190 Роботодавці та наймані працівники як основні сторони соціального партнерства

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або вповнова­жений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодав­ства використовує найману працю. Роботодавець є носієм первинних прав у соціально-трудових відносинах. У трудових правовідносинах роботодавця як юридич­ну особу представляє вповноважена ним особа — керівник під­приємства (організації). Останній укладає індивідуальні й колек­тивні договори, звільняє працівників в установленому порядку, виконує різноманітні функції щодо організації виробництва, опе­ративного управління власністю відповідно до укладеного трудо­вого договору (контракту). Роботодавця як фізичну особу в тру­дових правовідносинах з найманими працівниками представляє безпосередньо сама особа. Отже, під терміном «роботодавець» слід розуміти юридичну чи фі­зичну особу, яка є власником засобів виробництва, створює ро­бочі місця, використовує найману працю згідно з трудовим дого­вором, який від роботодавця — юридичної особи вповноважений укладати керівник підприємства (організації), а від роботодав­ця — фізичної особи — безпосередньо ця особа.

Найманий працівник — це фізична особа (громадя­нин), яка перебуває в трудових відносинах з роботодавцем. Ці відносини виникають на підставі укладеного трудового договору. Основою трудового договору є виконання трудової функції, що спричиняє як обов'язки найманого праців­ника, так і роботодавця перед останнім, які мають правовий, ор­ганізаційний, економічний і соціальний характер. Виконання трудової функції безпосередньо пов'язане з дотри­манням внутрішнього трудового розпорядку, виконанням існуючих посадових інструкцій, інших трудових регламентів і означає входження громадянина до складу працюючих (штат) цього під­приємства (організації), реальне перетворення його в найманого працівника. З урахуванням виокремлених ознак поняття, що роз­глядається, доцільно розкрити так: найманий працівник — це фі­зична особа (громадянин), яка перебуває в трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (конт­расту) і безпосередньо виконує трудову функцію відповідно до існуючих регламентів (норм, інструкцій, положень тощо). Стороною соціально-трудових відносин можуть бу­ти лише ті працівники, у яких є договори з роботодавцями і, від­повідно, певний правовий захист. Та частина економічно актив­ного населення, яка зайнята в так званому неформальному секто­рі економіки, практично випадає з офіційної сфери соціально-трудових відносин.

191 Функції держави у соціальному партнерстві.

Специфічною стороною соціального партнерства є держава в особі органів, що представляють її інтереси. Держава в соціальному партнерстві виконує багатоманітні функ­ції, виступаючи одночасно чи поперемінне в декількох ролях — засобів виробництва і, відповідно, роботодавця, законодавця, іні­ціатора соціального діалогу, арбітра, посередника, примірювача, гаранта прав і свобод членів суспільства.

1. Законодавча функція, що означає формування та вдосконалення національного трудове законодавст­во з урахуванням конвенцій і рекомендацій Міжнародної органі­зації праці та відповідно до національних умов. Ця функція має стабілізувальне значення для соціально-трудових відносин (офіційне визначення суб'єктів і органів соціального партнерства, правил і механізмів взаємодії сторін відносин у сфері праці, правових норм їхньої відповідальності за невиконання колективних договорів і угод та інших спільних домовленостей, установлення державних мініма­льних соціальних стандартів та механізму їхнього застосування).

2. Функція безпосереднього учасника колек­тивно-договірного процесу. За такої форми наван­таження в реалізації соціальної політики розподіляються між трьома партнерами, а органи, що представляють інтереси держа­ви, мають можливість на практиці перевірити дієвість принципів соціального партнерства, досконалість чинної правової бази, реа­лізувати загальнодержавні інтереси. При цьому держава має здійс­нювати процедури, що забезпечують ефективні консультації, ре­гулярні переговори між представниками сторін соціального пар­тнерства з питань, що становлять предмет соціально-трудових відносин. Значна роль належить державним органам і в регулюванні пи­тань, що пов'язані з застосуванням колективних договорів і угод, зокрема з установленням правової відповідальності за невико­нання умов колективних договорів і угод.

3. Стабілізувальна та регулювальна роль держави в галузі соціаль­но-трудових відносин проявляється і в поширенні сфери дії укладе­них договорів і угод на інші підприємства та суміжні галузі. Підставою є боротьба з не­добросовісною конкуренцією та необхідність створення єдиного соціального простору у сфері праці. Підприємці, які не охоплені колективними договорами й угодами, можуть вдаватися до суттєвого зниження витрат соціального характеру та в такий спосіб отримувати певний економічний виграш. Правовий механізм поширення укладених угод на інші підприємства, як запобіжник вирівнювання стартових умов підприємств, діє в цілій низці країн Західної Європи. Цей механізм слід використати й у вітчизняній практиці.

4. Функція гаранта конституційних, законо­давчих прав усіх сторін соціального партнерства, і як організато­ра, координатора, незалежного регулятора соціально-трудових відносин. Ці функції реалізуються як наданням чинності законо­давчим, нормативним актом, так і ініціюванням розвитку соціа­льного партнерства, прийняттям державних програм удоскона­лення соціально-трудових відносин, участю в підготовці кадрів для соціального сектору, координацією наукових досліджень у цій сфері тощо.