25. Юнеско “інформаційне суспільство для всіх”.

ЮНEСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки І культури) е Міжнародною міжурядовою організацією.

Керівні органи ЮНЕСКО: найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція; Виконавча рада; Секретаріат ЮНЕСКО діючий виконавчий орган; Генеральний директор.

Основними сферами компетенції ЮНЕСКО: трансдисциплінарні проекти і діяльність.

В основі цих перетворень лежать технологічні досягнення, до числа яких відносяться: цифрова обробка різних видів інформації - тексту, чисел, звуку і зображення; штучний інтелект; цифрова техніка; ріст потужності комп'ютерів; збільшення потужності супутників зв'язку.

Роль ЮНЕСКО у рамках функції міжнародного інтелектуального співробітництв: заохочувати і розвивати аналіз соціального впливу інформаційних технології; сприяти розвитку інформаційних магістралей; сприяти розвитку міжнародного аналізу основних етнічних і культурних проблем.

У рамках технічного сприяння: здійснювати допомогу державам-членам у розробці національної політики; сприяти використанню інформаційних мереж і новаторських технологій.

4-ій Велика Програма ЮНЕСКО: захист свободи слова преси; розвитк незалежних ЗМІ; сприяння поширенню освітньої та культурної задачі ЗМІ; збільшення ролі жінок в роботі ЗМІ; допомога країнам-членам організації формулювати національну та регіональну політику розвитку інформаційних технологій.

Регіональна інформаційна політика ЮНЕСКО за документами (1989-1995 рр.). Концепція "вільного потоку інформації" у документі "Комунікація на службі людству". Основні напрями: інвестиції в інфраструктуру; у країни, що розвиваються; підготовка людських ресурсів спеціалістів, освіта; створення інформаційних центрів; безпека журналістів: підтримка права журналістів; обладнання та технології; дослідницька діяльність.

26. Україна в ЮНЕСКО.

Україна членом ЮНЕСКО (Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) з 1954 рр. В 1999 р. в Києві під егідою Президента України та за фінансовою частиною ЮНЕСКО проведено Міжнародну конференцію "Демократичне врядування та культура миру в країнах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи”.

11. Теорія міжнародних відносин.

Підготував

проф. Вовканич І.І.

1. Теорія міжнародних відносин у системі суспільних наук.

Методологічне та прикладне значення теорії міжнародних відносин. Предмет та об’єкт науки ТМВ. Методи й методики досліджень. Поняття, зміст і критерії міжнародних відносин.

2. Формування соціально-політичної думки з проблематики міжнародних відносин.

Класичний або традиційний напрям політичної думки з проблем зовнішньої політики і міжнародних відносин. Конфуціанство, легізм, роль силового чинника в міжнародних відношеннях, концепція Т. Гоббса – „війни всіх проти всіх”, класична парадигма міжнародних відносин флорентійца Ніколо Макіавеллі. Теорія політичної рівноваги як різновидність традиційної парадигми. Теорія міжнародних відносин у працях Голландський мислитель Бенедикт Спіноза (1632-1677), англійський філософ Девід Юм (1711-1776) і швейцарський юрист Емерік де Ваттель (17І4-1767). Ідеалістичний напрям в історії розвитку суспільно-політичної думки з міжнародної проблематики. Ідеалістичний напрямок іспанського теолога домініканця Франциско де Вітторіа (1486-1546), голландського юриста Гуго Гроція (1583-1645) і представника німецької класичної філософії Іммануїла Канта (1724-1804). Погляди представників марксистської парадигми на міжнародні відносини. Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), їх російський послідовник Володимир Ульянов-Ленін (1870-1924).