Міністерство освіти і науки України Державний Вищий Навчальний Заклад Київський Національний Університет
імені Тараса Шевченко
Історичний факультет
Курсова дослідницька робота з етнології На тему: толерантність в Українському суспільстві
Виконав студент 2 курсу, 5 групи
Чумаченко Ярослав Валерійович
Перевірила Ігнатенко І.В.
Київ 2013
Зміст
Вступ
РОЗДІЛ 1
1)Ксенофобія та расизм, в українському суспільстві..............................4
2)Mіжрелігійні конфлікти..........................................................................11
3)Маскулінність і фемінізм........................................................................15
Висновок
Список літератури
Додаток 1
Додаток 2
ВСТУП
Актуальність теми дослідження полягає у важливості вивчення ксенофобських і расистских настроїв серед мого народу - українців, зважування і аналізу всіх сторін за і проти цього давнього явлення, а не тільки з сторони негативності , а також як у нас в суспільстві протікає міжконфесійне протистояння між представниками різних груп : Православними, католиками, іудеями та мусульманами, а ще відношення в українському соціумі до нового явищя як - маскулінністі і феміннізму, а саме які узагальнюючі нормативні уявлення та установки мають бути у сучасних людей і чим саме повинні займатися чоловіки та жінки у нашому суспільстві і в наш час.
Загострення останнім часом інтересу до проблеми толерантності - помітна сторона як повсякденного, так і теоретичного свідомості. Цей інтерес має важливі політичні та культурологічні підстави. У масовій свідомості домінує судження, що саме толерантності у світі не вистачає. У той же час зростає розуміння того, що толерантність не можна розглядати як панацею від усіх бід сучасного світу. Неозброєним поглядом можна бачити, що нетерпимість до відмінностей (расових, етнічних, релігійних, гендерними і т.д.) може привести людей до катастрофічних наслідків. Проте не можна не бачити й те, що потурання і поблажливість можуть не меншою мірою струснути людський світ. Так що проблема толерантності не так проста, як може здатися на перший погляд.
Толерантність аж ніяк не може виступати в ролі вічної абстрактної цінності, якому треба слідувати автоматично, поза зв'язку з конкретно-історичною ситуацією. У толерантності є історія і вона показує, що на певному етапі існування людського суспільства ніякої толерантності не існувало. Потім у контексті певних історичних реалій виникла вимога толерантності. Але, виникнувши раз, воно вже не йшло з етики західного світу, однак зміст цього поняття змінювалося від століття до століття.
Обєктом мого дослідження - виступае саме всебічні, параметри нетерпимості, а також релігійні норми тих чи інших груп, а ще погляди світобачення населення і їхні нормативні уявлення про життя.
Предметом дослідження є вивчення толерантності в українському суспільстві, в ХХІ столітті.
Мета дослідження - здійснити аналіз рівня національної толерантності в Україні в загальнодержавному масштабі. Основні дослідницькі завдання такі: по-перше, Вивчення і аналізування суспільної думки через опитування; подруге, з'ясувати змістовну суть методології дослідження національної толерантності; по- третє, охарактеризувати сучасні особливості національної толерантності в Україні.По четверте дізнатися чому саме і через що відбуваються непорозуміння і конфлікти на грунті расизму, релігії, серед різних людей і які чинники цьому сприяють.
Географічні межі дослідження – це вся територія України
Хронологічні межі дослідження – початок ХХI століття, і до сьогодення
Наукова новизна темиитальянского милитесситальянского ми толерантності нещодавно набула статусу одного з найактуальніших питань вітчизняної науки і практики, однак вона має тривалу історію дослідження, хоча достаннього часу ці дослідження не носили систематичного характеру.
Толерантність - це ідея не останнього часу. Навпаки, історія цього терміна підкреслюе, що толерантність була принципом міжрелігійного діалогу вже в середньовіччі. Необхідність доводити свою правоту не силою, а словом вимагала уваги до чужої думки і раз вивала різні тлумачення. Історично першою і домінуючою формою прояву толерантності є віротерпимість. Осмислення проблеми толерантності як свободи совісті характерно для гуманістів (Е. Роттердамський, Т. Мор) і діячів Реформації (М. Лютер). Розкол західного християнства на католицтво і протестантизм привів до необхідності обговорювати проблему співіснування різних церков, різних релігійних переконань. Цю проблему особливо гостро ставить Дж. Локк у своєму «Посланні про віротерпимість» (1689), яке класики ідеології лібералізму називають маніфестом толерантності. Відмова від насильства як засобу прилучення людини до віри і акцент на щирості переконань за умови добровільного вступу в громаду віруючих - ось два основних аргументи на користь толерантності в 17 ст. У другій половині минулого сторіччя активізувалося вивчення толерантності, на Заході, а з кінця 1980-х. Рр.. до цього процесу приєдналися і радянські вчені, а з настанням незалежності і українські.
