- •2.)Класифікацією ґрунтів називається об’єднання їх у групи за походженням, основними властивостями та рівнем родючості. Класифікація ґрунтів має генетико-виробничу основу.
- •13.)Дерново-підзолисті грунти
- •1. Генезис
- •2. Будова профілю і властивості
- •3. Класифікація
- •7.) Арктичні грунти
- •16.)Дерново-карбонатні грунти
- •2. Зона тундрових ґрунтів
- •31.)Грунти суббореальних напівпустель. Бурі напівпустельні грунти
- •23.)Грунти сухого степу
- •25.)Солончаки – один із типів засолених грунтів, які містять у шарі 0-30 см токсичну кількість водорозчинних солей.
- •33.)Такири – це засолені слаборозвинені солонцюваті глинисті грунти суббореальних пустель, що мають тріщинувату поверхню.
- •32.)Сіроземи – зональний тип грунтів пустельних степів (напівпустель) субтропічного поясу. Це світлі, пухкі, карбонатні з поверхні грунти з недиференційованим профілем.
- •29.)Грунти гірських областей Украъни
7.) Арктичні грунти
Це група грунтів арктичної зони. Розповсюджені на островах: Земля Франца-Йосифа, Нова Земля, Північна Земля, Північно-Канадський архіпелаг, в північній частині півострова Таймир. Загальна площа – 7,16 млн. га.
Клімат – полярний, сухий, дуже суворий, середньорічна температура складає -10 – +14°С, сума опадів – 50-200 мм на рік, в основному – у твердому вигляді. Рослинність – сильно розріджена, переважають водорості, мохи, лишайники, фрагментарно – злаки. Річний приріст біомаси складає одиниці центнерів сухої речовини на 1 га. Корені рослин поширені неглибоко, переважно паралельно поверхні. Грунтотворні породи – в основному четвертинні льодовикові, водно-льодовикові, морські легкого гранскладу. Рельєф: панують льодовикові абразивні та акумулятивні форми, морські тераси (котловини, цирки, горбисто-моренні утворення тощо). Мікрорельєф полігональний.
Процеси грунтоутворення: кріогенез – грунтоутворення під впливом вічної мерзлоти (переважно фізичне вивітрювання мінералів, неосинтез глин відсутній, накопичення водорозчинних сполук). Спостерігається озалізнення – накопичення заліза, пов'язане з його кріогенним підтягуванням в умовах сезонної зміни ОВП.
Потужність профілю арктичних грунтів визначається глибиною сезонного розмерзання й складає в середньому 40 см. Грунти зустрічаються фрагментарно. Профіль слабо диференційований, скелетний (рис.33):
Но – мохова або лишайникова підстилка;
Н – гумусовий, коричнево-бурий, зернистий, тріщинуватий, потужністю 4-10 см;
HP – бурий, брилистий, тріщинуватий, грудкувато-горіхуватий, потужністю 35-45 см, часто – тиксотропний;
Р – материнська порода , уламки буруватого кольору.
Рис. 33. Типовий арктичний грунт (доступно при скачуванні повної версії книжки)
Арктичні грунти містять 1-4% гумусу, що має рівномірний профільний перерозподіл, СпсСфк = 0,4-0,5; рН = 6,4-6,8. ЄП =12-15 мг-екв, СНО = 96-99% У верхній частині спостерігається накопичення Fe2O3 Мало мулу, переважають піщані фракції.
Виділяють два підтипи арктичних грунтів: пустельні й типові гумусові. Пустельні арктичні грунти розповсюджені в північній частині зони, під дуже розрідженою рослинністю, часто мають сольову й водоростеву кірку, нейтральну або слабо лужну реакцію середовища, гумусовий горизонт дискретний, потужністю біля 4 см.
Типові гумусові арктичні грунти відрізняються значно потужнішим гумусовим горизонтом, більшим вмістом гумусу, відсутністю сольових акумуляцій, слабо кислою реакцією середовища.
Грунти скелетні, оглеєння відсутнє у зв'язку з малою кількістю опадів і легкою материнською породою, тріщинуватістю й щебенюватістю. Арктичні грунти в сільському господарстві не використовуються, але на них можна організовувати мисливські угіддя й заповідники
18.)Сірі лісові ґрунти - тип ґрунтів, що формуються головним чином під лісами (переважно листям) з трав'янистим покривом в умовах континентального, помірно вологого клімату. Утворюються на лесовидних покривних суглинках, карбонатних моренах і інших материнських породах, зазвичай багатих кальцієм, при промивному водному режимі. Все С. л. п. в тій або іншій мірі оподзолені, але процес підзолоутворення в них протікає слабкіше, ніж в підзолистих ґрунтах, унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм і т. п. Для них особливо характерне пересування гуматів калія з верхніх горизонтів в глибші і випадання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). У профілі С. л. п. виділяють горизонти: А про — лісова підстилка (лише у грунтах під лісом); А 1 — гумусовий (вміст гумусу 2—8%) потужністю 12—30 см , сірого кольору; А 2 В — перехідний потужністю, з горіхуватою або грубозернистою структурою (на структурних відмінностях гумусові плівки), темно-сірого забарвлення; У – іллювіальний; З — материнська порода.
Сірі лісові грунти — кислі в більшій частині профілю (особливо в горизонтах А 2 В і верхній частині В) і лужні і нейтральні в нижній частині В. Вони володіють відносно хорошими фізичними властивостями, біологічно активні, і родючі. Підрозділяються на підтипи: світло-сірі (близькі до дерново-підзолистих ґрунтів), сірі і темно-сірі (схожі з вилуженими чорноземами). Поширені в основному в СРСР в північній частині лісостепу (утворюють переривисту смугу від Карпат до Забайкалля), а також в Канаді і районах США, що примикають до неї. Використовуються під посіви сільськогосподарських культур (зернових, технічних, овочевих, плодових).
