6.5. Організаційна підготовка виробництва

Система організації виробництва, створена для досягнення сформульованої мети за допомогою чітко з визначеними засобами, обов'язково потребує певної модифікації при зміні мети, способів і засобів виробництва, складу виконавців незалежно від масштабу змін.

Зміна вихідних позицій може бути обумовлена рядом обставин:

• науково-технічними досягненнями в галузі організації виробництва;

• розширенням виробництва;

• зміною плану номенклатури виробництва виробів;

• освоєнням нової техніки, технології, устаткування.

У цьому зв'язку уточнюються наступні питання:

1. Чи достатньо з'ясована нова ситуація в технологічному плані?

2. Чи є необхідне устаткування?

3. Чи є необхідне інструментальне оснащення?

4. Як повинні змінюватися потоки?

5. Чи зберігається диспозиція виробництва?

6. Чи потрібно змінювати місткість складів?

7. Яким чином слід забезпечувати виробництво матеріальними ресурсами?

8. Як повинна змінитися система планування виробництва?

9. Які зміни варто здійснити відносно до методів роботи виконавців?

10) Яких витрат потребує модифікація організації виробництва і якою буде їхня ефективність?

З метою відповіді на ці питання розробляється план організації підготовки виробництва, що включає такі пункти:

1. розробка технологічних інструкцій за операціями;

2. встановлення додаткового устаткування в цеху;

3. поповнення парку універсально-складальних приладів на визначену кількість одиниць;

4. зміна вантажопотоків;

5. зміна розміщення інструментально-роздавальних комор;

6. зміна запасів матеріального складу за позиціями відповідно до збільшеного обсягу робіт (система доставки матеріалів і напівфабрикатів зберігається);

7. забезпечення поповнення кадрів відповідно до заявки;

8. перегляд плану завантаження устаткування, перерахування заділів для виготовлення нової продукції, створення нових заділів;

9. створення додаткового нормативного господарства для інформаційно-обчислювального центру (ІОЦ) за новою продукцією;

10) збереження методів роботи виконавців;

11) розрахунок орієнтованої суми витрат;

12) визначення економічної ефективності.

Крім вказаних пунктів, план повинен містити інформацію про терміни здійснення і виконавців, а також про те, хто перевіряє виконання плану організації підготовки виробництва.

6.6. Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства орієнтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (роботах), послугах.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком, у той час як інша довгий час користується попитом у покупця.

Нова продукція (новий вид продукції) - виріб, що виготовляється вперше, також модернізований виріб, що отримав нову якісну характеристику.

Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтримувати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну розробку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, що направлені на задоволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція життєвого циклу продукції.

Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів. Перший етап - впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові витрати (особливо на рекламу), щоб довести споживачеві його комерційні переваги. На другому етапі, зазвичай, виникають досить великі витрати виробництва і прибуток при цьому малий чи, навіть, від'ємний. Другий етап - етап росту, коли становлення товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього. На даному етапі здійснюється модифікація базової моделі продукту, формується плановий діапазон цін. Третій етап - етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягнувши його максимального значення, починає поступово скорочуватися. Подальше просування товару на ринку ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого конкурентного характеру. Четвертий етап - етап старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім припиняється випуск цієї продукції.

Імовірність невдачі нової продукції—це фактор, що супроводжує процес освоєння нових виробів на будь-якому підприємстві.

Високий відсоток невдач нової продукції виявляється, як у великих, так і в дрібних компаніях, як у тих, котрі мають великий досвід у своїй галузі, так і малодосвідчених. Серед причин невдач, які спіткають нові продукти, називають такі:

• недостатній аналіз ринку;

• дефекти самого продукту;

• більш високі, як передбачалося, витрати;

• нечітке визначення термінів;

• конкуренція;

• недостатні зусилля в маркетингових дослідженнях;

• слабкість збутового підрозділу та інші.

Більшість проблем, що виникають у зв'язку з розробкою нових продуктів, за своїм характером є організаційними. Дослідження сотень американських компаній показало, що в 84 % з них найбільш важливими проблемами були проблеми планування й організації виробництва нових продуктів, а не техніко-технологічні проблеми, пов'язані з особливостями продуктів.

Тому при плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно з'ясувати, на якому етапі життєвого циклу знаходяться їх аналоги, взаємозамінні товари, що вже представлені на ринку.

При плануванні асортименту звичайно вважають, що розробка нової моделі продукту є заходом, пов'язаним із малим ризиком, особливо якщо вона розробляється на основі вже добре відомого продукту, на готовій виробничій лінії, і зовсім ясно, що дана зміна необхідна та прийнятна для покупців. Ризик буде збільшуватися в прямій залежності від ступеня новизни продукту і від того, наскільки технологія його виробництва та розподілу відрізняється від досвіду підприємства в цій сфері.

Основним фактором успіху нового продукту є наявність на підприємстві ефективної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту.

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виділяються такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи:

• якісні та структурні зміни "портфеля" продукції підприємства;

• економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

• норми і нормативи;

• виробництво та реалізація продукції;

• матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

• персонал і оплата праці;

• витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

• забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

• створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

• скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

• забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;

• забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

• завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові завдання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об'ємні і трудові. За допомогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових - у нормо-годинах. До об'ємних нормативів належать: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнт технологічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів входять: трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається в залежності від кількості оригінальних деталей, а по технологічній - від кількості оригінальних деталей і технологічних назв на одну деталь за видами обробки.

Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технічної оснащеності залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнтів технологічної оснащеності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності показує скільки одиниць спеціальної оснащеності приходиться в середньому на одну оригінальну деталь.

Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За цими коефіцієнтами для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснащеності кожного виду шляхом множення даного коефіцієнта на кількість оригінальних деталей та виробів, що проектуються.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсягів робіт їх трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.

На основі встановлених нормативів трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва у календарних днях (Тц) за формулою:

(6.1.)

де _і- - трудомісткість стадії (етапу), людино-годин;

Ч_і - чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, осіб;

Т_зм - тривалість зміни, годин;

k_в.н. - коефіцієнт виконання норм;

k_і - коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію та ін., що не передбачені нормативами (k_і = 1,1 ÷ 1,5 );

k₃ - коефіцієнт переведення робочих днів у календарні;

, (6.2.)

де Д_к - число календарних днів у плановому році;

Д_р - число робочих днів у плановому році;

Кількість виконавців визначається на основі практичних розрахунків. Якщо величина Т_ц задана, то за вищенаведеною формулою визначається кількість виконавців.

Після цього розробляється основний плановий документ-генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва.

На сьогодні у всіх галузях промисловості створена і діє система розробки і постачання продукції на виробництво (СРПП), яка є зведенням правил із проведення робіт зі створення й освоєння нових видів продукції і містить у собі близько 20 державних стандартів.

СРПП тісно переплітається і взаємодіє з іншими системами:

• Єдиною системою державного управління якістю продукції (ЄСДУЯП).

• Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД) і Єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ).

• Єдиною системою класифікації і кодування (ЄСКК), Державною системою забезпечення єдності вимірів (ДСВ), Системою стандартів безпеки праці (ССБП) та іншими. Всі ці системи ґрунтуються на державних стандартах.