Тема 4 Кримінальна відповідальність та її підстави

1.Поняття кримінально-правового відношення. Об’єкт, суб’єкт, зміст кримінальних правовідносин

У загальних рисах під кримінально-правовими відносинами маються на увазі ті правові зв'язки, які складаються відповідно до вимог норм кримінального права між суб'єктами - носіями прав та обов'язків.

У літературі можна виділити дві основні позиції щодо суті кримінальних правовідносин.

1) кримінальними правовідносинами визнаються відносини між державою та особою,які вчинили злочин, у ряду авторів воно позначається як охоронно-кримінальні правовідносини;

2) кримінальні правовідносини крім охоронної виконують ще й регулятивну функцію і виникають між державою з одного боку, і будь-яким і кожним, до кого звернений кримінальний заборону, з іншого. Одним з найбільш спірних питань, що стосуються кримінальних правовідносин, є питання про суб'єкта правовідносини та юридичного факту, з яким пов'язується момент виникнення кримінальних правовідносин.

Сутність будь-якого кримінально-правового відношення полягає в характері вчиненого злочину, що в свою чергу обумовлює підстави, доцільність застосування кримінальної відповідальності, обсяг прав і обов'язків даного правовідносини. Суб'єктами кримінально-правових відносин виступають, з одного боку, держава, а з іншого - особа, що вчинила злочин. Однак, ряд авторів вважає, що кримінально-правові відносини виникають між злочинцем і каральними органами держави (слідчі, прокурорські і судові органи).

У даному випадку, дійсний суб'єкт, якому належить правовстановлювати наявність цього права, підміняється суб'єктом, що реалізує дане правовідношення на практиці. Про те, що суб'єктом кримінальних правовідносини є саме держава, свідчить той факт, що саме від імені держави виноситься вирок суду, саме держава і тільки воно може відмовитися від свого права кримінального переслідування, акт амністії або помилування. Суд такими правами не володіє. Він здійснює право держави, виносить вирок іменем держави, але в той же час суд обмежений у сфері кримінального переслідування рамками, встановленими для нього державою.

Спірною є думка про те, що суб'єктом кримінальної правовідносини є особа, винна у вчиненні злочину, обвинувачений або засуджений. Особа стає засудженим лише після набрання вироком суду в законному силу. Таким чином, якщо суб'єктом кримінальної правовідносини є особа, винна у скоєнні злочину, або засуджена особа, момент виникнення кримінально-правового відношення переноситься на момент набрання вироком суду в законну силу. Дане положення представляється досить сумнівним, оскільки виводить за рамки кримінальної правовідносини дії слідчих, прокурорських і судових органів, вжиті ними до набрання вироком суду законної сили, а також позбавляє їх матеріально-правової підстави для виконання своїх обов'язків.

Іншим важливим питанням є питання про юридичний факт, за яким пов'язується виникнення кримінальної правовідносини. Одним з найбільш поширених думок є те, що кримінальна правовідносини,породжується фактом скоєння злочину, тобто вчинення винного суспільно небезпечного діяння, забороненого Кримінальним кодексом під загрозою покарання.

Ця позиція не поділяється поруч вчених. Так, В. Г. Смирнов вважає,що кримінально-правове відношення виникає з моменту набрання вироком законної сили, і що суб'єктом кримінальної правовідносини є засуджений. На думку І. С. Самощенко кримінальну правовідносини виникають з моменту застосування покарання і полягає у фактичному покарання.

А. В. Наумов, у свою чергу, пропонує аргументи на користь того, що моментом виникнення кримінально-правових відносин є саме факт скоєння злочину.

Спірним є і питання про момент припинення кримінальних правовідносин. Можна виділити дві основні позиції. На думку деяких авторів, моментом припинення кримінальної правовідносини слід вважати той момент, коли повністю реалізовані визначені судом міри відповідальності і вона вичерпує себе. При цьому кримінально-правове ставлення кримінальної відповідальність припиняються одночасно. Відповідно до іншої позиції кримінальну правовідносини припиняється при повному здійсненні прав і обов'язків суб'єктів, тобто з моменту зняття судимості.

Наступний елемент кримінальної правовідносини - це об'єкт кримінальних правовідносин. На думку І. Я. Козаченко таким об'єктом виступають "особисті або майнові блага особи, яка вчинила злочин, яких він позбавляється у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Такий погляд на об'єкт кримінально-правових охоронних відносин обгрунтовується тим, що хоча дані відносини і виникають у зв'язку з вчиненням злочину, але існують і реалізуються з приводу впливу на особисті та/або майнові блага винної особи. Інші автори визнають таким об'єктом злочинця, злочин, покарання, дії учасників відносин, реалізацію кримінальної відповідальності і т.д. Всі ці позиції спірні. Злочинець, наприклад, є суб'єктом кримінальних правовідносин. Злочин - юридичним фактом, що породжує правовідносини, і, отже, що передує йому в часі.

Змістом кримінально-правових відносин є можливі дії його учасників, інакше кажучи: права і обов’язки сторін цих відносин. З моменту вчинення злочину, тобто з моменту виникнення кримінальної правовідносини, у злочинця виникає обов'язок перетерпіти позбавлення особистого та/або майнового характеру, випливають з його осуду від імені держави і застосування до нього при необхідності кримінального покарання. У держави ж виникає право вимагати від особи виконання зазначеного обов'язку шляхом фактичного перетерпіння небажаних для нього наслідків. У свою чергу, у держави виникає обов'язок застосувати саме той вплив, який передбачено порушеною кримінально-правовою нормою, а в особи, яка вчинила злочин, право на застосування саме цього впливу. Обидва зобов'язання іманентні кримінальної відповідальності, і більше того, ряд авторів вважає кримінальну відповідальність основним змістом кримінальних правовідносин.

Кримінальні правовідносини, за загальним правилом, існують протягом усього часу відбування засудженим покарання та ще якийсь час після – до моменту погашення або зняття судимості (ст. 89). Проте кримінально-правові відносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі. Підстави такого припинення можуть бути різними, наприклад, смерть особи, сплив строків давності (статті 49 і 80), звільнення особи від кримінальної відповідальності (статті 45—48), видання акта амністії або помилування (статті 85—87) тощо.