16.)Дерново-карбонатні грунти

дерново-карбонатні грунти, рендзини, грунти, сформовані на карбонатних породах (вапняки, мів, доломіт і ін.) під хвойними, хвойними для листя і широколистяними лісами. Мають водний режим промивного типа. Профіль типової Д.-к. п. складається з гумусового горизонту потужністю від 10—15 до 30—40 см і що підстилає його карбонатної породи, забарвлений в темно-сірий колір, скипає від кислоти з поверхні. Характерні властивості Д.-к. п. — слаболужна або близька до нейтральної реакція гумусового горизонту і слаболужна реакція горизонтів В і З, високий вміст гумусу (6—15%), повна насиченість поглинаючого комплексу підставами (Са і Mg), відсутність диференціації профілю по механічному складу, водоміцна зерниста і ореховато-зерніста структура, висока біологічна і мікробіологічна активність, значні запаси живильних речовин (фосфору, калія і азоту). У Д.-к. п. виділяють три підтипу: дерново-карбонатні типові, дерново-карбонатні вилужені і дерново-карбонатні оподзоленниє. За змістом гумусу виділяють види — перегнійні (понад 12%), багатогумусні (5—12%), среднегумусниє (3—5%) і малогумусні (менше 3%), по потужності гумусового горизонту — малопотужні (менше 15 см ), среднемощниє (більше 15 см ). На різновиді Д.-к. п. підрозділяються по механічному складу (глинисті, суглинні, супіщані) і мірі каменястості (сильно-, середньо- і слабокаменістиє). У СРСР Д.-к. п. поширені в тайговій і лісостеповій зонах Європейської частини і Сибіру. Найбільш крупні масиви Д.-к. п. зустрічаються в Прибалтиці, Ленінградській, Псковській, Новгородській, Вологодській, Пермській і Кировськой областях.

28.)Коричневі грунти, тип грунтів, що утворилися під ксерофітною деревною і чагарниковою рослинністю при непромивному типові водного режиму. Мають коричневе забарвлення, що поступово освітлюється донизу. Формуються в умовах змінний вологого субтропічного (наприклад, середземноморського) клімату з вологою і теплою зимою, помірно сухим і жарким влітку. До. п. поширені в Південній Європі, Північній Африці, в країнах Передньої Азії, на півночі півострови Індостан, в Китаї, на заході США, на півночі Мексики, в північно-західній частині Аргентини, в центральній частині Чилі і на півдні Австралії; у СРСР — на Південному березі Криму, в гірських районах Середньої Азії, в Східній Закавказзі. До. п. зазвичай важкого механічного складу. Характерне глибоке (до 100 см і більш) проникнення гумусу і поступове зменшення його вмісту донизу. Реакція До. п. нейтральна. Значна частина До. п. володіє високою родючістю.

35.)Грунти вологих субтропічних лісів

Вологі субтропічні області розташовуються на південно-західних околицях усіх материків як у північній, так і в південній півкулі. На західних узбережжях континентів ці зони зустрічають невеликими ділянками (Чорноморське узбережжя Кавказу, південь Чилі). У вологих субтропіках виділені чотири області: Північноамериканську, Східноазіатську, Південноамериканську, Австралійську.

8.)Клімат арктичної зони дуже суворий, холодний і сухий. Протягом року тут випадає 150—300 мм опадів, як правило, у вигляді снігу. Сніговий покрив незначний, а на підвищеннях зовсім немає. Середньорічна температура становить —10—14 °С, середня температура зимових місяців — —25—31 °С, а найтеплішого літнього — +8—9 °С. Тривалість безморозного періоду всього 12—14 днів. На всій території зони поширена багаторічна мерзлота, яка є домінуючим фактором ґрунтоутворення. Суглинкові ґрунти відтаюють на глибину ЗО—40 см, піщані — на 75—100 см. Багаторічна мерзлота уповільнює всі геохімічні і мікробіологічні процеси. В цих умовах переважає морозне фізичне вивітрювання, внаслідок чого формується покрив щебенистого дрібнозему. Для водного режиму арктичних ґрунтів характерна контрастність вологості протягом року. Навесні талі води застоюються на мерзлому горизонті і перезволожують ґрунт. Влітку під впливом цілодобової інсоляції і сильного вітру ґрунт пересихає і розтріскується.

