55. Еволюція власності на землю у країнах західної європи періоду середніх віків

Середньовіччя — це відносно тривалий період у розвитку суспільства, який має характерні, особливі форми соціального, політичного та культурного життя. В цю історичну епоху людство пішло значно далі шляхом розвитку матеріальної та духовної культури.

Феодальне суспільство як у Західній, так і в Східній Європі, а також і в країнах інших континентів пройшло в своєму розвитку три основні стадії, або періоди, — раннього, розвинутого та пізнього феодалізму. Проте, питання про періодизацію доби середньовіччя на загальносвітовому рівні залишається до нинішнього часу досить складним, адже перехід до феодалізму в різних країнах Європи та Азії не був одночасним. Раніше за інших країн феодальні відносини, на думку багатьох дослідників, склались у Китаї; в Європі їх формування датується V—VІІ ст. н. е. Різними є для різних країн і хронологічні рубежі, що відділяють період раннього середньовіччя від періоду його розквіту та входження у завершальну стадію. Етапи феодалізму в цілому для країн Західної Європи визначаються з V до середини XVII ст., від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції. При цьому доба раннього феодалізму тривала з V до Х ст. включно; розквіту феодалізму — з XI по XV ст.; завершальна стадія, розклад феодального суспільства — з XV ст. до середини XVII ст.

Якщо в Італії та Франції феодалізм складався на основі синтезу римських та германських соціально-економічних інституцій, то в Німеччині, Англії, східноєвропейських країнах перехід до феодалізму відбувся через розпад родоплемінного ладу, обминаючи рабовласницьку формацію.

На першому етапі найбільш важливим процесом у соціально-економічній сфері було становлення феодальних відносин, стрижнем яких є формування феодальної власності на землю. Цей процес відбувався двома шляхами. Перший — через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VІ ст. — і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод — земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідаль­ної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен.

Другий шлях формування феодальної земельної власності і, отже, усієї феодальної системи — практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавався васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька. Крім того, важливими були й чисто психологічні причини: характер стосунків, що склались між васалом та сеньйором. Як свідчать сучасники, васали, як правило, були вірними та відданими свому сеньйору.

Відданість цінилась дорого, і бенефіций все частіше ставав майже повною власністю васала, переходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася у спадок, отримала назву лен або феод, а її власник — феодал, звідки і назва суспільно-економічної системи — феодальна. Але феод, як і бенефіций, залишався умовною формою землеволодіння і передбачав обов’язкове несення служби відносно сюзерен

56. законодавство англії період революції та формування основ конституційної монархії

В 1628 році парламент приймає "Петицію про права, основою якої є ідея конституційної монархії, ніяких податків без парламенту, ніяких арештів, відміна всіх надзвичайних судів. Король Карл і без особливого бажання затверджує Петицію показуючи, що він не збирається її притримуватись. І в 1629 році розпускає знову парламент. В Англії наступає пора безпарламентського правління. В 1640 році король скликує новий парламент, що вирішити питання про війну з Шотландією (він намагався нав'язати Шотландії богослужіння по англійському взірцю). Парламент нічим не допоміг королю, армія виявилась безсильною. Король знову зтикається з ворожістю парламенту. Нова сесія парламенту скликана восени 1640 року, стає "довгою", так як парламент в умовах кризисної ситуації стає керівником широкого антифеодального руху.

В своєму розвитку англійська буржуазна революція пройшла декілька етапів. Перший конституційний період - 1640 - 1642, коли затверджувались принципи "Петиції про права" принципи конституційної монархії. В 1647 році після 5 р. громадянської війни між королем і парламентом, тобто між феодальною реакцією і революційним народом починається переїзд до бурж. дем. етапу революції, який закінчується страченням короля. (1649). І утвердження буржуазної республіки 1649 - 1653 рр. Органічним продовженням цієї республіки став режим військової диктатури відомої під назвою протекторату Кромвеля. (1653-1658). Це державний устрій (від слова захищати) одержав своє відтворення в Конституції, яка відома під назвою Оруддя управління - 1653, по якій признавались законодавча влада парламенту, зосереджена в одній палаті парламенту. Установлювався для всіх виборчий ценз 200 фунтів і таким чином народні маси були усунені від виборів. Парламент протекторату не став парламентом народу. Комадування армією зосередилось в руках Кромвеля. По суті влада знову зосередилась в руках однієї особи не дивлячись на прийняту Конституцію і революційні перетворення так як і законодавча влада також належала йому.

