5. Наука кримінального права та її співвідношення із суміжними галузями

Наука кримінального права є частиною юридичної науки, однією із галузей суспільних наук. Її змістом є злагоджена система кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень про злочин і покарання. Науку кримінального права як систему кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права.

Кримінально-правова наука – це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального закону, практики його застосування та перспективи розвитку, історії національного кримінального права та права зарубіжних країн.

Предмет науки кримінального права – це дослідження:

- чинного, а також положень майбутнього кримінального закону;

-діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону;

- правосвідомості громадян;

- вивчення, узагальнення, удосконалення практики судів по застосуванню ними законодавства щодо окремих видів законів;

- законодавства і наукових досліджень вчених зарубіжних країн.

Методи науки кримінального права – це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об’єктивної дійсності, що складають предмет науки кримінального права.

Види методів кримінально-правової науки :

1. Основні:

- філософський (діалектичний) метод пізнання;

- юридичний (догматичний) метод;

- соціологічний метод;

- метод системного аналізу;

- метод порівняльного правознавства (компаративистський метод);

- історичний (генетичний) метод

2. Допоміжні:

- метод математичного моделювання;

- метод екстраполяції;

- метод психологічного аналізу;

- метод експертних оцінок.

Основні завдання науки кримінального права полягають у такому:

а) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;

б) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практики його застосування;

в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою встановлення їх ефективності;

г) зміцнення тісних зв'язків з правотворчими і практичними органами;

ґ) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з метою підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців;

д) вивчення кримінального законодавства і практики його застосування в країнах близького і далекого зарубіжжя.

В даний час важливим завданням науки кримінального права є підготовка разом з практичними працівниками коментарів до КК.

Відрізняючись від ряду інших галузей права за основною, притаманною йому функцією, а також за характером врегульованих ним відносин, кримінальне право має тісний зв’язок із суміжними галузями права. Найтіснішим цей зв’язок є з конституційним, адміністративним, кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим, міжнародним правом.

1. Кримінальне і конституційне право. Конституційне право, норми якого закріплено в Конституції України та інших конституційних законах мають основне значення для кримінального права. Перш за все, норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Нові кримінальні закони повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть їм суперечити. Мало того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 41, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції, де передбачено, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за віддачу і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення положення Конституції про заборону зворотної сили законів та інших нормативних актів; про те, що ніхто не може нести відповідальність за діяння, яке на час його вчинення не визнавалося законом як правопорушення; про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного і того самого виду за те саме правопорушення та ін. (статті 58, 61 тощо).

Кримінальне право покликане охороняти властивими йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань.

Конституція вказує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (ст. 17). Відповідно до цього в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну недоторканність і національну безпеку України як найважливіші об’єкти кримінально-правової охорони (див. розд. І Особливої частини КК).

Можна навести ще багато положень Конституції, що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. У ст. 27 Конституції встановлено, що кожний має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, яка захищається, є правомірними і не можуть тягнути кримінальної відповідальності (ст. 36). Отже, кримінальне право стосовно права конституційного перебуває в субординаційній залежності та має цілком відповідати Основному Закону держави.

2. Кримінальне та адміністративне право. Тісний зв’язок між ними спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністративне право виконує охоронну функцію, захищаючи від адміністративних правопорушень право порядок. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від більш небезпечних посягань – злочинів, а адміністративне право – від менш небезпечних правопорушень – адміністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпеки відрізняє адміністративний делікт від злочину. От чому злочин тягне кримінальне покарання, адміністративний делікт – заходи адміністративного стягнення. Наприклад, дрібне хуліганство – це адміністративний делікт, що тягне адміністративне стягнення, хуліганство ж як злочин є більш суспільно небезпечним: воно грубо порушує суспільний порядок, норми моральності й тому тягне досить суворе кримінальне покарання за ст. 296.

3. Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винуватим у вчиненні цих злочинів. Із метою правильного з’ясування питання про винуватість особи в здійсненні злочину і правильного застосування до нього покарання встановлено особливу процесуальну процедуру, яка полягає в розслідуванні та розгляді кримінальних справ. Ця процесуальна процедура (кримінальний процес чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в КПК України. Таким чином, зв’язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом виявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як форма і зміст. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій дістає своє застосування кримінальне право.

Кримінальне право і кримінальні правовідносини реалізуються через право кримінально-процесуальне, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним.

Своєю чергою, відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кримінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно лише і може зберегти якості права, неперетворюючись на свавілля.

4. Кримінальне і кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавче право становить сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконання покарань, визначених у вироку суду. Тісний зв’язок кримінально-виконавчого права з кримінальним визначається насамперед тим, що воно ґрунтується на нормах кримінального права.

Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюється нормами кримінально-виконавчого права, зосередженими у відповідному КодексіУкраїни — Кримінально-виконавчому (далі — КВК). Мета покарання, що визначена в ст. 50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, дістають свою подальшу реалізацію в кримінально-виконавчому праві (ст. 1 КВК).

5. Кримінальне право і міжнародне право. Зв’язок цих галузей права визначається тим, що деякі інститути регулюються і в міжнародному, і в кримінальному праві. Наприклад, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання про відповідальність осіб, які користуються дипломатичною недоторканністю, видача злочинців регулюються як нормами кримінального права, так і міжнародного. Цей зв’язок полягає і в тому, що деякі норми кримінального права введені у кримінальне законодавство на підставі міжнародних угод, до яких приєдналася Україна. Наприклад, відповідно до Гаазької (1970 р.) і Монреальської (1971 р.) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден у КК встановлено кримінальну відповідальність за викрадення повітряного судна (ст. 278).

Слід зазначити, що в Україні визнається пріоритет міжнародного права.