Арктичні ґрунти формуються в передгір'ях та на морських терасах. Основними ґрунтоутворюючими породами є щебенюваті і кам'янисті породи, які перекриті пухкими четвертинними відкладами морського та водно-льодовикового походження. Здебільшого вони мають супіщаний або легкосуглинковий склад.

Рослинність зони представлена в основному мохами і лишайниками. Рослини оселяються в улоговинах куртинами та уздовж тріщин між полігонами. Трапляються тут також гриби, водорості і кілька видів квіткових. Ступінь покриття поверхні ґрунту не перевищує 25 %. Річний приріст біомаси становить 2,7—7,0 ц/га.

Ґрунтовий покрив арктичної зони — це комплекс арктичних ґрунтів-плям і арктичних ґрунтів під рослинністю. В зв'язку з неглибоким відтаванням арктичні ґрунти мають короткий профіль.

Підтип арктичних типових ґрунтів поширений в південній частині зони під мохово-різно-травно-злаковою рослинністю, яка приурочена до морозобійних тріщин. Цей підтип має таку будову.

Горизонт О — мохово-лишайникова подушка 2—3 см.

Горизонт А — гумусний, коричнево-бурий, потужність до 10см, структура дрібногрудкувата або зерниста, тріщинуватий, ущільнений, суглинкового механічного складу.

Горизонт В — перехідний, світло-бурий, донизу темно-бурий, потужність 35—45 см, структура горіхувата, щільний, тріщинуватий, суглинковий.

Горизонт С — ґрунтоутворююча порода, мерзла, з лінзами і кристалами льоду.

Підтип пустинно-арктичних ґрунтів поширений в північній частині зони на рівних ділянках островів під мохово-лишайниковими куртинами. В літній період ці ґрунти відтаюють на глибину до 40 см. Поверхня арктичних пустинь розбита сіткою вертикальних морозобійних тріщин на полігональні форми розміром 10—20см. На їх поверхні утворюється сольова кірка.

В ґрунтах цього підтипу виділяють такі горизонти:

А - гумусний, потужністю до 4 см, темно-коричневий, легкосуглинковий, неміцна зерниста структура, містить багато рослинних решток.

В - перехідний, потужністю до 30—40 см, світло-коричневий, супіщаний, безструктурний.

С - ґрунтоутворююча порода, супіщана, мерзла маса.

Арктичні ґрунти містять мало гумусу (1—2 %, інколи до 6 %), реакція ґрунтового розчину слабкокисла або нейтральна (рН = 6,0—6,5), сума увібраних катіонів не перевищує 12—15 мг-екв на 100 г ґрунту, ступінь насиченості основами 96—99 %. У складі органічної речовини переважають фульвокислоти. Відношення Сг : Сф=0,4—0,5. В ґрунтах зони багато рухомих форм заліза.

Оглеєння профілю арктичних ґрунтів слабко виражене. Невелика кількість опадів, щебенюватість материнської породи і дренуюча роль тріщин зумовлюють аеробний процес ґрунтоутворення.

Примітивні ґрунти-плями формуються на центральній частині полігонів, які вкриті синьозеленими водоростями. Лишайників і вищих рослин на цих ґрунтах немає.

На понижених ділянках рельєфу із застійними водами під мохово-злаковою рослинністю формуються болотні арктичні ґрунти, серед яких є глейові і неглейові.

На низинних берегах островів, які заливаються під час припливів, формуються маршеві солончакові ґрунти. У верхньому горизонті вони містять близько 1 % водорозчинних солей.

Арктичні ґрунти непридатні для використання в сільському господарстві. Проте їх можна використовувати для організації мисливських угідь і заповідників з метою збереження та збільшення чисельності рідкісних видів тварин (білий ведмідь, вівцебик, птахи тощо).