7. Розвиток туризму в срср у 20-60-ті роки хх ст.

У перші роки радянської влади туризм розвивався, зде­більшого, стихійно. Існувала низка організацій, які по-різному розуміли завдання туристичного руху. Велика увага радянсько­го уряду приділялась екскурсійній справі, адже екскурсія була одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.

Однією з перших організацій, що займалася туризмом та екскурсіями, став створений у 1917 р. за ініціативою Н. К. Крупської позашкільний відділ Народного комісаріату просвіти (Наркомпросу), створений у 1917 р., а в 1918 р. з'яви­лося Бюро шкільних екскурсій Наркомпросу.

У 1918 р. Ленін підписав декрет «Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царя, та розробку проектів пам'ятників Російської соціалістичної революції». Цей декрет поклав поча­ток створенню об'єктів пролетарської ідейної символіки, які в подальшому стали об'єктами екскурсійних і туристичних маршрутів.

Декретом 1919 р. «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення» більшовицький уряд проголосив націоналі­зацію курортів і передачу їх до рук трудящих та спрямував зусилля на організацію лікувального туризму та відтворення системи курортно-санаторного обслуговування.

В грудні 1920 р., одразу після встановлення влади більшо­виків у Криму, Ленін підписав декрет Ради Народних Комі­сарів «Про використання Криму для лікування трудящих», згідно якого всі великі дачі та особняки передавалися для ви­користання в якості санаторіїв і здравниць для робітників та селян.

В 1921 р. з цією ж метою підписано декрет «Про організацію будинків відпочинку».

Для покращання харчування, під відомство санаторіїв пе­редавались молочні ферми, виноградники, в тому числі і пала­цові в Лівадії та Масандрі.

Матеріальною базою для створення перших радянських здравниць стали націоналізовані приватні готелі, пансіона­ти, санаторії, маєтки знаті, дачі, монастирі.

У 1919 р. на території, яка контролювалася радянською вла­дою, функціонувало лише 5 курортів — Стара Руса, Липець, Сергієвські Мінеральні Води, Ельтон і Кашин, потім до них приєдна­лись курорти Чорноморського узбережжя Кавказу: Анапа, Сочі, Гагри, Сухумі, почалась відбудова курортів Боржомі, Абастумані, а також запрацювали курорти Забайкалля та Далекого Сходу.

У 1921 р. здравниці Криму могли вже приймати близько 25 тис. відпочиваючих.

Наприкінці 1920-х рр. курортні заклади створювалися вже не лише в дореволюційних будівлях, але й в нових, спе­ціально побудованих для розміщення туристів. Наприклад, у 1928 р. поблизу Ялти було побу­довано перший корпус для санато­рію «Долоссы».

У 1920 р. при Наркомпросі створено Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро з метою пропаганди пролетар­ського туризму.

Для відвідання Москви та Петрограду були створені «Бу­динки екскурсантів», які приймали туристів з усієї країни. Для туристів, які зупинялись в «Будинках екскурсантів», читали лекції, організовували екскурсії. Умови проживання в та­ких будинках були спартанськими, малокомфортними. Проіс­нували «Будинки екскурсантів» недовго.

В 1920-і рр. було створено три науково-дослідні заклади, які займались музейно-екскурсійною справою: у Москві Централь­ний музейно-екскурсійний інститут та Інститут методів по­зашкільної роботи, а в Петрограді — Науково-дослідний ек­скурсійний інститут, який з травня 1922 р. почав видавати «Екскурсійний вісник». Пізніше розпочалося видавання журналу «На суші та на морі», який виходив двічі на місяць з додатком «Бібліотечка туриста». Цей журнал був орієнтований на широ­ку читацьку аудиторію. Видання «Всесвітній турист» та «Турист-активіст» повинні були сприяти підвищенню кваліфікації туристичних кадрів, підготовку яких у 1932 р. у Москві почав здійснювати перший туристично-екскурсійний технікум.

Наприкінці 30-х рр. туризм в СРСР (як і в багатьох інших країнах світу) набув великого розмаху, став звичним засобом відпочинку для мільйонів людей. В одному лише Криму і за один лише сезон 1940 р. у курортних закладах відпочили близько 300 тис. чоловік.

Після Великої Вітчизняної війни туризм в СРСР перебував у кризовому стані. І лише на початку 60-х рр. зусилля по відродженню економіки, в цілому, і туризму, зокрема, почали давати помітні результати.

Однією з популярних форм розвитку туристичного руху стали планові маршрути. Туризм в СРСР, за формами організації, поділився на самодіяльний і плановий. В залежності від цього, маршрути також поділялись на планові (коли туристи подорожують по путівках) і самодіяльні (коли туристи подорожують на засадах самообслуговування).

Найбільш розповсюдженими були такі лінійні маршрути:

- "Від Москви до Новгороду";

- "Із Середньої Азії до Казахстану";

- "По Військово-Грузинській дорозі до Чорного моря".

Серед кільцевих маршрутів особливою популярністю в іноземців та вітчизняних туристів користувався маршрут "По містах Золотого кільця", який починався в Москві і проходив через старовинні російські міста: Загорськ-Переяслав-Залеський-Ростов-Ярославль-Кострома-Іваново-Суздаль-Володимир. Існували модифікації цього маршруту: "Велике Золоте кільце" і "Мале Золоте кільце".

Різними були й засоби переміщення туристів. Було організовано декілька всесоюзних маршрутів для автотуристів. Путівка давала право на проживання в кемпінгу з харчуванням та екскурсійним обслуговуванням. Новий імпульс після війни отримав велотуризм.

Паралельно з плановим розвивався в країні самодіяльний туризм.