13.1. Поняття та особливості зовнішньоекономічних контрактів

Однією із найважливіших проблем у процесі здійснен¬ня експортно-імпортних операцій є підготовка і укладення зов¬нішньоекономічного контракту, без якого фактично в Україні не дозволяється здійснювати зовнішньоекономічні діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це ма¬теріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контра¬гентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяль¬ності [4].

Зовнішньоекономічні договори можуть укладатись тільки між фізичними або юридичними особами, які зареєстровані як суб’єкти підприємництва, а зовнішньоекономічна діяльність є предметом їх діяльності згідно статутних документів. Такий договір має укладається у письмовій формі. Якщо зовнішньоекономічний договір не відповідає вимо¬гам українського законодавства або міжнародних договорів України, то він може бути визнаний недійсним у судовому по¬рядку.

Основними ознаками зовнішньоекономічного договору є :

 контрагенти знаходяться в різних країнах;

 товар перетинає кордон, якщо це матеріальний об'єкт;

 розрахунки в іноземній валюті, за винятком товаро¬обмінних операцій;

 комерційний характер;

Зовнішньоекономічний договір виконує функції:

 юридично закріплює відносини між партнерами, нада¬ючи їм характер обов'язків, виконання яких захищено законом;

 визначає порядок, способи і послідовність здійснення дій партнерами;

 передбачає способи забезпечення обов'язків, а також визначає порядок розподілу витрат та ризиків за поставки товарів.

Основними загальноприйнятими міжнародними принципами при укладенні зовнішньоекономічних комерційних договорів є:

1. Свобода договору та його форми. Це виражається у свободі регулювання відносин відповідно до законодавчих норм держави. Цей принцип передбачає:

 вільне рішення про укладення чи не укладення догово¬ру;

 вільний вибір контрагентів;

 вільне визначення змісту договору;

 вільне вирішення питання про спосіб і форму укладен¬ня контракту;

 свободу зміни договору в цілому чи окремих його поло¬жень;

 право вирішувати питання про розірвання контракту.

2. Обов'язковість договору. Належним чином укладений контракт є обов'язковим для сторін, що є наслідком свободи укладення контракту. Сторони узгоджують волю і розроблю¬ють для себе правила, яким врегульовують конкретні взаємні відносини. При цьому відповідно до норм закону, сторони отримують можливість врегулювати свої відносини за власним бажанням, виходячи зі своїх інтересів. При цьому, контракт може бути зміне¬ний або розірваний згідно з його умовами або за згодою всіх сторін.

3. Добросовісність та чесна ділова практика. Кожна сто¬рона протягом чинності договору повинна діяти відповідно з прийнятою у практиці міжнародної торгівлі добросовісністю та чесною діловою практикою, і не має права виключити чи об¬межити цей принцип. Чесна ділова практика не повинна застосовуватися за стандартами, які звичайно використовують¬ся в рамках окремих правових систем. Внутрішні стандарти беруться до уваги, коли доведено, що вони загальноприйняті в різних правових системах.

4. Звичаї та практика. Контрагенти можуть бути пов'язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домови¬лись, та практикою, яку вони встановили у своїх взаємовідно¬синах. Під звичаєм розуміють широковідомий порядок ділових відносин визначеної сфери діяльності, якого постійно до¬держуються в міжнародній комерційній практиці.

Правовою основою для укладання зовнішньоекономічних договорів є закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р., «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності від 23 грудня 2008 р., а також міжнародні договори України у цій сфері.

Міжнародна практика показує, що при виконанні зовнішньоекономічних договорів у підприємств часто виникають труднощі, які зумовлені віддаленістю зарубіжних ринків, різним тлумаченням одних і тих самих термінів і понять, відмінністю національних законодавчих та юридичних норм у цій сфері. З метою уникнення схожих проблем у сфері міжнародних відносин слід завжди пам’ятати про пильність і враховувати особливості зовнішнього ринку. Насамперед перед укладенням зовнішньоекономічного договору із закордонним контрагентом необхідно ретельно перевірити його правовий статус, його платоспроможність та конкурентоспроможність, ділову репутацію та його порядність в країні, де він зареєстрований. Якщо договір укладається уповноваженою особою, то необхідно перевірити належним чином оформлену довіреність на підписання договору, або ж пересвідчитися, що ця особа дійсно була призначена на посаду директора (генерального директора, голови тощо), отримавши відповідний документ. Інакше може виявитися, що адреса, вказана в договорі, є фіктивною, юридичної особи взагалі не існує, а висувати позовні вимоги про порушення законних прав та інтересів фактично немає до кого.

Крім того, сторони дуже часто не враховують, наскільки суттєво відрізняються норми права в їхніх державах. Наприклад, відповідно до українського, російського і німецького права включення до контракту умови про стягнення штрафу в загальному порядку не позбавляє сторону можливості вимагати відшкодування збитків у частині, непокритій штрафом. А норми права Польщі й Чехії встановлюють, що договірний штраф визначається виключною неустойкою, тобто всі інші збитки, які перевищують штраф, не можуть бути стягнені в загальному порядку.

Ще однією обставиною, яка породжує труднощі при виконанні зовнішньоекономічних договорів, є недостатня чіткість (двозначність) при формулюванні окремих умов договору. Наприклад, при визначенні форс-мажорних обставин сторони не досить точно визначають, що саме є форс-мажорними обставинами, і термін дії таких обставин. Пізніше кожна із сторін договору матиме всі підстави визначати їх відповідно до національного законодавства, і спір доведеться вирішувати в судовому порядку. Для уникнення непорозумінь і враховуючи норми права України, а також міжнародні звичаї й рекомендації міжнародних органів і організацій, зовнішньоекономічний договір суб’єкта ЗЕД України з іноземною стороною має укладатися двома мовами – українською й мовою іноземного контрагента. Це дає можливість зробити зовнішньоекономічний договір зрозумілим для обох сторін, і вирішити всі непорозуміння до його підписання.

У сучасній міжнародній торгівлі зовнішньоекономічні контракти досить часто укладаються шляхом обміну електронними листами, факсами, телеграмами. Але письмова форма договору відповідно до вимог чинного законодавства України є обов’язковою: вона дає можливість врахувати всі деталі зовнішньоекономічних відносин і покликана захищати українських юридичних і фізичних осіб.