Психопатологічний підхід

Досить поширеним серед дослідників стало прийняття негативних критеріїв норми. Відповідно до цього підходу норма розуміється, перш за все, як відсутність будь-яких виражених патологічних симптомів. Якщо у людини цих симптомів не виявляється, значить, вона нормальна, значить, здорова. Здоров'я визначається через нездоров'я, норма - через аномалію. Таким шляхом йдуть багато дослідників за кордоном, які в своїх тестах і анкетах виходять з уявлень і категорій, запозичених з психіатрії, і на їх основі будують структуру як хворої, так і здорової особистості. Однак не викликає сумнівів однобокість цього підходу.

Гуманітарний (гуманістичний) підхід

Оцінка норми самої по собі, не у відношенні патології, при відсутності дихотомії «норма-патологія». Цей прямо протилежний підхід описує критерії психічного здоров'я і намагається виділити те позитивне, що несе в собі нормальна особистість. Широко ставиться питання про здоров'я особистості як про деяке особливе надбання, повноту, а не про відсутності тих чи інших збитків і недуг.

Даний підхід тісно пов'язаний з теорією особистості. Норма - це людина самоудосконалюючи та самоактуалізуюча.

А. Маслоу пропонує наступні характеристики самоактуалізованих:

ефективне сприйняття реальності, стійкість до того, що сприймається;

прийняття себе, інших, природи; відсутність сорому, провини, тривоги;

безпосередність, простота, природність;

центрованість на цілі;

незалежність та наявність потреби в самоті від суєти;

автономія, тобто незалежність від культури й оточення; наявність відповідальності за свою долю;

спокійне ставлення до соціальних заохочень;

свіжість сприйняття, відкритість нових вражень, вміння радіти життю;

вершинні переживання, стану підйому і екстазу;

глибокі міжособистісні відносини;

розмежування цілей і засобів;

філософське почуття гумору;

опір окультурення.

Фромм виділяє такі характерні риси норми:

продуктивна діяльність, тобто творення;

зв'язок людини із зовнішнім світом через емоції і переживання;

осягнення об'єктивної реальності своїм інтелектом;

усвідомлення власної неповторності при наявності зв'язку з ближніми і з іншими людьми;

відсутність визнання ірраціональних авторитетів, але охоче підпорядкування раціональним;

постійне відродження нормальної людини;

нормальна людина дивиться на життя як на найбільше з дарованих йому благ.

4.Критерії психічного здоров’я

На соціальному рівні функціонування людини норма і патологія (розлад) виступають в якості стану здоров’я і хвороби. Здоров’я і хвороба виступають як чітко окреслені в своїх границях стани. Вони пов’язані не з об’єктивно регіструємим відхиленням від норми, а з суб’єктивним станом хорошого чи поганого самопочуття, який впливає на виконання ними повсякденних функцій в діяльності, спілкуванні і поведінці.

Характеристика загального самопочуття є центральною ланкою розмежування здоров’я і хвороби. Здорова людина – це та, яка благополучно себе почуває і тому може виконувати повсякденні соціальні функції. Хвора людина – це та, якка має погане самопочуття і тому не може виконувати повсякденні соціальні функції. При цьому дійсна наявність чи відсутність різноманітних відхилень від норми на біологічному рівні не являється вирішальним для віднесення себе до здорових чи хворих.

Наприклад, люди, які вжили алкоголь, мають відхилення від нормальних параметрів функціонування (знаходяться в так званому «зміненому стані свідомості»), але вони не являються хворими до тих пір, поки у них не порушується виконання соціальних функцій. Виходить, що поняття здоров’я ширше, ніж поняття норми, а поняття хвороби пo змісту відрзняється від поняття патології. Ці обстави привели дослідників до пошуку позитивних концепцій здоров’я.

В науці існує два підходи до визначення стану здоров’я: негативний, позитивний.

Негативне визначення здоров’я розглядає останнє як просто відсутність патології.

Позитивне визначення здоров’я не зводить останнє до простої відсутності хвороби, а намагається розкрити її автономний від хвороби зміст.

За визначенням всесвітньої організації ВОЗ:

«Здоров’я» - це відчуття нашого фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Вважається, що визначити фізичний ступінь здоров’я людини достатньо просто – здорова людина задоволена функціонуванням свого організму. Цю ступінь здоров’я достовірно встановлює медицина, використовує відповідні методики огляду, лабораторні дослідження. Складніше оцінити психічний стан людини, знайти критерії психічного і соціального благополуччя людини.

Сучасні критерії загального і психічного здоров’я

Загальне визначення здоров’я , яке було запропоновано ВОЗ, включає такі стани людини, при яких:

1. збережені структурні і функціональні характеристики організму;

2. є висока пристосовуваність до зміни в звичному природному і соціальному середовищі;

3. зберігається емоційне і соціальне благополуччя.

Критерії психічного здоров’я по визначенню ВОЗ:

1. У людини має бути усвідомлення і відчуття безперервності, постійності та ідентичності свого фізичного і психічного «Я».

2. Почуття сталості та ідентичності переживань в однотипних ситуаціях.

3. Критичність до себе і своєї власної психічної діяльності і до її результатів.

4. Відповідність психічних реакцій силі і частоті середовищних впливів соціальним обставинам і ситуацій.

5. Здатність до самоврядування відповідно до соціальних норм, правил і законів.

6. Здатність планувати і реалізовувати власне життя.

7. Здатність змінювати спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій і обставин.

У цих критеріїв немає ієрархії і немає їх точної кількості. Їх межі викреслюються інтуїтивно.

