1. Виробнича діяльність.

Головним завданням підприємства є господарська діяльність, направлена на отримання прибутку та задоволення потреб, соціальних, економічних інтересів окремого споживача й суспільства в цілому. Досягнення цієї мети підприємством можливе тільки на основі виробництва та реалізації необхідної суспільству продукції і надання послуг. Підприємство може проводити всі види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законом і передбачені статутом підприємства. Однак, основним видом виробничої діяльності є виробництво, під час якого ресурси перетворюються у продукцію. Виробнича діяльність включає наступні стадії.

Щоб процес виробництва і реалізації продукції відбувався безперервно, необхідно скоординувати всі стадії виробництва в часі та просторі, що може бути зроблено на основі єдиного плану. Тому планування на підприємстві охоплює розробку системи показників, які характеризують взаємозв'язок процесів виробництва і реалізації продукції у визначений термін як в цілому по підприємству, так і по його структурних підрозділах.

2. Соціальна діяльність.

Ця діяльність забезпечує умови для відтворення сил виробника і реалізації його потреб. Сюди входить забезпечення підприємством політики оплати праці, забезпечення безпечних умов праці на підприємстві, створення умов для відтворення культурних, побутових, сімейних потреб працівників. Для окремих працівників (категорій) підприємства встановлюють різні пільги.

3. Екологічна діяльність.

В процесі виробництва підприємства наносять певну екологічну шкоду навколишньому середовищу. Екологічна діяльність підприємства направлена на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва на навколишнє середовище. Підприємства також несуть відповідальність за недотримання норм щодо раціонального використання водних, земельних ресурсів, надр, лісів, а також зобов'язані відшкодувати збитки, завдані в результаті його діяльності. Фінансування таких заходів проводиться за рахунок власних коштів або з інших коштів і повинно бути чітко пов'язане з основною діяльністю.

8.2. Форми планування. Види планів.

В період переходу економіки до ринкових відносин розвиваються наукові основи планування, вдосконалюються його форми і методи, змінюється склад і зміст планових документів.

На практиці використовують наступні системи планування:

І. За змістом планування є:

• директивне;

• індикативне.

Директивне планування - це процес розробки планів, які мають силу закону, є обов'язковими для їх виконання суб'єктами господарської діяльності, вміщують комплекс заходів щодо забезпечення їх виконання. Директивні плани носять адресний характер, посадові особи несуть відповідальність за виконання планових завдань.

Індикативне планування являє собою поширену у всьому світі форму державного планування, є засобом реалізації соціально-економічної політики держави, основним методом її впливу на хід функціонування ринкової економіки. Індикативний план не має обов'язкового для виконання характеру. Основу індикативного плану складають обов'язкові завдання, але їх число обмежене і в цілому план носить рекомендаційний, спрямований характер.

Як інструмент управління, індикативне планування найчастіше використовується на макрорівні. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори - це параметри, які характеризують стан і напрямки розвитку економіки, розроблені органами державного управління в ході формування соціально-економічної політики. Індикатори відображають види та напрями державного впливу на господарські процеси з метою досягнення вказаних параметрів.

В якості індикаторів використовують показники, які характеризують структуру, динаміку, ефективність економіки, стан фінансів, грошовий обіг, зайнятість та якість життя населення. Основним завданням плану є виявлення тих параметрів економіки, які можуть бути уточнені, скориговані, якщо економічний розвиток країни буде йти не по визначеному сценарію.

ІІ. За змістом планових рішень та в залежності від термінів, на які розробляється план, ступеню деталізації розрізняють:

• стратегічне планування;

• поточне (тактичне) планування;

• оперативно-календарне планування.

Стратегічне планування - це процес здійснення сукупності систематизованих і взаємопов'язаних робіт щодо визначення довгострокової мети, напрямків діяльності окремого підприємства чи галузі народного господарства. Суть стратегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку виробництва, в установленні термінів досягнення довгострокової мети. Стратегічний план визначає шляхи розвитку тої чи іншої галузі виробничої діяльності, орієнтує підприємство на ринки, де можливі кращі результати по реалізації своєї продукції, яку техніку та технологію впроваджувати в першу чергу, на які суміжні галузі слід орієнтуватися для досягнення конкретних позитивних результатів.

Стратегічне планування здійснюється в процесі розробки довгострокових та середньострокових планів.

Перспективне планування охоплює період в 5, 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, його науково-технічний, економічний та соціальний розвиток.

Перспективний план розробляють на основі попереднього прогнозування. Прогнозування - це процес передбачення, побудований на імовірнісних, науково обґрунтованих судженнях про перспективу розвитку підприємства чи певної галузі економіки в майбутньому. На етапі прогнозування виявляють альтернативні варіанти розвитку певної соціально-економічної системи і обґрунтовують вибір найбільш оптимального. В такому розумінні прогнозування є одним з етапів перспективного планування.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування об'єднують з поточним. В таких випадках розробляють п'ятирічний план, в якому перший рік деталізують до рівня поточного плану.

Поточне (тактичне) планування вважається процесом створення передумов для реалізації можливостей, що визначені на етапі стратегічного планування. В результаті поточного (тактичного) планування складають план економічного і соціального розвитку підприємства, який являє собою комплексну програму виробничої, господарської, економічної, соціальної діяльності на відповідний період. Поточний план дозволяє використати резерви підприємства для збільшення обсягів виробництва, зниження витрат, підвищення якості продукції тощо. На етапі поточного планування здійснюється обґрунтування плану роботи підприємства на рік, півріччя, квартал, місяць, забезпечується встановлення виробничих зв'язків між структурними підрозділами підприємства, методи їх взаємодії.

Оперативно-календарне планування є останнім етапом в плануванні оперативної господарської діяльності підприємства. Основним завданням оперативно-календарного планування є конкретизація показників поточного плану з метою організації планомірної, ритмічної роботи підприємства, усіх його структурних підрозділів.

Інші види планування. В залежності від конкретних умов та обставин можуть застосовуватися види планування за ступенем охоплення певного виду діяльності, за визначенням об'єкта планування, за визначенням сфери планування, за встановленням черговості розробки планів тощо.