60. Характеристика та класифікація стилів керівництва.

Стиль керівництва – звична манера поведінки керівника щодо підлеглих з метою вплинути на них і спонукати їх до досягнення цілей організації. Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до одноособового керівництва в гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням абсолютної більшості питань, свідомим обмеженням контактів з підлеглими. Керівник автократичного типу догматичний, прагне підпо­рядкувати весь колектив своїй волі, не виносить заперечень і не прислуховується до думки інших, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії, вимагає пунктуального виконання своїх вказівок. Критики і своїх помилок не визнає, однак сам любить покри­тикувати. Демократичний тип керівника, на відміну від автократа, прагне надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функцій, які вони виконують, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови і справедливо оцінює зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них. Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим вирішувати усі інші. Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення і їх наслідки. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в основному в ролі посеред­ника у взаємовідносинах з іншими колективами. Якщо вже визначати кращий стиль, то цей стиль - адаптивний, тобто орієнтований на реальність. Керівництво, лідерство та управління - це свого роду мистецтво.

61. Визначити поняття контролю, його завдання.

Контроль покликаний завчасно виявляти небезпеки, помилки, відхилення від існуючих стандартів і тим самим створювати основу для удосконалення роботи. Контроль у самому загальному виді означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими.

Основне його завдання — визначити, чи мають місце відхилення від визначених планом завдань і розробка корективів усунення цих відхилень, або коригування плану. Контроль повинен забезпечувати дотримання запланованих заходів та давати менеджеру щоденну інформацію про їх виконання. До основних функцій контролю відносять:

облік і звітність, що здійснюються на постійній основі;

порівняльний аналіз планових і фактичних показників роботи підприємства;

контроль за виробничим процесом і дотриманням технології виробництва.

Незалежно від обраної технології остаточна мета контролю полягає в тому, щоб обслуговувати різні плани і цілі менеджменту.

Розрізняють наступні види контролю:

1. Попередній здійснюється до фактичного початку робіт. Прикладом у фінансовій області є бюджет, що дає відповідь на питання, коли, скільки і які засоби буде потрібно організації.

Попередній контроль має різновиди: діагностичний контроль включає такі категорії як вимірники, еталони, попереджувальні сигнали. Терапевтичний контроль дозволяє не тільки виявити відхилення від нормативів, але і ужити виправних заходів

2. Поточний контроль здійснюється в ході проведення робіт.

Найчастіше об'єктом його є співробітники (контролюються начальником).

3. Заключний контроль націлений на запобігання помилок у майбутньому.

У процедурі контролю розрізняють три етапи:

Етап А - установлення стандартів (конкретних цілей, прогрес у відношенні яких піддається виміру). На етапі встановлюються часові рамки і конкретний критерій, по якому оцінюється робота.

Етап Б - зіставлення досягнутих результатів із установленими стандартами. Полягає у визначенні масштабу відхилень, вимірі результатів, передачі інформації і її оцінці.

Етап У – визначення і прийняття необхідних коригувальних дій (нічого не починати, усунути відхилення, переглянути стандарт).

62. Дайте характеристики поняттям: формальна і неформальна організація

Організація — це соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети.

У кожному колективі поряд з формальною (офіційної) структурою взаємин існують і неформальні (неофіційні) відносини між членами колективу.

Групи людей, створені з волі керівників для досягнення цілей організації, називаються формальними. Відносини між людьми регулюються різними нормативними документами: законами, постановами, наказами, розпорядженнями і т.п.

Стихійно утворилися групи людей, які вступили в регулярну взаємодію для досягнення визначених цілей, називається неформальною групою. Відносини формуються на основі особистих симпатій.

Характеристики неформальних організацій:

1. Соціальний контроль (еталони допустимої і неприйнятної поведінки).

2. Опір змінам.

3. Неформальні лідери.

Деякі неформальні групи можут поводити себе так, що заважатимуть досягненню цілей формальних організацій. Прийняті групою норми можуть призвести до того, що продуктивність організації буде нижчою від визначеної керівництвом формальної організації. Тенденція до опору будь-яким змінам може затримувати необхідну модернізацію виробництва.

Усі формальні організації характеризуються наявністю визначених ресурсів, потрібних для діяльності. У процесі діяльності організація перетворює ресурси для досягнення своєї мети - випуску продукції або надання послуг. До таких ресурсів належать: люди (людські ресурси), капітал (фінансові ресурси), матеріали (матеріальні ресурси), технологія (технологічні ресурси), інформація (інформаційні ресурси) тощо.