54.Функції менеджменту: склад і призначення.
Головна особливість функцій менеджменту у тому, що кожна з них являє собою окремий процес управління по виробленню методів активізації і засобів впливу на персонал і його діяльність для досягнення загальних результатів соціально-економічної системи.
Планування – функція, яка передбачає вироблення рішень про те, якими повинні бути цілі, завдання організації і що повинні зробити члени організації, щоб досягти їх. Функція планування відповідає на три питання: де організація зараз знаходиться, в якому напрямі організація прагне розвиватися, які шляхи досягнення цілей. Стратегічне планування (вищий рівень) - це спроба глянути в довгостроковій перспективі на основні складові організації. На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним. Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням. Це - основа основ планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що називається генеральним, чи загальним, планом, чи бізнес-планом функціонування організації.
Організація – функція, яка передбачає процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати для досягнення спільної мети. Цю функцію розглядають як процес створення об’єкта управління (виробничої структури) та суб’єкта управління з регламентацією їх функцій, робіт, операцій, прав та обов’язків. Кінцевим результатом організаційної діяльності є вибір організаційної структури. Функція мотивації передбачає створення такої мотиваційної системи, при якій персонал продуктивно виконує роботу відповідно до делегованих йому обов’язків згідно з планом організації. Мотивація – сила, що спонукає до дії. Мотив – це внутрішнє спонукання, імпульс або намір, який змушує людину щось робити або діяти певним чином. Значить мотивувати співробітників - це торкнутися їхніх важливих інтереси, дати їм шанс реалізуватися в процесі трудової діяльності. Традиційний підхід ґрунтується на вірі в те, що співробітники - усього лише ресурси, активи, які ми повинні змусити ефективно працювати. Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. У самому загальному виді контроль означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими. Контроль є таким типом діяльності щодо управління, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи. Остаточна мета контролю полягає в тому, щоб обслуговувати різні плани і цілі менеджменту.
55.Функціональна організаційна структура.
Функціональній структурі властива підпорядкованість виробничих підрозділів (виконавців) одночасно лінійним керівникам і загальному персоналу управління. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями.
Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов’язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками. Ця структура може використовуватися в тих випадках, коли потреба в ефективному управлінні дуже висока, на підприємстві зайняті велика кількість працівників, і ситуація на підприємстві й навколо нього достатньо стабільна.
Рис. 4.3. Схема функціональної організаційної структури.
Переваги: спеціалізація функціональних керівників, зменшення навантаження на них; інформаційна оперативність; розвантаження вищого керівництва; висока компетентність керівництва, можливість підбору спеціалістів; не виникнення труднощів з розширення організації.
Недоліки: порушення принципу єдиноначальності; можливість отримання суперечливих вказівок; складність контролю; недостатня гнучкість; зменшення відповідальності керівників; короткозорість керівників в межах своїх повноважень
56.Характеристика економічних і соціально-психологічних методів управління.
Метод управління – сукупність прийомів і способів впливу на керований об’єкт для досягнення поставлених організацією цілей. Виділяють такі методи управління: організаційні методи управління, адміністративні методи управління. економічні методи управління, соціально-психологічні методи управління, самоврядування. Ефективність застосування методів управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної і цілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх зазначених напрямів впливу на колектив і окремих людей.
Економічні методи управління – це система економічних важелів і заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на керовані об’єкти з метою досягнення поставленої мети і забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства та окремих працівників. Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці. Ці методи дозволяють рядовим працівникам на основі матеріальної зацікавленості самим проявляти ініціативу, відповідати за результати прийнятих рішень. Однак економічні методи управління є методами непрямої дії, тобто не змушують об’єкт управління діяти обов’язково і однозначно. Тому часто їх використання не сприяє досягненню бажаного результату. Соціально-психологічні методи управління – сукупність специфічних способів дії на особисті стосунки і зв’язки між працівниками, а також на соціальні процеси в ньому. З одного боку вони націлені на формування сприятливого морального клімату в колективі. розвиток доброзичливих відносин між його членами, зміна ролі керівника, а з іншого на розкриття особистих здібностей кожного працівника, надання допомоги його самовдосконаленню, що веде до підвищення ефективності діяльності працівника. Соціальні методи грунтуються невикористанні соціального механізму, що діє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.).
57.Характеристика акціонерного товариства. Види акцій.
Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: публічні; приватні. Акціонерна форма господарювання має переваги: фінансові — створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій; економічні — акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків; соціальні— акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства. Видаються такі види акцій: іменні, на пред'явника, безплатні, привілейовані й прості Безплатні акції випускають з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, що вже їм належать. Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками від усього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї частки капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством, якщо це не передбачене статутом. Прості акції — це акції, прибуток від яких уповні зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою. Власник простої акції має право брати участь в управлінні акціонерним товариством. При ліквідації акціонерного товариства власники простих акцій мають право на частку активів підприємства в останню чергу.