§ 7. Методичні рекомендації з вивчення навчальної дисципліни та організації самостійної роботи студентів

Успіх в оволодінні знаннями із зазначеної дисципліни залежить від рівня засвоєння студентами лекційного матеріалу та організації самостійної роботи, як основного способу набуття знань.

Самостійна робота студента – це діяльність студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем викладача без його прямої участі.

Співвідношення обсягів аудиторних занять і самостійної роботи студентів визначається з урахуванням специфіки та змісту конкретної навчальної дисципліни, її місця, значення і дидактичної мети в реалізації освітньо-професійної програми. Зміст самостійної роботи з кожної навчальної дисципліни визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

Процес організації самостійної роботи студента складається з таких етапів:

• підготовчого, що створює передумови для успішної самостійної роботи (забезпечення студентів навчально-методичними матеріалами, інформа-ційними ресурсами, основними засобами контролю індивідуально здобутих знань тощо);

• основного, в ході якого студент завдяки чіткості й високій організованості роботи у позанавчальний час, застосуванню методології та прийомів пошуку, використання сучасних методик опрацьовує, вивчає, засвоює програму навчальної дисципліни в повному обсязі і оволодіває такою системою професійних знань, навичок і вмінь, що забезпечують йому ефективну практичну діяльність;

• заключного, на якому підбиваються підсумки самостійної роботи студента (відбувається оцінювання ефективності застосованих методів і прийомів, рівня засвоєння отриманих знань, умінь і навичок, робляться висновки про напрями оптимізації цієї роботи).

Результативне самостійне навчання студентів можливе за умов:

• плановості в організації самостійної роботи;

• відповідального ставлення до процесу самопідготовки;

• постійного контролю (за умови єдності двох форм – самоконтролю студента та контролю викладача).

Самостійна робота є обов’язком кожного студента. Виокремлюють такі види самостійної роботи студента:

• інформаційне сприйняття та відпрацювання тем лекцій, підготовка до семінарських і практичних (ситуаційних) завдань, підготовка реферативних та наукових досліджень;

• відпрацювання законодавчих, відомчих нормативно-правових актів, методичних рекомендацій, інших джерел;

• підготовка до заліків та іспитів.

Кожен із зазначених видів роботи потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Студенти магістратури насамперед повинні виконувати рекомендації викладача щодо обсягу навчальної дисципліни, змісту робочої програми, послідовності вивчення розділів і тем, використання міждисциплінарних зв’язків, методики самостійного відпрацювання лекційних, семінарських і практичних занять, підготовки рефератів інших наукових досліджень, форм і методів контролю знань.

Передусім студент має оволодіти методикою самостійної роботи під час лекційних занять та відпрацювання лекцій.

Відомо, що провідною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі є лекція. Вона забезпечує системне подання наукових знань з окремо визначених тем навчальної дисципліни. Матеріал під час лекції подається викладачем послідовно, логічно й аргументовано, в доступному для студента виді.

Дидактичні цілі лекції: повідомлення нових знань, систематизація й узагальнення накопичених, формування на їхній основі ідейних поглядів, переконань, світогляду, розвиток пізнавальних і професійних зацікавлень.

Основна мета лекції: дати студентам систематизовані основи наукових знань із навчальної дисципліни, розкрити стан і перспективи прогресу в конкретній галузі науки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях.

Лекційний матеріал важливо не лише слухати, а й сприймати, усвідомлювати, систематизувати і групувати, виокремлювати головне та конспектувати. Треба знати, що головні думки, на відміну від другорядних, зазвичай, викладачі підкреслюють інтонацією, сповільненим темпом мовлення. Під час конспектування треба повністю записувати назву теми, план, її основний зміст, рекомендовану літературу. Особливу увагу необхідно приділяти записам, що стосуються формулювання понять та визначення правил, характерних рис, повноважень, точок зору науковців, висновків та рекомендацій лектора.

Набути навички творчого осмислення лекції під час самостійної роботи студенту допоможе орієнтовна методика відпрацювання теми лекційного заняття.

З цією метою необхідно:

• вивчити програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму;

• визначити місце теми лекції в структурі навчальної дисципліни за тематичним планом;

• з’ясувати всі питання, які необхідно вивчити;

• вивчити матеріал, який є в конспекті, уточнити обсяг відсутнього на основі контрольних та екзаменаційних питань;

• визначити літературу, в якій є необхідний матеріал, та послідовність його засвоєння;

• опрацювати навчальний матеріал у такий спосіб, щоб можна було виокремити основні поняття, сутність явищ і процесів, їх структуру і зміст, а також зв’язки між ними;

• записати в конспект основні положення вивченого;

• установити зв’язок із попереднім навчальним матеріалом;

• самостійно відповісти на всі контрольні питання теми.