Продовжуючи розробляти проблему «психічної норми», ВООЗ описує рівні психічного здоров'я:

Еталонне здоров'я (ідеальне) - повна адаптація індивіда, гармонійний розвиток, позитивно представлені всі критерії психічного здоров'я, не проглядається ймовірність психічних розладів.

Середньостатистичний рівень - стан показників психіки відповідає популяцій з урахуванням статі, віку, соціального стану, соціокультурних умов та іншого. На цьому рівні є ймовірність розладів поведінки та психіки (кризи індивідуального розвитку).

Конституціональна рівень - пов'язаний з типологіями пристрої психіки і тіла. На цьому рівні існує група ризику через статури.

Рівень акцентуацій - загострення особистісних рис характеру. В результаті цього людина робиться уразливим.

Передхвороба - наявність окремих симптомів психічного розладу.

З вірогідністю у 92% такі симптоми, як головний біль, розлади сну, стомлюваність, дратівливість, запальність, емоційна лабільність, тривожність, можуть перейти в хворобу.

Братусь виділяє 3 рівня психічного здоров'я:

- Вищий чи індивідуально-виконавчий, тобто рівень реалізації діяльності;

- Особистісно-смислової;

- Психофізіологічний рівень (особливості нервових процесів).

Включеність людини в «ансамбль суспільних відносин у співпідпорядкованості та ієрархії його складових» і рух людини до самоздійснення в цій включеності - критерій норми (за Б. С. Братусеві). У цьому підході домінує соціально-психологічний спектр параметрів норми.

В сучасному визначенні психічного здоровя підкреслюється, що для нього характерна індивідуальна динамічна сукупність психічних якостей конкретної людини, яка дозволяє їй адекватно своєму вікові, статі, соціальному положенню, пізнавати оточуючу дійсність, адаптуватися до неї і виконувати свої біологічні і соціальні функції, в відповідності з виникаючими особистісними і суспільними інтересами, потребами, загальноприйнятою мораллю.

Таким чином, здоров’я і взагалі психічне здоров’я представляють собою динамічне поєднання різноманітних показників, тоді як хворобу, навпаки, можна визначити, як звуження, зникнення чи порушення критеріїв здоров’я, тобто як особливий вид здоров’я

Хвороба – це відображення неблагоприємного, взаємообумовленого впливу на людину тілесних, психічних і соціальних факторів.

При такому розумінні хвороби очевидно, що успіх лікування залежить не лише від характеру медикаментозних впливів, але і від динаміки відносин хворого до свого захворювання. Тому всяке лікування з необхідністю включає розгляд психологічного аспекту хвороби і потребує присутності психолога в любій із клінік, поряд з іншими учасниками лікувального процесу

В визначенні хвороби існує дві точки зору: 1) хвороба є любий стан, діагностований професіоналом; 2) хвороба є суб’єктивне відчуття себе хворим. В першому випадку хвороба розглядається як оцінене по об’єктивним ознакам розладів функціонування, але з приводу багатьох хвороб люди не звертаються до професіоналів, да і об’єктивних стандартів функціонування людини не існує (в багатьох випадках професіонали не можуть прийти до розуміння хворобливого стану). Другий підхід також має свої обмеження: повідомлюваний пацієнтом стан скоріше відображає проблеми пацієнта, а не сам розлад. До того ж, при деяких тяжких соматичних станах зміни самопочуття може і не бути (напр., туберкульоз).

Потреба в лікування вважається існуючою тоді, коли ознаки відхилень (розладів) наносять ущерб професійній працездатності, повсякденній діяльності, звичним соціальним відносинам або спричиняють яскраво виражене страждання.

Так як стан хвороби передбачає особливий соціальний статус людини, не здатного виконувати соціальні функції в очікуваному об’ємі, хвороба завжди видається пов’язаною з роллю хворого і обмеженням рольової (соціальної) поведінки. З цім феноменом пов’язаний соціально-психологічний факт, коли просте навішування ярлика хворого може приводити до виникнення чи прогресування уже існуючих у людини порушень здоров’я. В результаті такого «лейблінга» - навішування ярлика іноді малосуттєве відхилення від якої-небудь норми (завдяки соціальному та інформаційному тиску зі сторони оточення і спеціалістів, які поставили діагноз) перетворюється в тяжкий розлад, тому що людина приймає на себе нав’язану роль. Вона почуває себе і веде як хвора, а оточуючі з ним відповідно поводяться, визнаючи його лише в цій ролі і відмовляються визнавати за ним виконання ролі здорового. В ряді випадків психічніх розладів у окремих людей не відбувається із внутрішньої схильності, а являються наслідком або вираженням соціальних зв’язків і відношень (результатом життя в хворому суспільстві).

Помимо домінуючого в клінічній психології конструкта хвороби (комплекс біопсихосоціальних причин – внутрішній дефект – картина – наслідок) є і інші альтернативні конструкти хвороби.

По-перше , психічні і поведінкові відхилення можна інтерпретувати як вираження порушення процесів в системі соціальної взаємодії.

По-друге, психічні і поведінкові відхилення можна проявляти не як прояви внутрішнього дефекту, а як крайній ступiнь вираження окремих писихічних функцій чи патернів і конкретних індивідів.

По- третє, психічні і поведінкові відхилення можуть бути розглянуті як наслідок затримки природнього процесу особистісного росту ( внаслідок фрустрації основних потреб, обмежених в соціальному функціонуванні, індивідуальних відмінностей в здатності вирішувати особистісні і соціальні проблеми).

Всі перераховані альтернативні конструкти хвороби акцентують увагу на тому, що границя між станом здоров’я і хвороби, норми і патології, а також наше бачення причин відхилення від норм встановлюються довільно в відповідності з домінуючою в суспільстві і науці моделлю хвороби.

13