- •2.)Класифікацією ґрунтів називається об’єднання їх у групи за походженням, основними властивостями та рівнем родючості. Класифікація ґрунтів має генетико-виробничу основу.
- •13.)Дерново-підзолисті грунти
- •1. Генезис
- •2. Будова профілю і властивості
- •3. Класифікація
- •7.) Арктичні грунти
- •16.)Дерново-карбонатні грунти
- •2. Зона тундрових ґрунтів
- •31.)Грунти суббореальних напівпустель. Бурі напівпустельні грунти
- •23.)Грунти сухого степу
- •25.)Солончаки – один із типів засолених грунтів, які містять у шарі 0-30 см токсичну кількість водорозчинних солей.
- •33.)Такири – це засолені слаборозвинені солонцюваті глинисті грунти суббореальних пустель, що мають тріщинувату поверхню.
- •32.)Сіроземи – зональний тип грунтів пустельних степів (напівпустель) субтропічного поясу. Це світлі, пухкі, карбонатні з поверхні грунти з недиференційованим профілем.
- •29.)Грунти гірських областей Украъни
13.)Дерново-підзолисті грунти
Це Е-І-диференційовані кислі грунти з профілем типу Нл+Н+Е+І+Р. Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350 млн. га, в СНД – 185 млн. га, в Україні – 2,5 млн. га. В Україні дерново-підзолисті грунти є зональними для Полісся, інколи зустрічаються на борових терасах і стародавніх прируслових валах рік лісостепу й Карпатської гірської області. Великі масиви даних грунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії.
Клімат зони розповсюдження цих грунтів гумідний бореальний, Кз>1, континентальний або різкоконтинентальний. Рельєф різноманітний – як рівнинний, так і розчленований. Грунтотворні породи – водно-льодовикові, моренні, стародавньоалювіальні, в основному безкарбонатні різного гранулометричного складу. В Україні переважають супіщані. Рослинність – змішані ліси (південна тайга) з трав'янистим покривом.
Щодо генезису дерново-підзолистих грунтів, то найбільш розповсюджена теорія полягає в твердженні, що дерново-підзолисті грунти утворились під дією підзолистого та дернового процесів. Ця дія може бути як сумісною, так і почерговою при зміні типу рослинності; Будова цілинного дерново-підзолистого грунту така:
Нл – лісова підстилка потужністю 3-5 см;
Не – гумусово-елювійований, світло-сірий або білястий, потужністю 5-30см, дрібногрудкуватий з горизонтальною подільністю;
Е – підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30 см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, часто зустрічаються конкреції R(OH)3 із домішками гумусу й глинистих часток;
І – ілювіальний, темно-бурий (у легких – червонувато-бурий), щільний, грудкувато-призматичний або горіхуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінеральних колоїдів;
Р – материнська порода.
Рис. 36. Дерново-підзолистий грунт (доступно при скачуванні повної версії книжки)
Багато грунтів розорано, при цьому їх профіль набуває такого вигляду: Н(е)орн.+Е (Еі)+І+Р. Морфологічно диференціація профілю різкіше проявляється при більш тяжкому гранулометричному складі грунту.
Склад і властивості дерново-підзолистих грунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолистого процесу грунтоутворення. Гранулометричний та хімічний склад змінюються по профілю аналогічно вище описаним підзолистим грунтам. Гумусу мало (2-3% в Не), гумусовий профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуматно-фульватний (Сгк:Сфк = 0,7-0,9). Фізико-хімічні властивості залежать від гранулометричного складу, породи, ступеня розвитку підзолистого процесу.
Ємність поглинання низька (5-15 мг-екв/100 г грунту), грунти кислі (рН=3,5-5,5), СНО < 75%, типовий склад обмінних катіонів: Са, Mg, H. Бідні на азот і фосфор. Фізичні й водно-фізичні властивості різко змінюються за профілем: щільність, максимальна гігроскопічність найбільші в І- горизонті, а пористість та аерація тут мінімальні, структура грунту нестійка.
Дерново-підзолисті глейові зберігають ознаки дерново-підзолистих грунтів та мають чітко виражене оглеєння і оторфовану дернину: H(t)+HEgl+Egl+Igl+PGl.
Види: слабопідзолисті – Е-горизонт являє собою окремі білясті плями або суцільний потужністю до 3 см; середньопідзолисті – Е менший за потужністю від Не; сильнопідзолисті – Е більший від Не.
Серед дерново-підзолистих грунтів, як і серед підзолів, підтипи виділяють за наявністю оглеєння(табл. 15).
Таблиця 15. Класифікація дерново-підзолистих грунтів (доступно при скачуванні повної версії книжки)
Дерново-підзолисті грунти – найбільш розорані в тайгово-лісовій зоні. Але вони мають низьку родючість і тому потребують окультурення. Воно включає вапнування та удобрення. Особливо проблематичне внесення фосфорних добрив, бо фосфор активно рет-роградується (зв'язується в нерухомі форми). Рекомендується використовувати фосфоритну муку, практикувати місцеве внесення фосфорних добрив. У легких грунтах необхідно застосовувати також калійні й органічні добрива, дуже ефективні сидерати, посів багаторічних трав.
Комплекс заходів щодо окультурювання веде до переважання гумусово-акумулятивного процесу, поліпшення якості гумусу, збільшення вмісту NPK, зменшення кислотності
12.)Підзолисті грунти - типові грунту хвойних, або північних ("бореальних"), лісів. Також характерні для евкаліптових лісів і пусток південній Австралії. Назва походить від слів "під" і " зола "і з'явилося, мабуть, від російських селян, що виявляються при спахування шар, що нагадував золу. Ці грунти формуються в сирих і холодних місцевостях.
Представляють собою велику групу кислих сіаллітних елювіально-іллювіально-діфференціірованних грунтів з профілем E-Bt, f, h, al, що формуються в умовах промивного водного режиму при сезонному проморожуванні на суглинних моренах, покривних суглинках, суглинних делювіальних і елювіально -делювіальних відкладах кислих порід. Для формування грунтів характерно періодичне перезволоження верхньої частини профілю навесні при сніготаненні і восени перед установкою сніжного покриву.
Профіль конкретних грунтів Ad-AEB (t, h ...)-С. При антропогенному зміні будь горизонти можуть включатися в горизонт Ap (Ap-E-Bh-C).
