1. Генезис

Вперше походженням підзолистих грунтів зацікавився мінералог А. Крилов ( 1873). У подзоле Могилевської губернії їм були знайдені крем'янисті тільця, як припустив дослідник, рослинного походження.

В 1880 році В. В. Докучаєв, вивчивши підзолисті грунти Смоленської губернії (сам термін " підзоли "був узятий ним з народного лексикону Смоленської губернії), дійшов висновку про важливу роль лісової і болотної ( моховий) рослинності в їх генезі. Згодом А. В. Георгієвський показав, що елювіальний горизонт утворюється під дією органічних кислот, що просочуються з органогенного, а також що гумусоаккумулятівний і підзолистий горизонт формуються в тісному зв'язку одночасно.

За сучасними уявленнями, генезис підзолистих грунтів пов'язаний з наступними бібіогеохіміческімі умовами:

збіднення рослинного опада азотом і зольними елементами;

знижені температури і промивної водний режим;

сповільненість мікробної діяльності, переважання грибного кислотоутворюючою розкладання;

консервація лісового опаду у вигляді підстилки, освіта в ній і вимивання вниз за профілем водорозчинних фульвокислот і простих органічних кислот.

2. Будова профілю і властивості

А о - Лісова підстилка бурого кольору, складається в основному з хвойного опаду, залишків моху, часто про торфована, пухка потужність 3-5 см;

А 1 А 2 - гумусово-елювіальний горизонт, сірувато-білястий з темними плямами, ясно помітні зерна кварцу, безструктурна, потужність 5-10 см;

А 2 - підзолистий горизонт, попелясто-білястий, тонкозернистий, ущільнений, безструктурна, потужність 10-20 см і більше, в нижележащий горизонт переходить глибокими патьоками;

В 1 (В h) - іллювіальний горизонт, темно-жовтого або буро-жовтого кольору, помітно ущільнений, безструктурна. Можлива наявність бурих прошарків і плям, зумовлених накопиченням полуторних оксидів, гумусу, мулистих часток. Потужність 10-30 см, перехід поступовий; Вh - збагачений гумусом

В 2 - іллювіальний горизонт, жовтий, слабо ущільнений, зустрічаються ортзандр, безструктурна, потужність 30-50 см, перехід поступовий; С - Почвообразующіе порода часто з більш-менш чітко вираженими ознаками оглеєння. Колір світло-жовтий, з сизими плямами або сизувато-білястий.

Дикі підзолисті грунти малородючі, тому що містять 1-2% фульватного гумусу в горизонті А 1 і часто лише його сліди в горизонті А 2. Вони мають кислу реакцію (рН КСl 4,0-4,5), низьку ємність поглинання (від 2,4 до 12-17 мг-екв/100 г грунту), ступінь насиченості підставами менше 50%, низьку забезпеченість елементами живлення рослин, несприятливі фізичні властивості.

3. Класифікація

Залежно від будови профілю та характеру грунтоутворюючих порід підзолисті грунти діляться на пологи:

нерозвинені на дюнних пісках (слабо диференційовані);

псевдофібровие на глибоких, часто шаруватих пісках, характеризуються наявністю тонких ущільнених прошарків іржаво-охристого кольору, насичених оксидами заліза.

За потужністю елювіально частині профілю підзолисті грунти діляться на такі види:

слабопідзолисті (поверхнево-підзолисті), нижня межа горизонту А 2 на глибині менше 10 см;

среднеподзолістие (мелкоподзолістие), нижня межа горизонту А 2 на глибині 10-20 см;

сільноподзолістие (неглубокоподзолістие), нижня межа горизонту А 2 на глибині більше 20 см.

Профіль підзолистих грунтів чітко диференційований за гранулометричному складу. Мінімальний вміст мулу і глинистих частинок приурочено до горизонту А 2.

4. Сільськогосподарське використання

Для залучення підзолистих грунтів у сільськогосподарське використання необхідно вапнування, внесення великих доз органічних і мінеральних добрив, регулювання водного режиму, створення потужного орного шару. Ці заходи супроводжуються корінними змінами всіх грунтових режимів, а також і морфологічних ознак, результатом чого стають культурні підзолисті грунти.

При виведенні ріллі з обороту, під лісовими насадженнями верхня частина орного шару безпосередньо під підстилкою перетворюється на підзолистий горизонт потужністю 5-7 см (вторинне оподзоліванія орного горизонту).

9.)Тундрові глейові грунти

Типові для тундрової (субарктичної) зони, що являє собою смугу різної ширини по північній околиці Євразії та Північної Америки. Площа грунтів у світі біля 39 млн. га.

Клімат тундри субарктичний, середньорічна температура знаходиться в межах -2 – +12°С, опадів випадає 100-250 мм на рік. Рослинність переважає мохова, лишайникова, чагарникова, найхарактерніша ознака – відсутність лісу. Слово "тундра" у перекладі з карельської означає "безлісся". Тундра за характером рослинності ділиться на такі підзони: арктичну, лишайниково-мохову, чагарникову та лісотундру. Найбільш типовою є лишайниково-мохова. Грунтотворні породи являють собою різні типи льодовикових, морських, озерно-алювіальних відкладів різноманітного гранскладу. Вічна мерзлота знаходиться на глибині від 0,2 до 1,6м. Рельєф переважно рівнинний, мікрорельєф – пагорбковий. Велика кількість озер, боліт, верхових торф'яників.

