2. Зв'язок етнографії дитинства з іншими науками

(Зв’язок дошкільної педагогіки з іншими науками

Дошкільна педагогіка, як і кожна наука, у своєму розвитку спирається на суміжні галузі, що дає змогу глибше пізнавати педагогічні явища і процеси. Зв’язок і взаємодія наук відображають об’єктивний взаємозв’язок явищ, діалектичну єдність світу. Кожна наука досліджує певну групу явищ, але оскільки вони переплітаються і взаємодіють з іншими, то й науки, що їх вивчають, теж взаємодіють. Співпраця дошкільної педагогіки з іншими науками відбувається у таких формах: — використання провідних теоретичних положень та узагальнюючих висновків інших наук (наприклад, філософські ідеї виконують методологічну роль у вивченні педагогічних явищ); — творче запозичення методів дослідження інших наук, зокрема психології, в організації експерименту, спостереження за поведінкою і діяльністю дітей; — використання конкретних результатів досліджень психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук; — безпосередня участь у комплексних дослідженнях людини. Протягом століть педагогічна думка розвивалася у лоні філософії)

3. Світоглядні уявлення та вірування українського народу, їх роль у формуванні світогляду дітей

(Духовна культура українців склалася під впливом двох головних чинників: основних занять населення (передусім землеробства) і релігійних вірувань. Більшість українців були православними християнами. У Західній і Правобережній Україні частина населення належала до греко-католицької конфесії, яка виникла внаслідок Брестської (Берестейської) церковної унії у 1596 р. На побутовому рівні релігія народних мас являла собою поєднання християнських ідей з язичницькими віруваннями й уявленнями. У свідомості українського селянина віра в єдиного Бога уживалася з різноманітними повір'ями про чортів, упирів, домовиків, русалок та іншу “нечисту силу”, євангельські заповіді - з віруваннями у магію, чаклунство, ворожбу тощо. Образи християнських богів ототожнювалися з язичницькими, наприклад, Ілля Пророк - з громовержцем Перуном, святі Георгій і Власій - з заступником худоби Велесом і т.д. До народного побуту увійшли церковні молитовні формули, близькі до магічного заклинання, а в ролі магічних предметів використовувалися деякі предмети церковного культу. Фольклор наповнився іменами Христа, Богородиці, святих, Народна культура відіграла особливу роль в українській історії. Саме завдяки їй в умовах тривалої відсутності національної державності (особливо у XVIII ст.) була збережена спадкоємність української культурної традиції. Багато згаданих звичаїв і обрядів українці зберегли до сьогодні. Індустріальне суспільство, урбанізація нівелюють традиційні національні і реґіональні особливості культури. І в цих умовах дуже важливо ретельно зберігати, вивчати і популяризувати накопичені багатьма поколіннями знання, традиції. Адже без минулого немає майбутнього)

4. Педагогічна сутність народних традицій, звичаїв, обрядів

(Традиційна святково-обрядова культура представляє справді унікальні можливості для її реалізації. Українські народні свята та обряди - одна з найбільш яскравих і самобутніх складових частин традиційної художньої культури і в той же час одне з найбільш складних і багатогранних явищ самого раннього її типу - фольклору.  Фольклор не міг виникнути на порожньому місці. Він виділився з єдиної культури первісного суспільства в результаті розпаду їїсинкретизму і в зв'язку з поділом праці.  До основних аспектів змісту народної культури можна віднести: світогляд народу, народний досвід, житло, костюм, трудову діяльність, дозвілля, ремесла, сімейні відносини, народні свята та обряди, знання й уміння, художня творчість.  Слід зазначити, що як будь-яке інше суспільне явище, народна культура має специфічні риси, серед яких слід виділити: нерозривний зв'язок з природою, з середовищем проживання; відкритість, виховний характер народної культури України, здатність до контакту зкультурою інших народів, діалогічність, самобутність, цілісність, ситуативність, наявність цілеспрямованого емоційного заряду, збереження елементів язичницької та православної культури, почуття гумору.  Система звичаїв традицій кожного народу - це результат його виховних зусиль протягом багатьох століть. Через цю систему кожен народ відтворює себе, духовну культуру, свій характер і психологію, в ряду змінюють один одного поколінь.  Культура традиційна складає основу народної культури.  Етнограф і фольклорист К.В. Чистяков зазначає, що «традиція - мережа (система) зв'язків сьогодення з минулим, при чому за допомогою цієї мережі здійснюється певний відбір стереотипів, які потім знову відтворюються. Суспільство без традицій також неможливо яксуспільство без культури ».  Традиційна святково-обрядова культура - невід'ємний елемент народної культури, що має, як правило регіональний відтінок. Свята існували завжди, в усі часи, трансформуючись за змістом і формою, погодившись з духовним і естетичним розвитком суспільства. Вони несуть велику емоційну і виховне навантаження, забезпечуючи передачу традицій з покоління в покоління.  Корені більшості народних свят йдуть за часів язичництва. Незважаючи на тисячолітнє зусилля православної церкви за їх викорінення, багато хто з давніх обрядів і ритуалів збереглися в народній традиції до наших днів. Частина таких обрядів церква вміло пристосувала до своїх свят, а окремі народні свята стали частиною або продовженням церковних свят)