33.)Такири – це засолені слаборозвинені солонцюваті глинисті грунти суббореальних пустель, що мають тріщинувату поверхню.

Світова площа цих грунтів ~2 млн. га, особливо багато їх у пустелях Азії в сучасних дельтах рік типу Сирдар'ї та Амудар'ї, в передгірських рівнинах, в основному – плямами.

Клімат території розповсюдження такирів аридний чи супераридний різко континентальний, річна кількість опадів – 50 мм, Кз<0,2. Рельєф являє собою розчленовані підгірні рівнини, дельти, алювіальні рівнини, котловини та інші пониження, які періодично заливаються поверхневими засоленими водами, РГВ низький. Грунтотворні породи глинисті – стародавній та сучасний алювій, делювій, погано водопроникні, засолені, карбонатні. Плями такирів звичайно без вищої рослинності, покриті водоростями та лишайниками. Утворення такирів складається з таких елементарних процесів: засолення, осолонцювання, розсолення, поважчення гранулометричного складу і утворення кірки.

Гранулометричний склад стає все важчим у процесі такироут-ворення за рахунок періодичного накопичення поверхневих вод, що приносять мул. Важливу роль у генезисі відіграють водорості та лишайники, які при відмиранні насичують грунт аморфним SiО2, сприяючи цим осолонцюванню та осолодінню. Вони також є однією з причин утворення на поверхні такирів кірки, перетворюють бікарбонат Са в карбонат, бо використовують СО2 при диханні і цим цементують кірку, виділяють O2, утворюючи в ній пори. Це активне кіркоутворення та розтріскування викликається дуже контрастним гідротермічним режимом грунтів (рис. 48). Гумусоутворення майже не відбувається, органічна речовина переважно приноситься алювіальними та делювіальними водами.

Рис. 48. Поверхня такиру (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Будова профілю такирів дуже своєрідна – поверхня їх блискуча, покрита тріщинами глибиною 2-10 см, які ділять її на полігони:

Кк – кірка потужністю 1-8 см, щільна, комірчасто-пориста;

Ек – шарувато-лускуватий елювіальний, потужністю 10-25 см, сіруватий або бурий;

Isk – ілювіальний соленосний, безструктурний, ущільнений;

Pks – безструктурна грунтотворна порода.

З узбецької "такир" – голий, бідний. Такири весною непрохідні в результаті набухання й перезволоження. Влітку при висиханні перетворюються в щільну в'язку, тріщинувату масу з малим коефіцієнтом фільтрації води. За гранулометричним складом такири глинисті, диференційовані по профілю. Вміст гумусу не перевищує 1% у кірці, поступово зменшуючись з глибиною, Сгк:Сфк ~ 0,5. Такири сильно карбонатні, ЄП невелика, біля 10 мг-екв на 100 г грунту в кірковому горизонті, 15-20 мг-екв у нижніх горизонтах. У складі ввібраних катіонів переважають Са та Mg, багато (до 50%) ввібраного Na. Реакція кіркового та елювіального горизонтів лужна, нижче – нейтральна. Більша частина такирів засолена, тип засолення – хлоридно-сульфатно-натрієвий, мінімум солей у Кк та Ек-горизонтах. Такири гіпсоносні, мають погані водно-фізичні властивості, велику щільність, низьку пористість. Містять мало поживних речовин.

Грунти низькородючі, використовувати їх у сільському господарстві можна тільки після меліорації, яка включає плантажну оранку, промивку від солей, піскування, внесення добрив. Добрий ефект дає біологічна меліорація такирів – посів солестійких культур протягом 2-3 років, у тому числі й люцерни, після чого можна культивувати бавовну.