93. Суть, структура та зміст роботи екологічного виховання

Концепція екологічної освіти в Україні, передбачає чітку структуру формування екологічної освіти, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. В ній виділені два основні напрямки освіти – формальна і неформальна. Формальна екологічна освіта охоплює всі ланки існуючої загальної освіти в Україні, а неформальна – має просвітницький характер і спрямована на формування екологічної культури через засоби масової інформації, громадські екологічні об’єднання, партії.

Отже у системі загальної середньої освіти передбачена екологічна освіта в рамках вивчення навчальних предметів, спецкурсів, роботі позашкільних установ.

Метою екологічного виховання є формування екологічної культури учнів.

У структурі екологічної культури, як складному особистісному утворенні, виділяють екологічні знання, екологічне мислення, уміння та навички природоохоронної діяльності, екологічний світогляд, екологічну етику формування ціннісного ставлення до природи: усвідомлення цінності природи в житті людини, самоцінність 52природи; почуття особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальність за них, здатність гармонійно співіснувати з природою, поводитися компетентно, екологічно безпечно; критично оцінювати споживацько-утилітарне ставлення до природи; вміти протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активно брати участь у практичних природоохоронних заходах; здійснювати природоохоронну діяльність з власної ініціативи; займатися посильним екологічним просвітництвом; формування почуття відповідальності за природу як національну і загальнолюдську цінність.

Для формування в учнів екологічної культури можна застосувати: конкурс «Робінзонада», усний журнал «Сторінками Червоної книги», конференція «Біль, що не знає кордонів», вечір козацьких традицій, краєзнавчі походи, похід з елементами спортивних ігор «Зустрічаємо весну», прес-конференція «Екологічні проблеми регіону», літературний вечір «Людина і природа в поезії», екскурсії в природу

94. 95. Учнівське самоврядування

Учнівське самоврядування є уособленням демократичної атмосфери у школі, формою самодіяльної організації дитячого життя у ній, важливим чинником самовиховання особистості. Реалізують його органи учнівського самоврядування, котрі складаються з виборних або уповноважених осіб, яким колектив доручає спільно планувати громадські справи, розподіляти доручення між учнями, перевіряти їх виконання, координувати та об'єднувати роботу первинних осередків.

В системі самоврядування діють такі комісії з представників класів:

1) навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків, наукових товариств; організація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів тощо);

2) трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів праці та відпочинку, створення кабінетів профорієнтації, організація трудових справ та ін.);

3) господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);

4) дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск "Блискавок", боротьба за дотримання учнями правил поведінки);

5) санітарна (виставлення оцінок за чистоту, піклування про зовнішній вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно-гігієнічних вимог тощо).

У школі можуть бути й інші органи самоврядування, що працюють під керівництвом відповідних комісій: рада з туризму, рада навчального кабінету, рада фізкультури. Розбудова національної загальноосвітньої школи на демократичних засадах покликала до життя таку форму учнівського самоврядування, як Рада дитячої палати - законодавчий та виконавчий орган самоврядування, підзвітний загальним зборам.

Загальні збори (функції): вибори координаторів первинних колективів школи до дитячої палати; звіти; збори первинних колективів; вибори членів дитячої палати по шести центрах; звіти.

Особливу увагу в роботі з активом звертають на вміння аналізувати поведінку і вчинки тих, хто часто порушує дисципліну і шкільний режим. Він повинен замислюватися над причинами їх пасивного ставлення до навчання і праці.

Водночас наголошують, що завдання кожного активіста - допомагати таким учням, спираючись на їхні позитивні якості, залучати їх до громадського життя колективу.

Ефективність учнівського самоврядування забезпечують: аналіз його діяльності як важливої ланки педагогічного процесу; визначення основних напрямів співпраці; доброзичлива вимогливість і піклування про учнів, педагогів; управління стосунками між педагогами й учнями; корекція діяльності педагогів, що співпрацюють з різними видами самоврядування; довіра до самоврядування; підтримка за будь-яку ціну ініціативи з боку самоврядування; стимулювання через схвалення й узгодження адміністративної дії (наказу) з органами самоврядування; не-директивні бесіди з довіреними особами учнівського самоврядування; інформування самоврядування у школах про перспективи розвитку школи.