Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
49c.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
165.89 Кб
Скачать

53. Кримінальне право та кримінальний процес германії за кароліною

.Кароліна – кодекс кримінально-процесуального і кримінального права феодальної Німеччини. Процесуальна частина кодексу також свідчить про зміну правоусвідомлення. Пом’якшення інквізиційного порядку й нормування звинувачувального порядку — для незначної категорії справ — точніше визначення випадків та умов застосування тортур, визначення прав захисту й обмеження інституції «пересилання актів» — такі відмінні риси Кароліни.

Було закріплено принцип виборності суддів, відповідно до якого всі судді й судові засідателі мали б обиратись із «мужів набожних, гідних, розумних та досвідчених, найбільш шляхетних і найкращих з тих, що є і можуть бути отримані за можливостями кожного місця». Рекомендувалось на роль суддів обирати дворян і вчених. Участь дворян у здійсненні, «відправленні правосуддя» вважалась почесною, гідною поваги справою. Й тому вони мали «особисто брати участь … в якості суддів та судових засідателів».

В Кодексі були перелічені «загальні підозри і докази» та «доброякісні докази» скоєння злочину, за якими людину можна було заарештувати, а потім піддати тортурам.

До загальних підозр та доказів належали:

  1. загальна думка оточення про людину, людські плітки, чутки;

  2. випадок, коли людину бачили або застали у підозрілому, на загальну думку, місці;

  3. випадок, коли винуватця бачили на місці злочину, але його не вдалось упізнати;

  4. спілкування звинувачуваного з тими, хто скоїв злочин;

  5. наявність у звинувачуваного приводу для скоєння злочину;

  6. звинувачення постраждалого, що перебуває на смертному ложі, підтверджене присягою;

  7. втеча підозрюваного (ст. XXV);

  8. несподівана смерть супротивника, ворога звинувачуваного (ст. XXVI).

Але жоден з цих доказів не міг вважатись «доброякісним» окремо. Лише наявність хоча б декількох з таких доказів могла братись до уваги. До загальних доказів, кожен з яких міг слугувати приводом для арешту, належали:

  1. виявлення на місці скоєння злочину речі, що належить звинувачуваному (ст. XXIX);

  2. свідчення «одного єдиного доброго та бездоганного свідка» (ст. ХХХ);

  3. свідчення злочинця, в яких він називає ім’я пособника, спільника (ст. XXXI);

  4. розповідь самого звинувачуваного про злочин, що готується, або його погрози скоїти злочин (ст. XXXII).

Якщо був «доброякісний» доказ скоєння злочину, до підозрюваного міг застосовуватись допит під тортурами. Всі «доброякісні» докази перелічувались в Кароліні. Ними були:

  1. скривавлена одежа звинувачуваного, наявність у нього зброї, предметів, які раніше були у потерпілого або вбитої людини (ст. XXXIII);

  2. участь підозрюваного у відкритій бійці, нанесення ним ударів убитій людині (ст. XXXIV);

  3. наявність у звинувачуваного раптового багатства, після скоєного злочину (ст. XLIII);

  4. підозріла поведінка підозрюваного (XLII).

Також обов’язковою умовою були свідчення двох свідків, причому це мали бути «добрі свідки, що заслуговують на довіру» (ст. LXVII). Свідчення одного свідка вважались напівдоказом, й на підставі свідчень лише однієї людини неможна було засудити звинувачуваного.

Приймались до уваги свідчення, засновані на «особистому знанні істини», свідчення з чужих слів не враховувались (ст. LXVI). Лжесвідчення суворо каралось. Якщо це виявлялось, то лжесвідкам призначалось те покарання, яке в результаті їхніх свідчень було б призначено звинуваченому (ст. LXVIII).

В законі суворо регламентувалось застосування тортур. Без наявності достовірних доказів тортури заборонялись. А за їх застосування без відповідних доказів самі судді, влада, що допустила це, мала відшкодувати постраждалому «за безчестя, страждання та судові витрати» (ст. ХХ).