При цьому слід пам’ятати, що при опрацюванні теми не можна обмежуватися лише конспектами лекцій, необхідно користуватися навчальними посібниками, підручниками, іншою рекомендованою літературою. Адже все це допомагає синтезувати основні думки й положення, сприяє розвитку логічного мислення студента.

Під час вивчення рекомендованих джерел насамперед потрібно ознайомитися з першоджерелами, а потім із посібниками і критичними статтями. Робота над першоджерелами викликає у студента самостійні думки, судження, сприяє глибшому розумінню теми чи проблеми. При цьому важливо зосереджувати увагу на основних положеннях законів, інших нормативних актів та джерел і навіть законспектувати їх.

Конспект – це короткий, послідовний стислий письмовий виклад основного змісту закону, книги, статті, лекції. Складання конспекту нормативно-правових актів, наукової праці, інших джерел слід починати після попереднього перегляду матеріалу, щоб мати уявлення про їх структуру і загальний зміст. Записи варто робити, переказуючи матеріал своїми словами, окрім цитат, які виписуються дослівно. Найбільший ефект дають фіксація результатів аналізу та синтез прочитаного. При опрацюванні наукових джерел слід виявляти головну думку автора, хід його роздумів, порівнювати прочитане з питаннями теми. Якщо якесь питання відображено чи викладено у джерелі, що вивчається, неповно, доцільно звернутися до інших рекомендованих джерел. А за необхідності отримати консультацію викладача.

Консультація є однією із форм навчального заняття, що передбачає надання студентам потрібної допомоги у засвоєнні теоретичних знань, виробленні практичних навичок і вмінь через відповіді науково-педагогічного працівника на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Основна дидактична мета консультації: ліквідувати прогалини у знаннях тих, кого навчають, надати їм допомогу в самостійній роботі.

Розрізняють індивідуальні й групові консультації. За спрямованістю консультація скерована на допомогу студентам в оволодінні методами самостійної навчальної роботи. Кількість годин на консультації (щотижневі та перед іспитами) визначають у навчальному плані.

Консультації проводять викладачі, які читають відповідний навчальний курс, за графіком, встановленим на кафедрі. Науково-педагогічні працівники можуть надавати консультації як групам, так і окремим студентам.

Особливості методики самостійної підготовки студента до семінарських та практичних занять.

Головна мета семінарських занять – сприяння поглибленому засвоєнню найскладніших питань навчального курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем, активізування до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування навичок самоосвіти.

У процесі підготовки до семінару студенти самостійно відпрацьовують літературу (навчальну, методичну, наукову), вчаться критично оцінювати різні джерела знань.

Матеріали для підготовки до семінару, його обсяги добирає і пропонує науково-педагогічний працівник. Він же визначає конкретну тему семінару та організовує дискусію чи обговорення. Готуючись до заняття студент має ознайомитись з планом семінару, рекомендованою літературою. С початку потрібно ознайомитись з матеріалом та темою семінару, що вміщений у навчальних посібниках, методичних рекомендаціях. Це дасть змогу скласти загальне уявлення про тему, яку вносять на семінарське заняття. Якщо з цієї теми прочитано лекцію, то корисно також ретельно опрацювати її конспект і лише потім розпочати вивчати першоджерела. Основні положення першоджерел доцільно занотувати.

Окрему ланку в процесі підготовки до семінарського заняття становить підготовка виступу з того чи іншого питання. Важливо, щоб студент привчав себе виступати не за готовим текстом, зачитуючи його, а своїми словами, користуючись лише коротким планом та нотатками.

Підготовка до виступу полягає в тому, щоб до кожного питання були складені на окремій картці чи аркуші короткий план з помітками для цифр, записами цитат, конкретних прикладів. Такий підхід дасть змогу виробити вміння виявляти самостійність під час виступів на семінарі, розв’язані конкретних завдань, сприяти розвиткові та становленні позитивних якостей студента.

Головна мета практичних занять – поглиблення та уточнення набутих знань студентами, формування інтелектуальних навичок і вміння їх практичного застосування, тобто прийняття практичних навичок в умовах близьких до реальних на основі індивідуального виконання завдань.

