195. Виробнича демократія як складова форм соціального партнерства

Розвиток виробничої демок­ратії реалізується за 2 напрямами: —застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом; —участь персоналу організацій у розподілі результатів вироб­ництва. Існує безпосередній зв'язок між сучасними тенденці­ями в організаційно-технічній структурі підприємств, у змісті й організації трудових процесів, якості людського капіталу, з одно­го боку, і тенденціями розвитку відносин між працею і капіталом, що виявляється, зокрема, у розширенні набуття найманими пра­цівниками прав на управління виробництвом, — з іншого. Під­ставою для такого висновку є те, що працівник сучасного вироб­ництва володіє достатніми знаннями та кваліфікацією, застосу­вання яких під час опрацювання й прийняття управлінських рі­шень є суттєвим і необхідним складником забезпечення ефектив­ного функціонування підприємства. Але но­вий тип сучасного працівника — висококваліфікованого, відпо­відального, ініціативного — потребує задіяння нових стимулів, що передбачають реалізацію не лише матеріальних, а й трудових, статусних потреб. Останнє безпосередньо пов'язано з участю працівників в управлінні виробництвом і розподілі його резуль­татів.

Потреба в якомога ширшому розвитку виробничої демократії зумовлена також низкою інших причин економічного характеру, серед яких виокремимо: нагальну потребу для суб'єктів господарювання підвищення своєї конкурентоспроможності, що потребує залучення персоналу до опрацювання й реалізації організаційно-управлінських рішень; необхідність зменшення для власників капіталу економічних «видатків» соціально-трудових конфліктів; подолання відчуження персоналу від власності й процесів прийняття управлінських рішень та підвищення на цій підставі результативності трудової діяльності; підвищення значення персоналу в системі «людина—техніка».

Соціальна спрямованість розвитку різ­них форм виробничої демократії включає: послаблення протистояння між власниками засобів вироб­ництва й робочої сили передаванням (відступленням) капіталом певних повноважень за збереження свого домінуючого стану на виробництві та в соціально-трудових відносинах;—досягнення соціального компромісу між працею та капіта­лом на підставі задіяння різних форм погодження інтересів соці­альних партнерів і поетапного переходу від конфронтаційного ти­пу соціально-трудових відносин до змагально-партнерських; — оптимізацію відносин між працею та капіталом на принци­пах соціального партнерства. Це дає змогу стверджувати, що розвиток виробничої демокра­тії пов'язаний передусім з необхідністю вдосконалення відносин між працею і капіталом, з потребою повнішого задіяння потенці­алу соціального партнерства.

196 Загальні засади ефективності в економіці та управлінні

Економічна ефективність в-бництва може мати різні прояви — скорочення виробничих витрат, зростання валового доходу, прибутку, рентабельності, про­дуктивності праці тощо. Ефективність виробництва визначається співвідно­шенням результату діяльності на виході та сукупних витрат на вході. Головне економічне завдання виробничого підприємства полягає в над­банні доходу, який перевищує витрати: чим більшою буде різни­ця між ними, тим краще.

Принцип економічної доцільності, вигоди мас панувати й у сфері управління організаціями, зокрема в менеджменті персона­лу. Кожне управлінське рішення маг передбачати розв"язання конкретної проблемної ситуації, одержання заздалегідь визначе­ного результату. Оцінювати ефективність менеджменту персоналу можна по-різному, залежно від того, який саме аспект ефективності ви­вчається. Від цього залежатиме спосіб вираження результату й витрат (вивчення динаміки продуктивності праці результат - обсяг в-бни­цтва за відповідний період, а витрати - су­марний робочий час, використаним для виробництва даного обсягу продукції, або кількість працівників, що брали участь у в-бництві. Показники ефективності менед­жменту персоналу:

- загальна продуктивності організації: П=Д/В, де Д — сукупний дохід, одержаний від реалізації товарів та по­слуг; В — сукупні витрати на виробництво.

- показник продук­тивності праці: Ппр=О/Чсо, де О — обсяг виробленої продукції; Ч^о — середньоблікова чисельність персоналу.

• показник продуктивності трудових ресурсів: Птр=Д/Вп, де Вп — сумарні витрати на персонал за звітний період.