Кароліна забороняла враховувати свідчення, які давав звинувачуваний безпосередньо під тортурами. Лише свідчення, що давались через день-два після тортур, мали братись до уваги суддями та судовими засідателями (ст. LVIII).

Також заборонялось завчасно вказувати звинувачуваному обставини злочину (ст. LVI). Вважалось, що лише винна людина зможе розповісти про все, що сталось.

Якщо траплялось так, що звинувачуваний, якого піддали тортурам, так і не зізнавався у злочині й визнавався неповинним, то ані суддя, ані позивач не карались за застосування тортур до неповинної людини. Оскільки Кодекс вказував, що «згідно з правом, належить уникати не тільки скоєння злочину, але й самої видимості зла, що створює дурну славу або викликає підозри в злочинності» (ст. LXI).

Всім суддям і шеффенам (судовим засідателям) належало «під час усілякого кримінального судочинства … мати перед собою … Укладення й закони та діяти згідно з ними» (ст. LXXXIII).

54. еволюція права власності на землю у країнах західної європи періоду середніх віків

У середині першого тисячоліття нової ери в господарстві тогочасних суспільств відбулися кардинальні зміни, зумовлені появою і розвитком нових відносин, які в науковій літературі дістали загальну назву феодалізм, або аграрне суспільство. Феодальні відносини розвивалися одночасно майже в усіх країнах Євразії. В історіографії феодальне господарство характеризується такими загальними ознаками: протиріччя між дрібним селянським виробництвом і великою власністю на землю; монополія феодалів на землю, що полягала в принципі "немає землі без сеньйора"; умовний характер земельної власності, пов'язаний з військовою службою, наявність васаль-но-сеньйоріальної системи; позаекономічний примус, особиста залежність селянина від землевласника; наявність ренти (натуральна, відбіркова і грошова); панування натурального господарства, при якому продукти праці використовувалися для задоволення власних потреб виробника, другорядна роль обміну. Основними господарськими формами були феодальний маєток, ремісничий цех і торгова гільдія. Класичним зразком феодального суспільства в літературі вважається французька модель. Але в кожній країні процеси феодалізації, крім універсальних ознак, мали свої істотні риси, відмінності. У західноєвропейських країнах феодалізм пройшов три етапи розвитку. Перший етап (V — X ст.) — період генези (становлення) феодалізму, час виникнення феодального землеволодіння і держав феодального типу. Другий етап (XI - XV ст.)-період утвердження феодальних відносин, розвитку феодальних міст, зародження товарного виробництва, доба феодальної роздробленості й формування абсолютистських монархій. Третій етап (кінець XV — перша половина XVII ст.) — період розкладу феодальних відносин, інтенсивного розвитку товарного виробництва, зміцнення економічних зв'язків між регіо-нами і країнами, виникнення мануфактурного виробництва. Процес становлення феодального господарства яскраво простежується на прикладі Франкського королівства (VI - X ст.). Франки, що являли собою племінний союз - об'єднання кількох германських племен, поділялися на дві групи: салічних франків, які жили на території нижнього Рейну, та рину-арських франків, які жили південніше, на берегах Рейну й Маасу. Франкське суспільство початку VI ст. вже не становило єдиного цілого, а поділялося на кілька соціальних верств. Переважно його складали вільні франкські селяни, які жили сусідськими общинами, зберігали численні пережитки родового ладу і користувалися ще досить значними правами. Разом з тим вже склався прошарок нової служилої знаті (най-ближчого оточення короля), яка прийшла на зміну старій родовій еліті. Поступово нова знать перетворилася на клас великих земельних власників, оскільки саме вона отримувала захоплені землі на правах приватної власності. Третім прошарком були напіввільні літи та вільновідпущені — колишні раби, відпущені на волю. Вони були не власниками, а держателями невеликих земельних наділів, і за своїм становищем наближалися до кріпаків. Найважливіші відомості про суспільний лад франків вміщує судебник "Салічна Правда", в якому вміщено судові закони салічних франків. Він складався впродовж VI - IX ст. і відображав еволюцію франкського суспільства на шляху до остаточного розкладу родового ладу, утвердженню приватної власності на землю.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]