РОЗДІЛ 1
Історіографія і джерела
Проблема толерантності. протягом тривалого часу викликала значний інтерес з боку дослідників.. Але початку XXI століття проблема толерантності набула особливої актуальності у зв'язку із процесом глобалізації, що зіштовхує релігійні, національні і етнічні ідентичності різних культур і народів. Формування громадянського суспільства неможливе без відповідного усвідомлення фундаментальних цінностей демократії. Однією з основних таких цінностей є цінність толерантності. Проблема толерантності сьогодні - одна з центральних проблем як глобального, так і національного порядку. Книгге А. Об обращении с людьми / Пер. с нем. Я. Лангена; Предисл. Р. Позе; Худ. А. В. Куманькова.- Дубна: Феникс, 1994.- 325 с. Це видання - своєрідне зібрання правил поведінки та настанов життєвої мудрості. З часу появи цієї книги у світі в усій Німеччині словом "кнігге" почали називати взагалі будь-яку книгу про правила хорошого тону, про мистецтво мати успіх у людському суспільстві.
Козлов Н. И. Как относиться к себе и людям, или Практическая психология на каждый день.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Новая школа; АСТ-Пресс, 1996.- 320 с. Ви хочете створити щодня приємну атмосферу без сварок, бійок, безкінечних непорозумінь? Тоді це видання для Вас. Книга містить психологічні поради та рекомендації, задачі психологічного практикуму (з аналізом можливих рішень), тести, що визначають особисті якості, вправи для звільнення від небажаних рис характеру і виховання потрібних. Весела жива мова видання зробить Ваше "спілкування" з нею незабутнім.
Кроник А. А., Кроник Е. А. В главны ролях: Вы, Мы, Он, Ты, Я: Психология значимых отношений.- М.: Мисль, 1989.- 204 с., [3] ил. "Ставлення до іншої людини, до людей складає основну тканину людського життя, його серцевину. "Серце" людини зіткано з людського ставлення до інших людей…". С. Л. Рубін штейн. Як Ви вже зрозуміли, ця книга про те, як порозумітися з оточуючими людьми.
Николс М. Как преодолеть непонимание и улучшить взаимоотношения / Перевод с англ.: Е. Филина, С. Пьянкова.- М.: Эксмо, 2003.- 320 с.- (Как стать психологом). Ніщо не може так боляче поранити, як відчуття того, що близькі люди не чують того, що ми їм говоримо. Незнищенна наша потреба передати все те, що ми відчуваємо, перебуваючи в нашому відокремленому, приватному світі досвіду. Саме тому, розуміюче вухо є такою вагомою силою у людських взаєминах - і тому невдача під час спроби бути почутим наскільки болюча. Ця книга - спроба розібратися в тому, як ми розмовляємо один з одним і слухаємо один одного, чому вміння спілкуватися відіграє таке важливе значення у нашому житті. Автор ділиться власним досвідом щодо того як підтримати діалог, як навчитися читати між рядками, щоб зрозуміти співрозмовника, як "достукатися" до людини. З цією книгою у Вас не буде проблем зі спілкуванням. Вас неодмінно почують і зрозуміють.
Паламар А. О. Мудрость общения.- М.: Мол. гвардія, 1990.- 334 [2] с. Ця книга присвячена питанням толерантного ставлення до оточуючих. У ній Ви знайдеде безліч прикладів толерантної поведінки в різних ситуаціях, що виникають вдома, на вулиці, в гостях.
Рубін Дж., Пруйт Д., Ким Хе Сунг Социальный конфлик: эскалация, тупик, разрешение.- СПб.: Прайм-Еврознак; М.: Олма- Пресс, 2003.- 352 с. У виданні іде мова про те, що таке конфлікт, чому та як саме виникають конфлікти між представниками різних груп суспільства, за яких умов конфлікти закінчуються позитивно, а за яких негативно.
Симеонова Л. Человек рядом…/ Пер с болг. В. Злыднева. - М.: Политиздат, 1989.- 159 с.- (Б-чка семейного чтения). Основне завдання, що ставить перед собою автор - зробити так, щоб читач міг поглянути на себе зі сторони, спробував "приміряти" на себе свої тії в тій чи іншій життєвій ситуації. Написана живою мовою, динамічна за змістом. Насичена цікавими спостереженнями, книга веде відверту розмову про складне мистецтво - бути людиною серед людей.
