Дивізіональна організаційна структура управління.
Дивізіональна організаційна структура управління - базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загальнокорпоративних (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність тощо) функцій, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприємницьких структур.
За дивізіональної структури управління групування видів діяльності суб’єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів: 1) продуктовий (виготовлення певного продукту); 2) за групами споживачів (задоволення потреб певної групи споживачів); 3) за місцем знаходження (розміщення в певному географічному районі).
Переваги: децентралізація влади; невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів; швидке реагування на зміни зовнішнього середовища; можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем; підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми); покращення координації всередині всієї дивізіональної організації.
Недоліки: дублювання функцій управління на рівні підрозділів; внутрішньофірмова конкуренція; самостійність підрозділів частково розмиває загальну мету організації; збільшення витрат на утримання апарату управління внаслідок його збільшення.
Еволюція менеджменту. Ситуаційний і системний підходи.
Домонополістичний етап (до 1900 р.): виробництво велось на дрібних підприємствах. Великі підприємства існували лише в державних та військових секторах, де переважав авторитарний тип управління
Етап «Наукове управління підприємством»:
з’єднав в єдине ціле працю людини і машини (вивчення траєкторії рухів, організація робочих місць та ін.., спрощення трудових рухів; чітке розмежування функцій між робітниками і адміністрацією
Сучасний етап:
1. Застосування системного підходу в управлінні (теорія систем).
2. Застосування ситуаційного підходу в управлінні.
3. Орієнтація менеджменту на інновації, інтеграцію, інтернаціоналізацію.
4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту перед людиною і суспільством в цілому.
Системний підхід розглядає організацію як сукупність взаємозв’язаних елементів, що направлені на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища, але об’єднанні загальною метою функціонування організації. Ситуаційний підхід Менеджер концентрує свою увагу на визначенні таких методів управління (з набору відомих), які ефективні в конкретній ситуації для досягнення цілей організації. Центральний момент - ситуація, тобто набір змінних, які сильно впливають на організацію в конкретний період часу; організація управління – відповідь на різноманітні за природою змінні що характеризує конкретну ситуацію; постійне оновлення в організації у відповідності з конкретною ситуацією
Ситуаційний
підхід - концепція, котра стверджує, що
найкращим рішенням є функція факторів
середовища в самій організації (внутрішні
змінні) та в оточуючому середовищі
(зовнішні змінні). Об’єктом досліджень
ситуаційного підходу виступають найбільш
значущі в управлінні ситуаційні зміни,
зокрема у сферах лідирування, побудови
організаційних структур, кількісних
оцінок тощо
1.Принциповий
підхід