В 1658 році Кромвель помер, а в 1660 році здійснилась реставрація династії Стюартів, при підтримці частини військових і буржуазії до влади син страченого - Карл, який урочисто підтвердив "Велику Хартію 1215 року", "Петицію про права", податкові права парламенту, обіцяв правити в згоді з парламентом, не переслідувати діячів революції. Але він не виконав своїх обіцянок. Труп Кромвеля був викопаний і повішений, хто лишився живим з діячів революції був страчений або втік з країни. В 1677 році Карл прийняв закон, по якому вносились корективи в земельне право. Якщо у селянина не було відповідного титула на землю, земля його признавалась власністю лендлорда. В інтересах землеволодіння новий уряд встановлює вигідні мита при ввозі дешевого хліба. Таку ж політику проводив і брат Карла ІІ Яків. Отже, реставрація монархії повернула країну до старої виборчої системи, старої палати лордів, непомітно скасувала хоч якісь революційні завоювання.

Така політика, якою знову був незадоволений в першу чергу панівний клас, привела до утворення в цьому класі двох партій - торі і вігі. Торі об'єднала в своїх рядах конкрективні круги землевласників, вігі представляла інтереси промисловців і торговців.

Виникнення цих двох партій поклало початок буржуазної двухпартійної системи, яка є основою політичного устрою сьогоднішньої Англії - консерватори - (торі), ліберали - (вігі).

В 1679 році вігі перемагають на парламентських виборах і добиваються закону, за допомогою якого противники урядової політики були захищені від репресій. Згідно цього закону арештованим надавались права і можливості заявляти клопотання про хід слідства, особистого характеру, умови звільнення арештованого. Позитивне значення цього закону в тому, що в ньому закріплювались гарантії проти неправосудних арештів.

В 1688 році через три роки після того, як місце на престолі зайняв Яків ІІ торі і вігі об'єднавшись здійснили так звану славну революцію, в результаті якої Яків ІІ був зміщений з престолу і вік з країни. Його місце зайняв Вільгельм Оранський. Причини зміщення Кова в його пол. Тиц. Зайнявши престол, він розігнав парламент, вигнав суддів з партії вігів, залишив міста їх самоуправління.

Кандидатура Вільгельма була приємлема по причині, що він був протестантом, політичним діячем, вихованим в дусі конституційного правління, був близький інтересам і землевласників, і промисловості, і тому, що він був з королівської родини (чоловік Марії дочки Якова).

В 1689 році пройшла коронація Вільгельма і в цьому ж році був підписаний акт, який став юридичною основою англійської конституційної монархії "Біль про права".

57. принципи констітуційної і парламентської монархії в англії 18-20 ст

Перші ранньофеодальні держави в Англії стали утворюватися на базі розкладання родоплемінних відносин серед англосаксонських племен. Протягом IX-XI ст. в Англії остаточно перемагають феодальні відносини. Всі селянство піддається феодальної експлуатації: вільне населення несе різні тяготи на користь держави, залежні і кріпаки - на користь феодалів, які мають над ними судової та особистої владою.

Вся влада в державі зосереджується в руках короля і знаті, яка утворює королівська рада - уантагемот (або "збори мудрих"). Саме уантагемот стає найвищим органом державної влади. Без його згоди король не мав права ні видавати закони, ні проводити будь-які важливі державні заходи.

Новий етап історії феодальної державності пов'язаний із завоюванням Англії у 1066 р. норманнськім герцогом Вільгельмом Завойовником.

та частиною селянства. Підписання Великої Хартії Вольності (1215 р.).

Центральне місце в Хартії займають статті, що виражають інтереси баронів.

Це перш за все статті 12 і 14. Стаття 12 стверджувала право короля стягувати податки лише після затвердження їх радою королівства, а стаття 14 визначила склад цієї ради - безпосередні васали короля (барони, графи, єпископи і т.п.) і представники простого лицарства в особі шерифів і бейліфа. Тут проглядається майбутнє середньовічного англійського парламенту.

Статті 39 і 40 говорили про арешт, ув'язнення в тюрму, позбавлення володіння, оголошення поза законом або вигнанні лише на підставі суду рівних і згідно з законами країни. І хоча ці статті були звернені до пануючого класу, в наявності перші спроби затвердити недоторканність особи.

Іоанн Безземельний, який підписав Хартію, тим не менш не збирався її виконувати. Конфлікт між королівською владою і її підданими тривав при наступників Івана. У другій половині XIII в. в результаті цієї боротьби в Англії виникла станово-представницька монархія.

У 1258 р. баронам вдалося нав'язати Генріху III прийняття так званих "Оксфордських провізії", за якими контроль за королівською владою переходив до рук баронів. Між королем і баронами почалася громадянська війна (1258 -1267 рр..). Табір противників короля очолив Симон де Монфор.

У 1264 р. королівська армія була розбита, а сам він потрапив у полон. У 1265 р.

Парламент Англії періоду станово-представницької монархії поступово закріпив за собою наступні повноваження: 1) затвердження порядку та розмірів оподаткування; 2) право законодавчої ініціативи, постанова, ухвалення королем і обома палатами парламенту ("Статути" ставали вищим законодавчим актом держави); 3) згода на оголошення війни або укладення миру; 4) право "імпічменту", тобто порушення судового процесу перед палатою лордів проти тих чи інших радників короля за зловживання ними своїми обов'язками.