Титаренко М. Т. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності.- К.: Либідь, 2003.- 376 с. Якщо Ви прагнете гармонії у своєму житті - ця книга просто знахідка для Вас. Видання присвячено особистості, яка повсякденно створює, вибудовує світ у якому живе. В ній ведеться мова про чоловічі і жіночі світи, про світи гармонійні та дисгармонійні. Ви зможете відшукати шляхи втечі з тенет повсякденності, визначити стратегії розв'язання кризових ситуацій, можливості здійснення відповідальних життєвих виборів.
111Література:
•1. Бакальчук В.О. Тенденції етнокультурної толерантності в українському суспільстві / В.О. Бакальчук // Стратегічні пріоритети. - 2007. - № 4(5). - С.69-75.
•2. Грива О. А. Соціально-педагогічні основи формування толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурного середовища / О. А. Грива. - К., 2005. - 228 с.
•3. Декларация принципов терпимости [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_503
•4. Дрожжина С.В. Толерантність як дієвий чинник демократизації сучасного українського соціуму [Електронний ресурс] / С.В.Дрожжина // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 55. - Режим доступу: http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_55/Drozhzhina.htm
•5. Лекторский В. А. О толерантности, плюрализме и критицизме / В. А. Лекторский // Вопросы философии. - 1997. - № 11. - С. 46-55.
•6. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.
•7. Філософський енциклопедичний словник / В.І. Шинкарук. - К.: Абріс. - 2002. - 742 с.
•8. Хомяков М.Б. Уральский межрегиональный институт общественных наук: прояснение концептуальных оснований проекта [Электронный ресурс] / М.Б.Хомяков // Толерантность. Вестник Уральского межрегионального института общественных оношений.- 2002. - № 1. - Режим доступа: http://www.eunnet.net/vestimion/01_02/001.html
В листопаді 1995 року під час проведення конференції ЮНЕСКО було затверджено «Декларацію принципів толерантності», де суттєво проаналізовано зміст категорії «толерантність». Таке визначення толерантності є найбільш повним та точним, відображає всі аспекти розуміння толерантності як ключового принципу у світовій проблематиці. У першій статті цієї декларації зазначається:
1.1. Толерантність означає повагу, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті та переконань. Толерантність - це єдність у різноманітності. Це не тільки моральний обов'язок, але й політична та правова потреба. Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.
1.2. Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.
1.3. Толерантність - це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, що означає відмову від догматизму, і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах в галузі прав людини [3].
У науковій літературі виокремлюються наступні підходи до розгляду толерантності: як риса пасивного характеру, не спрямована на дії, що виражається в ліберальному сприйнятті відмінностей (В. Величко, А. Дергай, Г. Дмитрієв, Д. Карпович, О. Славчик); як активну позицію, критично підтримуючу іншу даність, збагачуючи власний досвід (Г. Солдатова, А. Погодіна, Л. Шайгерова, О. Шарова). У зв'язку з цим О. Грива вважає, що толерантність сприймається як активна, сенсоутворювальна позиція, яка проявляється не тільки в поведінці, але й діяльності [2, с. 16].
Цікавою думкою у межах дослідження проблеми толерантності є погляд російського філософа В.Лекторського, який пропонує чотири підходи до розуміння толерантності [5, с. 46-54]: толерантність як байдужість; толерантність як неможливість взаєморозуміння (як повага до іншого, якого я водночас не можу розуміти і з яким не можу взаємодіяти); толерантність як поблажливість (до слабкості інших, що поєднується з деякою часткою презирства до них); толерантність як розширення власного досвіду і критичний діалог (повага до чужої позиції в поєднанні з установкою на взаємну зміну позицій у результаті критичного діалогу). Таке розуміння толерантності В. Лекторський вважає необхідним у ситуації, з якою зіткнулося сучасне суспільство загалом.
…
Пов’язані з темою джерела можна поділити на такі групи: 1) неопубліковані документальні матеріали, які зберігаються в державних архівах; 2) опубліковані документальні матеріали як-то: офіційні документи уряду дореволюційної Росії, звітні та статистичні матеріали, документи, що стосуються створення навчального закладу; 3) спогади учасників освітніх змін ХІХ ст.; 4) матеріали періодики, що мають джерельний характер.