Практичні заняття проводяться, як правило, під керівництвом науково-педагогічного працівника, але кожен студент вирішує тести, ситуаційні задачі, готує документи реагування самостійно, щоб практично перевірити й підтвердити засвоєння окремих теоретичних положень навчальної дисципліни.

Практичні заняття потребують від студентів ретельної підготовки. Перш за все необхідно уважно прочитати і усвідомити суть вимог питань, завдань чи задач, методичних розробок до них. Потім добре вивчити теоретичний матеріал. Основні положення теми (закони, правила, визначення та інше) після глибокого усвідомлення їх суті варто завчити, а найважливішу інформацію позначити іншим кольором, це допомагає краще їх запам’ятати. Корисно буде використовувати уміння працювати з технічними засобами. Варто ознайомитись з методичними рекомендаціями згідно теми заняття, зразками чи копіями протестів, приписів, подань, постанов тощо. У разі потреби необхідно отримати консультацію. Слід також розрахувати час на виконання, оформлення та обговорення завдань чи тестів. Важливо добре продумати, логічно і впевнено аргументувати свої висновки чи рішення, вчитись їх відстоювати.

Підготовка рефератів. Їх написання слід розпочинати з вибору теми, перелік яких пропонується. Проте за узгодженням з викладачем може бути обрана й інша тема. Після вибору теми необхідно вивчити законодавчі та інші нормативні акти, спеціальну літературу, статті й інші матеріали, опубліковані в юридичній періодиці, що стосуються теми дослідження.

Написання реферату – це індивідуальний творчий процес студента-магістранта. Він охоплює не лише вибір теми, підбір відповідних джерел, а й складання плану роботи (змісту), логічне, аргументоване викладення матеріалу, аналіз чинного законодавства, точок зору науковців, узгодження теоретичних положень з практикою повсякденної роботи, підготовку висновку та внесення відповідних пропозицій.

Тема дослідження має бути розкрита повно і всебічно. В тексті реферату мають бути зазначені: актуальність обраної теми, посилання на норми законів та нормативних актів, спеціальну літературу, правозастосовчу практику, аналіз сучасного стану та перспектив нагляду, позитивний досвід тощо. Зміст роботи в жодному разі не повинен зводитись до відтворення відповідного розділу навчального посібника (підручника). Водночас необхідно уникати зайвого теоретизування. Не слід перевантажувати текст цитатами.

Реферати необхідно оформляти відповідно до державного стандарту України. У рефераті потрібно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати дослідження. Під час написання реферату студент повинен обов'язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати.

Структура реферату. Реферат повинен містити: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень (за необхідності); вступ; основну частину; висновки; список використаних джерел та літератури; додатки (за необхідності).

Титульний аркуш реферату містить найменування вищого навчального закладу, його відомства і назву кафедри, де виконаний реферат; назву реферату; прізвище, ім'я, по батькові автора; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника, міста і рік.

Зміст подають на початку реферату. Він містить найменування та номери початкових сторінок вступу, усіх розділів, підрозділів і пунктів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури.

У вступі подається постановка проблеми у загальному виді та її зв'язок з важливими практичними завданнями. Далі подають загальну характеристику реферату в рекомендованій нижче послідовності: актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження.

В основній частині викладається власне матеріал реферату. Це потрібно робити стисло, логічно й аргументовано. Основна частина складається з розділів, підрозділів, пунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки. У кінці кожного розділу стисло формулюють висновки. Викладення матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Висновки містять найважливіші наукові та практичні результати, здобуті у реферативному дослідженні, які повинні містити формулювання розв'язаної наукової проблеми (завдання), її значення для розв'язання відповідної проблеми чи її окремого аспекту, конкретні пропозиції. Далі подають перспективи подальших розробок у цьому напряму.

Список використаних джерел та літератури слід подавати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні рефератів) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Правила оформлення реферату. Реферат друкують машинописним способом на одному боці аркуша паперу формату А4. За попередньою домовленістю з науковим керівником, реферат дозволяють подавати у виді рукопису. Обсяг основного друкованого тексту реферату має становити до 15 сторінок, рукописного - до 20 сторінок.

При вивченні навчальної дисципліни застосовуються такі види контролю, як попередній, поточний, періодичний, підсумковий. Поточний і періодичний контроль проводиться у формі опитування, обговорення, підготовки реферату, вирішення тестів та ситуаційних завдань, а підсумковий – у формі складання заліку.