- •1.Антоніми, порівняння, перифраз
- •2. Граматичні категорії іменника та його синтаксичні функції
- •3. Джерела та етапи розвитку франц мови: романізація..
- •4. Синтаксис. Роль синтаксису у виборі авторського стилю
- •5 .Класифікація фігур і тропів. Метафора та її різновиди
- •6. Класифікація функціональних стілив франц мови
- •6. Le style
- •7. Кольористичні епітети та їх роль
- •8. Коротка характеристика історичних умов розвитку країни та мови. Створення основи нац. Мови
- •9. Лінгвістичний знак. Денотація та конотація знаку
- •10. Метонімія та її різновиди.
- •11. Наголос у французькій мові. Види нголосу у слові, ритміній групі, реченні
- •12. Опис та його форми в художньому творі
- •13.Основні понятя граматичної теорії: грам значення,форма, категорія.
- •2.2.2. L'unité lexicale et le mot graphique
- •2.3. Le sens
- •2.4. La classe grammaticale
- •14. Основні типи дериватів: їх грамат категорія,семантичний клас та спосіб утворення( суфіксація,префіксація,конікпсія)
- •9.1. Les affixes
- •9.2. Le sens des affixes
- •9.2.1. Synonymie, homonymie et polysémie des affixes
- •Variations de l'affixe
- •9.3. La dérivation non affixale
- •9.4. La préfixation et la suffixation
- •15. Персоніфікація. Символ. Алегорія. Гіпербола. Літота.
- •Périphrases à valeur affective
- •Valeurs d'emploi
- •Valeurs d'emploi
- •16. Полісемія як принцип мовної економії. Розвиток значення слова засобами метафори та метонімії.
- •18. Принципи виділення частин мови у французькій граматиці
- •19. Просте речення та його типи. Головні члени речення та їх загальна характеристика.
- •20. Різновиди фонетики. Взаємозвязок фонетики з іншими науками.
- •21. Розвиток та становлення стилістики франц мови від початку 19 ст до наших днів. Шарль Баллі.
- •22. Синонімія і антонімія як відношення відповідності протиставлення
- •23. Система фонем французькій мові та їх класифікація
- •24. Стилістична класифікація фразеологічних висловлювань
- •25. Типи мовлення в худ. Творі. Використання історичних висловлювань.
- •26. Типологія складних слів
- •27. Типологія словотворчих у французькій мові La typologie des procédés de formation
- •9.4. La préfixation et la suffixation
- •9.3. La dйrivation non affixale
- •28. Типологія французьких омонімів
- •29. Формування французької літературної мови
- •Formation de la langue francaise
- •Les premiers textes
28. Типологія французьких омонімів
6.2.1. Homonymes, homophones, homographes
Les homonymes sont des signes distincts en ceci que leur forme est identique et que leurs signifiés différent.
Les homophones ont la meme prononciation (identité du signifiant oral): car (nom), car (conjonction), quart (nom, adj., p.ex. : Le Quart livre chez Rabelais), carre (nom). Parmi ses homophones il y a les homographes. Les homographes ont meme orthographe (identité du signifiant graphique): car (nom) et car (conj.). Le premier car (nom) signifie : 1) une auto ( une autocar) ; 2) une cause, une raison, une explication, p.ex., dans le dicton : Avec lui, il y a toujours des si, des mais et des car. Dans ce deuxiéme cas, car m (nom) est invariable, comme car (conjonction).
Le terme d'homonyme s'applique généralement aux homophones qu’ils soient ou non homographes.
On peut noter que la paronymie, en raison de la ressemblance phonique des éléments, est une homophonie approximative: йminent / imminent, collision / collusion, affectif / effectif antinomie / antonymie. On distingue les paronymes de radicaux différents par leur étymologie, leur genre, leur construction syntaxique ou le contexte:
imprudent (qui ne prend aucune prècaution) / impudent (impertinent)
lacune (omission) / lagune (étendue d'eau)
sceptique (incrédule)/septique (qui produit une infection).
Les homonymes résultent, en regle générale, de l'évolution phonétique d'étymons différents. Leur nombre est relativement йlevй en français, car ce sont les monosyllabes dont le français est riche qui sont principalement touchés. Ainsi, lat. turris а donné tour f en français («batiment») et homonyme de tour m, issu de tornus («machine-outil»: tour de potier).
L'homonymie se pratique en français au niveau de l’orthographe (dessin / dessein) et au niyeau de l'indication du genre: (le voile / la voile). Le plus souvent les homonymes appartiennent а des catégories grammaticales différentes:
nom/adjectif: la danse d une fille/un brouillard dense;
nom/verbe: Fabrice s’est cassé le doigt/Céline me doit 100 francs; .
nom/pronom: le mois prochain je serai en vacances/viens avec
moi.
29. Формування французької літературної мови
La littérature médiévale (des origines jusque vers 1200)
Formation de la langue francaise
La langue francaise dérive du latin populaire. Ce langage, déjа trés incorrect, s’altéra encore par l’usage. La confusion fut accrue par les invasions barbares, qui introduisirent des termes nouveaux. Ainsi se forma une sorte de patois en perpétuelle évolution, le roman, qui devait aboutir а l'ancien francais (IXe au XIIIe siécle), puis au moyen français (XIVe au XVIe siиcle) et enfin au français moderne (а partir du XVIIe siécle). Jusqu'au XIIIe siécle, cette langue conserva une déclinaison simplifiée.
On parlait, selon les régions, des dialectes différents. Ces dialectes se divisent en deux groupes, ceux du Nord et ceux du Midi.
Les premiers sont appelés de langue d'ou et les autres de langue d'oc, « oil » et « oc » étant les deux façons de dire oui. La ligne de démarcation passe approximativement par La Rochelle, Limoges, ( Clermont-Ferrand, Lyon et Grenoble. Un dialecte de langue d'oїl, le francien, parlé dans l'Ile-de-Françe, a supplanté progressivement tous les autres.