51. Зобов'язальне право германії середніх віків за саксонським зерцалом

Класифікація зобов'язань в феодальному праві спочиває на зовсім інших засадах. Вирішальне значення у феодальній системі зобов'язань мають зобов'язання, безпосередньо випливають з відносин феодальної земельної власності. Тому основне розподіл зобов'язань у феодальному праві, обумовлене класової структурою феодального суспільства і феодальної земельної власності, - це поділ на лені зобов'язання і чиншові зобов'язання. Воно пов'язане з наявністю двох основних форм землеволодіння - феоду і цензіву. З цього поділу потрібно виходити, щоб виявити основні принципи феодального зобов'язального права, відображені в «Саксонському Зерцале». Буржуазні історики і юристи зазвичай включають і лені і чиншові зобов'язання в число договірних зобов'язань, підкреслюючи договірний характер васальних відносин. При цьому буржуазні юристи посилаються на форму прийняття на себе васальних зобов'язань, яка розглядається як акт добровільного угоди двох сторін. Ця буржуазна цивілістична конструкція переноситься не лише на майнові відносини, а й у сферу державного права середньовіччя і зазвичай підкреслюється в якості загальної своєрідною особливості феодальної держави і права. «Характернейшая основна лінія ленній системи, - каже Рудольф Штаммлер, - це договір про вірність, який обидва укладали, коли сеньйор передавав васалу маєток для самостійного користування ... А ленній системі належить провідна роль у встановленні державної влади ».

Між тим ні ленне, ні чиншові зобов'язання не можна розглядати як засновані на добровільних договірних взаєминах. При закріпленні кріпосним правом відносин між селянином іфеодалом зобов'язання селян навіть формально витікали із закону, а не з договору. І при фактичному регулюванні звичаєм чиншові відносин їх не можна конструювати як добровільно-і рівноправно-договірні.

52. Норми державного права за саксонським зерцалом

Джерелами укладання "Саксонського зерцала" були Біблія, канонічне право, закониСвященної Римської імперії, що мали поширення й застосування в Саксонії, звичаєве право земських та ленних судів із регіонів ельбських єпископств. За Г. Дж. Берманом практично немає у ньому посилань на римське право, хоч інші дослідники (Г. П. Гуменюк) безумовно зараховують римське та візантійське право до джерел Саксонського зерцала. Вплив римського права в ньому все ж доволі помітний, особливо в частині регулювання, висловлюючись термінологією римського права, т. зв. сільських (земельних) сервітутів(зокрема, § 1 ст. 42 книги другої зобов’язує «Ніхто не може повісити водостічний жолоб так, щоб він виходив на подвір’я іншого»; стаття 50 книги другої проголошує «Хто саджає межові дерева, кладе межові камені, той повинен робити це в присутності особи, якій належить земля з іншого боку. Хто огороджує, той повинен гілки від тину спрямовувати в бік власного двору»; § 3 ст. 51 книги другої вказує «Стоки належить виводити на землі, що розташовуються за ділянкою іншого власника» та ін.).

Структурно "Саксонське зерцало" включає чотири передмови – передмова у римованих двовіршах, пролог тексту, пролог та передмови "Від народження Бога" ("Von der Herren Geburt"); три книги земського права (нім. Landrecht) та книги ленного права (нім.Lehnrecht). Земське право поширювалося на все населення, а ленне – лише на феодалів-землевласників. В книгах земського права зібрано норми державного права (обрання імператора, скликання та діяльність рейхстагу тощо), права місцевого самоврядування, шлюбно-сімейного права, цивільного, кримінального та процесуального права. У книгах ленного права йдеться про ленні відносини, ленний суд, міські лени.

Дуже рано "Саксонське зерцало" стали трактувати як самостійне авторитетне джерело. З 20-х рр. XIV ст. списки Зерцала стали доповнюватися глосами-роз’ясненнями. Першим глосатором був Йоганн фон Бух. Основна редакція, здійснена на початку XV ст. закріпила поділ земського права на три книги, постійну кількість і нумерацію статей і параграфів. Ця редакція швидко витіснила всі попередні, а з 1474 р. почалося її друкування й поширення.

В німецьких землях "Саксонське зерцало" було зразком при створенні інших юридичних книг ("Аугсбурзьке Саксонське зерцало", "Німецьке зерцало", "Швабське зерцало"). Поширилося Зерцало і в Голландії у вигляді "Голландського саксонського зерцала". У деяких регіонах Німеччини "Саксонське зерцало" продовжувало діяти до 1 січня 1900 р. – часу введення в дію Німецького цивільного уложення. А востаннє воно застосоване Німецьким імперським верховним судом у 1932(3) р.

Перший латинський переклад Ландрехту (нім. Landrecht) Саксонського зерцала Versio Wratislaviensis (авторства вроцлавського єпископа Томаса) з’явився у другій половині ХІІІ ст. між 1272 – 1292 рр. Другий латинський переклад сандомирського писаря Конрада (Versio Sandomiriensis) був опублікований 1359 р.