7-8, 2003. – с.17-20.

15)Європейська комісія проти расизму та нетерпимості. Третя доповідь по Україні. Страсбург: CRI(2008)4, 2008.