50. Формальна і неформальна організація комунікаційного процесу.

Для менеджера доступними є два типи комунікацій: формальні та не­формальні. Формальні комунікації — передбачені організаційною структурою. Формальні комунікації поділяються на вертикальні, горизонтальні та діагональні. До вертикальних комунікацій належать комунікації зверху вниз і знизу вгору. Комунікації зверху вниз допомагають пов'язувати різні рівні орга­нізації, координувати їх діяльність. Поряд з тим, комунікації зверху вниз мають певні недоліки: створення передумов для формування авторитарної системи; значне завантаження підлеглих; постійні втрати інформації внаслідок викривлень, помилкової інтерпретації. Один з методів подолання цих проблем — організація потоків інформації знизу вгору, тобто, налагодження ефективного зворотного зв'язку. Горизонтальні комунікації здійснюються між особами, які знаходяться на одному рівні ієрархії. Такий обмін інформацією забезпечує координацію діяльності (наприклад, між віце-президентами з маркетингу, фінансів, вироб­ництва). Діагональні комунікації здійснюються між особами, які перебувають на різних рівнях ієрархії (наприклад, між лінійними та штабними підрозділами, коли штабні служби керують виконанням певних функцій). Такі комунікації характерні також для зв'язків між лінійними підрозділами, якщо один з них є головним з певної функції.

Неформальні комунікації— не передбачені організаційною структурою. Практика свідчить, що значна частина комунікацій здійснюється неформально, за допомогою незапланованих керівництвом способів. Неформальні канали, як і формальні, передають інформацію у чотирьох напрямах: вгору, вниз, горизонтально, по діагоналі. Особливістю нефор­мального каналу є швидкість виникнення та швидкість зникнення.

51. Форми організацій та їх характеристика.

Організація – група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприєм­ства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності.

Колективне підприємство – це організа­ційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності. Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства. Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління.

Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб. Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Спільне підприємство – це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує статутний фонд, розподіляє доходи тощо. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна. Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності. Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав.

52.Форми управлінської праці.

Управлінська праця — різновид розумової праці. Хоч вона безпосередньо і не виступає творцем матеріальних благ, але є невід'ємною частиною праці сукупного працівника, а отже, й продуктивною працею. Основна мета управління — створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т. ін.) для реалізації завдань організації, забезпечення послідовності між індивідуальними трудовими процесами, координація й узгодження спільної діяльності працівників заради досягнення конкретних запланованих результатів. Отже, управління — це насамперед робота з людьми, трудова діяльність яких є об'єктом управлінського впливу.

Управлінська праця існує в 3-ьох основних формах: евристична; адміністративна; операторна.

Евристична праця – творча складова розумової діяльності. Основу еврістичної праці складає пізнавально-пошукова діяльність. За змістом еврістична праця пов'язана з виконанням аналітичних та конструктивних операцій і спрямована на розробку та прийняття рішень, з приводу завдань, які стоять перед організацією і розробці на основі цього різних варіантів рішень в основному на основі стратегічного характеру.

Адміністративна праця – вид розумової праці, функціональним призначенням якої є безпосереднє управління діяльністю та поведінкою людей. За змістом вона достатньо різноманітна і включає виконання різних організаційно-адміністративних операцій (координаційних, розпорядницьких, контролюючих). Цей вид розумової праці повинен забезпечити координацію діяльності окремих учасників і трудових колективів (різних відділів, відділень, груп та ін.). Адміністративна праця здійснюється в таких формах: розпорядження; контроль за роботою підлеглих, їх заохочення чи покарання; організація обміну інформацією.

Операторна праця спрямована на технічне забезпечення виробничих та управлінських процесів необхідною інформацією. Вона охоплює: документування – робота з документами; первинно-розрахункову і облікову працю: комунікативно-технічну працю; обчислювальну працю; формально-логічну працю.

53. Функції контролю виконання управлінських рішень. (48)

Важлива роль у процесі реалізації управлінських рішень належить контролю, який забезпечується налагодженням зворотного зв’язку. Це особливо важливо для реалізації рішення, що здійснюється у кілька етапів. Зворотний зв’язок дає змогу своєчасно отримувати інформацію для коригування рішень, за необхідності вносити зміни в перебіг їх виконання. Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації за допомогою оцінки та аналізу результатів діяльності, оперативного втручання у виробничий процес і прийняття коригуючих дій. Контроль також визначають як механізм перевірки дотримання та виконання нормативно встановлених завдань, планів і рішень. Контроль - це праця за спостереженням та пере­віркою відповідності процесу функціонування об'єкта прийнятим управлінським рішенням, законам, планам, нормам, стандартам, пра­вилам, наказам та ін.; виявленню результатів впливу суб'єкта на об'єкт, допущених відхилень від вимог управлінських рішень, від встановле­них принципів організації та регулювання. Виявляючи відхилення та їх причини, працівники контролю визначають шляхи цілеспрямованого коригування організацією об'єкта управління, способи впливу на об'єкт з метою усунення відхилень, ліквідації перешкод на шляху оптималь­ного функціонування системи.