29.)Грунти гірських областей Украъни

Грунти утворюються під впливом клімату, живих організмів,

складу і будови материнських гірських порід, рельєфу місцевості і віку

території. Від клімату залежить кількість опадів, що впливає на розвиток

рослинності, життєдіяльність мікроорганізмів, розчиння різних сполук у

грунті та їх переміщення. Температура впливає на перебіг хімічних і

біохімічних реакцій.

У результаті взаємодії багатьох складних процесів формується хімічний

склад грунту.

Грунт складається з різноманітних мінеральних, органічних та

органо-мінеральних сполук.

Найважливішою складовою частиною грунту є гумус – перегній. Він

утворюється з органічних рослинно-тваринних рештов, які щорічно

потрапляють у грунт і під впливом життєдіяльності мікроорганізмів

розкладаються й синтезуються.

Хімічний склад грунту суттєво впливає на його родючість, на його фізичні

та біологічні властивості.

Рослинний опад в лісах і відмерла трав’яна рослинність після розкладу

мікроорганізмами дають багато органічної речовини, збільшуючи потужність

грунту. Частково гумус мінералізується і знову під впримом

мікроорганізмів переходить в доступні рослинам мінеральні сполуки.

Грунт містить мікроелементи (азот, фосфор, калій, кальцій, магній,

сірку, залізо та ін.) і мікроелементи (бор, марганець, молібден, мідь,

цинк та ін.), які рослини споживають у невеликих кількостях. Їх

співвідношення і визначає хімічний склад грунту. Він залежить від вмісту

елементів в материнській породі, кліматичних факторів, рослинності. Чим

більше зволожений грунт, тим переважно бідніше мінеральними сполуками її

верхні горизонти.

Хімічний склад грунту постійно видозмінюється під впливом

життєдіяльності організмів, клімату, діяльності людини. При внесенні

добривами грунт збагачується живильними речовинами.

Для грунтів гірських обалстей характерна широтна зональність на рівнині

і вертикальна зональність в Карпатах. На рівнинах переважають три типи

широтно-зональних грунтів: опідзолені чорноземи, сірі опідзолені і

дерново-підзолисті.

У Карпатах теж виділяються три типи грунтів: опідзолені буроземи,

гірські підзолисті і гірсько-лучні.

Як рельєф, так і грунтовий покрив гірських областей формувалися під дією

різноманітних природних умов.

На території парку переважають бурі гірсько-підзолисті, а також дернові

та гірсько-лучні грунти. Тут їх зустрічається 26 різновидів. Поширені

вони виключно в гірській частині в межах лісового поясу до висоти

1500-1550 м н.р.м. У межах хвойно-широколистяних лісів переважають

світлобурі грунти, а вище, в межах смерекових лісів – темнобурі.

Гірсько-підзолисті грунти залягають на середніх і високих терасах

карпатських рік, на делювіальних шлейфах схилів, вирівняних частинах

вододілів на висотах 400-600 м н.р.м. Їх зустрічається 9 різновидностей.

Гірсько-лучні грунти поширені в субальпійському та альпійському поясах

на висотах понад 1500-1550 м н.р.м. Сформувалися вони під трав’янистою

32.)Сіро-бурі пустельні – це грунти суббореальних та субтропічних пустель. В якості самостійного типу ці грунти вперше були виділені І.П.Герасимовим. Сіро-бурі пустельні грунти розповсюджені винятково в пустелях Азії (СНД, Китай, Монголія, Іран), де займають площу 150,2 млн. га.

Клімат пустель сухий, різко континентальний, з малою кількістю опадів (80-100 мм на рік), випаровуваність досягає 1500 мм, Кз<0,1. Режим зволоження різко контрастний: на фоні загального панування протягом року надзвичайно низької вологості наступають короткочасні періоди порівняно високого зволоження, до яких приурочений бурний спалах у розвитку рослин, мікроорганізмів, різноманітних біохімічних процесів та вивітрювання. Періоди зволоження наступають зимою і ранньою весною; влітку опадів майже не буває. Рельєф являє собою стародавні та підгірські рівнини. Грунтотворні породи представлені в основному елювієм-делювієм глин, піщаників, мертелів, вапняків, магматичних порід. Часто ці відклади перекриваються лесоподібними суглинками й супісками. Рослинний покрив розріджений ксерофітно-галофітний: солянкові напівчагарники з глибокою кореневою системою, весною – ефемери, на поверхні – кірочки водоростей і лишайників. Щорічний опад рослинної маси складає приблизно 12 ц/га, він високозольний.

Грунтотворний процес перерваний, характеризується короткочасним гумусоутворенням в весняний період: рослинні залишки майже повністю мінералізуються – гумусу накопичується незначна кількість, зате висока зольність їх викликає процес осолонцювання (з-під кірки виносяться колоїдні частки, які акумулюються в центральній частині профілю). Випітний тип водного режиму стимулює процес засолення. В грунтах проходить кіркоутворення, що пояснюється контрастним гідротермічним режимом, високою дисперсністю органічної та мінеральної частини, діяльністю водоростей та лишайників. Профіль має таку будову:

Кк – кірочка потужністю 3-5 см, палево-сіра, щільна, крупно-пориста;

Е – елювіальний, потужністю 3-7 см, шаруватий, палево-світло-сірий;

Ік – ілювіальний, коричнюватий, ущільнений, призмоподібно-грудкуватий, карбонати в вигляді білоочок;

Pks – материнська порода, пухкіша, засолена, загіпсована.

Вміст гумусу низький (0,5% у верхньому горизонті), в його складі переважають фульвокислоти, що мають спрощену будову, зв'язані з R203, незважаючи на карбонатність грунтів. ЄП низька (10 мг-екв), у складі ввібраних катіонів переважають Са, Mg, Na. Грунти карбонатні з поверхні, вміст СаСО3 в кірочці сягає 7-11% і поступово зменшується вниз по профілю – це важлива діагностична ознака сіро-бурих грунтів, яка відрізняє їх від бурих напівпустельних і сіроземів. Реакція лужна. Грунти гіпсоносні і в типовому прояві засолені, тобто рід звичайних грунтів є ще й солончакуватим, тип засолення хлоридно-сульфатний. За гранскладом переважають супіщані й легкосуглинкові, тому грунти слабо диференційовані, незважаючи на солонцюватість. Водно-фізичні властивості несприятливі: кірка низько водопроникна, тому грунти не всмоктують воду і гублять її через поверхневий стік і випаровування.

Грунти використовувати в землеробстві без зрошення неможливо. Зрошення дозволяє отримувати високі урожаї цінних культур, але воно утруднене відсутністю місцевих джерел води, високою гіпсо-носністю, близьким заляганням щільних порід, щебенистістю, складним рельєфом. Зона пустель є базою пасовищного тваринництва.

19.)