Серед неопублікованих матеріалів ми мали змогу використати фонди Державного архіву Запорізької області (ДАЗО). Вони у значній мірі типові для характеристики системи церковної освіти і для інших регіонів України [1].
Ці джерела умовно можна поділити на кілька груп: 1) циркуляри та розпорядження уряду стосовно діяльності навчальних закладів; 2) нормативно-правові документи, на підставі яких діяли школи; 3) документи навчально-виховного процесу; 4) протоколи засідань педагогічних і попечительських рад шкіл; 5) матеріали ділового листування; 6) звіти навчальних закладів; 7) особисті матеріали (атестати, свідоцтва); 8) фінансові документи різних освітніх закладів; 9) статистичні дані.
Фактичний матеріал про діяльність найбільш успішних церковних шкіл Харківської єпархії газеті “Церковный вестник», «Журнал Церковноприходская школа» був повністю присвячений проблемам церковно-шкільної справи. надавались теоретичні та методичні публікації із різних предметів.
Таким чином, джерельна база достатня для того, щоб розкрити тему достовірно і неупереджено.
1. Ксенофобія та расизм, в українському суспільстві
Расизм і злочини на ґрунті ксенофобії не були характерними для українського суспільства досить тривалий час. Один з перших резонансних проявів ксенофобії в Україні датується липнем 2001 р., коли біженця з Руанди було забито на смерть поблизу його помешкання у Вінниці, що викликало офіційну стурбованість Верховного Комісару ООН з питань біженців. Цей випадок за часом співпадає із загальним поширенням злочинів, вчинених на ґрунті расової та релігійної ворожнечі, що стали відчутною проблемою у країнах постіндустріальної Європи через невирішеність питань у сфері міграційної та національно-культурної політики.
Щодо України, то починаючи з середини 2002 року у нашому суспільстві спостерігалося підвищення рівня ізоляціонізму та ксенофобії, які супроводжувалися зростанням кількості публікацій з ксенофобськими відтінками. Результати соціологічних досліджень також вказували на зниження за роки незалежності питомої ваги психологічно відкритих та схильних до національної толерантності людей більше, ніж у 3,5 рази. На думку окремих дослідників, практично половину населення у 2003 році складали громадяни з ізоляціоністськими настроями, а кількість носіїв ксенофобських настроїв виросла більше, ніж учетверо. У той же час експерти Держдепартаменту США оцінювали рівень ксенофобії в Україні як такий, що не перевищує її рівень в інших посттоталітарних країнах. Хоча випадки ксенофобії відносно росіян, євреїв, кримських татар, ромів та іммігрантів з Кавказу, Азії та Африки були достатньо частими, американські спостерігачі вважали ситуацію в Україні менш загрозливою на відміну від Росії, Румунії, Польщі, Угорщині, Словаччині. Можливо, це було обумовлено тим, що більшість випадків не носила насильницького характеру, обмежуючись словесними образами, малюванням антисемітських граффіті та досить рідко - актами вандалізму на кладовищах.
Більш загрозливі результати ескалації ксенофобських настроїв стали помітними в Україні після 2005 року, коли групи так званих скінхедів («бритоголових») виокремилися із лав футбольних фанатів на окрему течію. З’явившись наприкінці 60-х років ХХ століття у Великобританії, рух перших бритоголових спочатку мав суто класовий характер, об’єднуючи робітничу молодь, в тому числі й темношкіру, під гаслом «Fight fог уоuг сlass, nоt foг уоuг rасе!» (Борися за свій клас, а не за расу!). Згодом скінхеди перейняли нацистську символіку й ідеологію та поширили свій рух на Європу, Америку, Австралію. У сусідній Росії «бритоголові» з’явилися наприкінці 1990-х років, швидко оформившись за фінансової підтримки ультраправих політичних сил на організований неонацистський рух.
На українському просторі найбільш активними та агресивними вважаються ультраправі групи з числа так званого руху „Біла Влада-Скінхед Спектрум” (White Power – Skinhead Spektrum), українська філія світової екстремістської мережі „Кров і Честь” (Blood & Honour), воєнізована неонацистська секта „Світова Церква Творця Рутенія“ (World Church of the Creator Ruthenia, WCOTC). Їх об’єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка діє на принципах установлення переваги над особами інших рас та національностей. Найбільш чисельні групи скінхедів були зафіксовані у містах Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові та Автономній Республіці Крим. Якщо у Росії масштаб скінхедівського руху обчислюється десятками тисяч осіб, то в Україні, за попередніми даними МВС України, сьогодні їх налічується не менше 500 осіб віком від 14 до 27 років, об’єднаних у групи чисельністю від 20 до 50 осіб без чіткої структури та організаційної побудови.
