10. Доведіть, використовуючи приклади з текстів, що символізм- це основна характеристика середньовічного ставлення до світу.

«Символізм та ієрархізм – такою є формула середньовічного світогляду, такою є формула всієї середньовічної культури». Реальність, дана нам у досвіді, сприймалась як символ другої, понаддосвідної («справжньої», тобто небесної) реальності, підпорядкована їй. Будь-який елемент земного світу вважався символом відповідного елементу світу небесного. Тільки Божество, що є джерелом всіх інших реальностей і відбивається у безлічі символів, самодостатнє і нічого більше не символізує. Всі сфери середньовічного житя, такі як поезія, образотворче мистецтво, релігійний культ, конституються як спроби передати непрямий смисл речей. Все, що оточує людину, витлумачується символічно. Предмети і явища відпочатково сприймались як символи, сутність котрих потрібно дошукуватися. Звідси і випливає і таке поширене в Середньовіччі символічне тлумачення природних феноменів; рослини й тварини, одяг, числа і барви – все це цікавить людину як матеріальне втілення вищого смислу, який потрібно в них розкривати. Кожному кольору в Середньовіччі надавали особливого значення, колір був символічний ,наприклад, білий колір символізував чистоту, віру, чорний - скорбота, вірність; блакитний - ніжність. Одяг повністю червоного кольору ("кольору крові"), починаючи з Середньовіччя, носили кати. Сукню жовтого кольору воліли не носити, оскільки цей колір вважався кольором ненависті і зради.

В ХI столітті у вжиток увійшли рукавиці і отримали символічне значення. Так от наприклад у пісні про Роланда відбувається обряд принесення вассальської присяги з використанням палиці і рукавиць:

«Ось рукавички й палиця, бароне,-

Сказав король могучий ганелону.-

Адже ви чули, франки вас обрали.»

У кінці пісні Роланд простягає у небо праву рукавичку як залог прибуття на службу, який Роланд дає Богу, як свому сеньєру:

«Він ліг обличчям до країни маврів,

Щоб Карл сказав своїй дружині славній,

Що граф Роланд умер – та переміг.

Згадав ще раз Роланд свої гріхи

Й простяг у небо рукавичку праву.»

Також увійти до церкви в рукавичках вважалося непристойним; кинути рукавичку кому-небудь означало виразити своє презирство; потиснути руку приятелеві, не знімаючи рукавичок – образливо.

Уявлення про загальний символізм світу не було вигадано теоретиками – воно було природним результатом певного способу мислення, який не міг інакше пристосуватися до багатоманіття свого отчення.

11. Розкрийте поняття «середньовічна антропологія»: людина земна і людина небесна.

У середньовічній західній філософії античний космоцентризм змінився на християнський теоцентризм, тобто ядром свіогляду середньовічної людини буда віра. (У центрі теоцентричної культури знаходиться Бог.) Саме віра в Бога для людей Середньовіччя – це вища істина, «навколо котрої групувалися всі їхні уявлення та ідеї, істина, з якою були співвіднесені їхні культурні та суспільні цінності.» В кожній найменшій частці світу виявлений Божий промисел, як у найвеличніших його створіннях. "В основу всієї християнської антропології лягла фраза з книги" Буття ":" Створімо людину за образом і подобою Нашою "(Бут. 1,26), заново осмислена в посланнях апостола Павла. Саме теологія образу і подібності, розглянута через призму догматів творіння, гріхопадіння, втілення, спокутування і воскресіння, стала наріжним каменем християнської антропології. Людина як мікрокосм є своєрідним дублікатом всесвіту – макрокосму; закони які керують природою, життям людини – ті самі, ожі закони.

Водночас, цілісність світобудови не виключає її контрастності: одне одному протиставляється вічне і тимчасове, людина земна і людина небесна. В межах загальної єдності виникає поняття «двосвітності» - небесний і земний світи,( з безперечною вищістю небесного) таким людина небесна і людина земна. Небесне життя душі вічне, тоді як скороминуще земне життя примарне і несправжнє; через слабке тіло воно піддає душу гріховним спокусам, позбавляючи її бездоганної чистоти. У релегійній літературі середньовіччя бачимо вдмову людини від земних благ заради спасіння власної душі, увага приділялася людині небесній. У «Сповіді» Августин Блаженний відмовляється від задоволення потреб людини земної заради порятунку своєї душі: «Визначемо звилини й розкладімо години для спасіння нашої душі.» « Не живіть у бенкетах і пияцтві, ні в прелюбстві й розпусті, ні у сварках та в заздрості, а одягніться Господом Нашим Ісусом Христом, і не догоджайте тілу в похотях.» Прочитавши цей уривок з Біблії у серці Августа «розлилося світло впевненості, що розвіяло темряву його вагань».

(+ можно добавить про васальский долг тело – сеньйору, а душу – богу).

12. Покажіть, як ієрархізм в свідомості та побудові суспільства вплинув на культуру та літературу Середньовіччя.

Середньовічний культурний Космос організований за їєрархічним принципом. Згідно боговстановленоїго порядку світ бачився споруджений за певною схемою - у формі двох симетричних, складених підставами пірамід. Вершина верхньої - Бог, нижче апостоли, далі відповідно архангели, ангели, люди (серед яких "верхній" - папа, потім кардинали, нижче єпископи, абати, священики, карлики більш низьких ступенів і, нарешті, прості віруючі. Верхня ієрархічна вертикаль включала тварин (відразу ж за мирянами, потім рослини, біля основи верхнього ряду перебувала земля). Такі стосунки – підпорядкованість нижчого вищому - поширюються на небо й землю, природу і соціум, макрокосм і мікрокосм. Згідно з ієрархічним порядком можна розташовувати стихії: вважалося, що вода «благородніша» за землю, а повітря «благородніше» за воду. Так само і правові поняття та здібності людини (душа благородніша за тіло).

Для середньовічного суспільства дуже важливим елементом його структури була станова ієрархія. На вершині станової драбини стояв король - великий феодал, далі герцоги, графи, лицарі. Кожен з них був підлеглим - васалом, який підпорядковувався лише своєму безпосередньому патрону - сюзерену. Станові відмінності в період пізнього середньовіччя знайдуть своє вираження у формі костюмів. Чим нижчу ступінь у цій становій драбині займала людина тим більше відрізнявся її зовнішній вигляд.

В середньовічній літературі знаходимо багато творів, де виражається покірність і відданість рицаря своєму сеньйору.

Васальська вірність була з одних найголовніших чеснот середньовічного рицаря, у свою чергу сеньйор підпорядковувався Богу, тобто на вершині усієї станової драбини був Бог. Ця ієрархія вплинула на культуру, літературу тогочасного суспільства.

(+ можно добавить про Тристана и Изольду, Нибелунгов)