Процеси, що призводять до утворення грунтів, такі: інтенсивне фізичне й слабке хімічне вивітрювання, слабкий неосинтез глин, кріогенний волого- і масообмін, оглеєння, що спостерігається дуже часто у зв'язку з застоєм води на вічній мерзлоті, інколи – накопичення солей і карбонатів. Несприятливі умови для розкладу, мінералізації та гуміфікації органічної речовини призводять до формування торфу, оторфованої маси та фульвокислот. Можливе також надмерзлотне горизонтальне елювіювання. Описаний тип грунтоутворення має назву тундрово-глейовий. У найбільш загальному вигляді профіль типового тундрово-глейового грунту має таку будову (рис.34):

Но – підстилка напіврозкладена мохово-лишайникова, потужністю 3-5см;

Н (НТ,Т) – грубогумусовий, торф'яний або перегнійний, різної потужності (5-30см), темно-бурий чи сірий, суглинковий, багато коренів;

HPG1 – глейовий, плямистий, вологий, іноді тиксотропний, сизий із іржавими чи бурими плямами;

Р – материнська порода.

Рис. 34. Типовий тундрово-глейовий грунт (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Структура всіх горизонтів – кріогенна, зерниста або грудкувата, але абсолютно неводостійка. Гумусу – до 10%, в Т чи НТ – до 40%, в його складі переважають фульвокислоти (СпеСфк =0,1-0,8), рухомий, багато неспецифічних органічних сполук, може накопичуватись у надмерзлотному шарі. Реакція середовища – від кислої до слаболужної, ЄП невелика (10-20 мг-екв), СНО = 45-100%, великий вміст Fe. Висока щільність, низька пористість.

Аркто-тундрові грунти розташовуються в північний частині тундри під осоково-різнотравною рослинністю, мають дуже малопотужний тріщинуватий профіль: Ho+HT+HPGI+P. Гумусні тундрово-глейові грунти характеризуються гумусовим профілем потужністю 40-60см: To+H+HPGI+P, більше дреновані, ніж попередні, рН біля.7. Торф'яні тундрово-глейові грунти погано дреновані: To+T+HPGI+PGI, потужністю 60-100 см, зольність торфу досягає 30%, кислі та сильно кислі (рН = 3,7-5,3).

Перегнійні грунти: To+HT+HPGI+PGl, слабокислі, СНО = 50-70%. Дернові тундрово-глейові грунти утворюються під злаково-різнотравною рослинністю: То+Нд+H+HPGl+PGl, містять 3-7% гумусу. Опідзолений підтип знаходиться в лісотундрі: Ho+H(>HT)+HE+IGl+PGl. Ілювіально-гумусовий грунт утворюється в південній частині тундри й лісотундрі на легких породах, які мають добрий дренаж, неоглеєні: Ho+HT(T)+IhFe+P. Своєрідний ілювіально-гумусово-залізистий горизонт – бурий, червонувато-бурий, піщаний. Часто профілі субарктичних грунтів деформовані, Н- або Т-горизонти відсутні, мінеральні горизонти вигнуті, розірвані, поховані.

Субарктичні грунти поділяють на типи за наявністю оглеєння (табл. 13).

Таблиця 13. Класифікація субарктичних грунтів (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Використовують їх переважно як кормову базу для оленярства. У південній частині тундри можливе локальне вирощування овочів, коренеплодів, трав при внесенні органічних і мінеральних добрив.

10.)Підзолистий процес ґрунтоутворення розвивається під покривом зімкнутого хвойного лісу, в якому світло розсіяного сонячного проміння настільки повно поглинається деревами, що не задовольняє вимог навіть невибагливим рослинам.

Тому трав'яниста рослинність у такому лісі практично відсутня, а поверхня ґрунту покрита мертвим опадом або лісовою підстилкою.

Основним чинником цього процесу є фульвокислоти, які утворюються під час розкладу лісової підстилки(хвої) грибами.

Підзолистий процес відбувається у декілька стадій:

Перша стадія - фульвокислоти реагують з обмінними основами грунту і вільними формами півтораоксидів, утворюючи фульвати кальцію, магнію заліза і алюмінію.. Під впливом низхідних течій вологи фульвати вимиваються вниз, одночасно насичуючись основами та півтораоксидами і випадають в осад у середній або нижній частині профілю. Завдяки витіснення увібраних основ вбирний комплекс грунту насичується воднем і стає нестійким.

Друга стадія - вільні фульвокислоти руйнуються глинисті мінерали нестійкого вбирного комплексу грунту. при цьому знову ж такиутворюють різноманітні фульвокислоти, які вимивають вниз, а SiO2 як нерозчинна сполука залишається у верхній частині профілю, формуючи вимивний або так званийпідзолистий горизонт. Фульвати півтораоксидів та основ, осідаючи у середній частині профілю, формують вмивний або так званий ілювіальний горизонт.

У результаті такого поєднання процесів руйнування і виносу формуються підзолисті грунти, які мають відповідну будову і характеризуються певними фізико-хімічними та іншими властивостями.