Саме з 2005 року у Львові та Харкові стають регулярними закриті фестивалі неонацистських музичних гуртів з України та Росії, організовані неофіційною Українською націонал-трудовою партією з піснями відверто расистського характеру. Організація «Патріот України», яка протягом 2007 року провела серію маршів зі смолоскипами у Києві та Харкові, використовуючи ксенофобські та расистські гасла, регулярно організує для активістів руху так звані воєнізовані «вишколи» на покинутих промислових об’єктах, у лісових таборах, туристичних базах. В інтернет-мережі постійно діють не менше 30 веб-сайтів неонацистського та націоналістичного характеру (Радикальний Український Націоналізм, Сайт справжніх патріотів, Nachtigall, Blood&Honour Ukraine тощо).
У засобах масової інформації набуває сталості тенденція до оперування такими термінами як „кавказька мафія”, „злочини осіб циганської національності”, „азіатські злочинні угрупування”. Такі вислови є не тільки некоректними та неприпустимими, але й часто призводять до спекуляцій з боку радикально налаштованих прибічників неонацистського та націоналістичного кшталту.
Одночасно статистичні дані МВС України зафіксували чітку тенденцію до зростання злочинів, вчинених стосовно іноземців: упродовж п’яти останніх років кількість протиправних посягань, унаслідок яких постраждали громадяни іноземних держав, збільшилася вдвічі – з 604 у 2002 році до 1178 у 2007 році. Переважну більшість злочинів учинено відносно громадян держав-учасниць СНД (63,5 %), стосовно ж іноземців з інших країн – відповідно 36,4 %. Найбільш напружена обстановка в зазначеному напрямку спостерігається в АР Крим, місті Києві, Одеській, Донецькій, Львівській та Харківській областях.
Проте наведені цифри, на жаль, не відображають частки злочинів, вчинених виключно з мотивів расової та релігійної ворожнечі. Хоча рівень розкриття злочинів, що вчиняються стосовно іноземних громадян, становить 84% проти 59,1% у середньому по державі, проте протягом 2005-2007 років було порушено лише 7 кримінальних справ за ст. 161 КК України (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії). Вочевидь, що ця цифра не відображає реальної картини, оскільки за оцінками незалежних експертів, кількість злочинів, вчинених на ґрунті расизму та ксенофобії, є не меншою 190 на рік. Зазвичай це насильницькі злочини, вчинювані організованими групами молодих людей, які належать до груп скінхедів та неофашистів і спрямовані, перш за усе, проти іноземних студентів, шукачів притулку, біженців та іммігрантів, бізнесменів, дипломатів, а також проти членів сімей персоналу ООН, які є часто є вихідцями з країн Африки, Азії, Середнього Сходу, Кавказу або представниками помітних груп меншин країн Заходу [2, С.32]. Саме тому досить актуальним є питання – скільки взагалі вчинюється злочинів саме за расовими мотивами? Які реальні масштаби нової кримінальної загрози?
Вирішення цих питань полягає передусім у площині зниження високої природної латентності цих злочинів, адже більшість іноземців у випадку нападів з боку „скінхедів” практично не звертаються до правоохоронних органів. Невідомою є також реальна кількість злочинів, вчинених стосовно нелегальних мігрантів. Підходи, існуючі у країнах західної демократії - імміграційна амністія, суспільно-орієнтована робота поліції (community policing), відновлююче правосуддя (restorative justice)) – надають можливості для вирішення означеної проблеми, однак поки що за різними причинами є неприйнятними для вітчизняної системи роботи з іммігрантами.
Вкрай необхідним вважається також удосконалення національного законодавства з метою запровадження більш широкого кола підстав для притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі. Досвід європейських країн дає підстави вважати, що розгалужена система правових приписів знижує ризик зростання такого роду злочинів, проте цей досвід потребує на ґрунтовну роботу вітчизняних законодавців щодо його адаптації [3, C.37-39].
Необхідність державної політики у розробці превентивних заходів протидії сучасним формам расизму було закріплено рішенням №4/03 Маастрихтської зустрічі міністрів іноземних справ 55 країн у грудні 2003 року, яке визнало за необхідне для країн ОБСЄ заохочувати толерантність та боротися із дискримінацією, у тому числі з усіма проявами агресивного націоналізму, расизму, шовінізму, ксенофобії, антисемітизму та екстремізму [4]. Проте в Україні, як констатує більшість фахівців, у цьому напрямку робиться поки що замало.