41..Сутність мотивації та її види.

Мотивація у широкому розумінні – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації. З цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує: усвідомлення того, що спонукає робітника до праці; розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації.

Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами. При цьому потреби поділяють на: потреби першого роду, які за своєю сутністю є фізіологічними; потреби другого роду, які носять соціально-психологічний характер. Потреба, яка реально відчувається людиною, викликає у неї стан спрямованості здійснити конкретну дію (дії), спрямовані на задоволення цієї потреби. Такий процес і являє собою спонукання. В теорії управління під винагородженням розуміється широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини. Розрізняють два типи винагородження: 1) внутрішнє – його дає сама робота, її результативність, змістовність, значущість тощо; 2) зовнішнє – його робітник отримує від організації (зарплата, просування за службою, пільги, привілеї тощо).

Види мотивації: 1) проста мотивація. Сутність зводиться до використання політики «батога і пряника»: дії, які вважаються корисними – винагороджуються, а шкідливі (небажані) – караються. Прикладом мотивації такого типу є мотивація за Тейлором. Він запропонував оплачувати працю тих, хто виробляв більше продукції пропорційно їх внеску. Наслідком такого підходу до мотивації було значне підвищення продуктивності праці. Проте, простий «пряник» не завжди примушує людину працювати завзято. Робітники в сучасних організаціях значно більш освідченні і забезпечені, ніж в минулі часи. Тому, мотиви їхньої трудової діяльності значно складніші і важчі для впливу; 2) соціально-психологічна мотивація. Її сутність зводиться до використання в управлінні методів психології та соціології. В основу покладено дві концепції. Перша – психологічної мотивації: використання теорії підсвідомого З.Фрейда. Основна теза цієї концепції полягає в тому, що на рівні підсвідомого людина не завжди поводиться раціонально. Друга концепція соціально-психологічної мотивації. Її засновником вважається 43льтон Мейо.

42…Сутність планування, його види та їх взаємозв'язок.

Планування – функція, яка передбачає вироблення рішень про те, якими повинні бути цілі, завдання організації і що повинні зробити члени організації, щоб досягти їх. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових питання: де організація знаходиться у даний момент (теперішній стан)? чого організація прагне досягти (куди вона прямує)? як організації потрапити звідти, де вона є, туди, куди вона прагне?

Види планування: 1. Стратегічне - передбачає вибір мети, розробку шляху її досягнення та просування цим шляхом, набір дій та рішень, які використовуються керівництвом і сприяють розробці специфічних стратегій для досягнення цілей організації. Стратегія - це детальний всеохоплюючий комплексний план, що розробляється на перспективу і повинен сприяти досягненню місії організації та цілей, що її конкретизують. 2. Тактичне і операційне планування. Логічним продовженням стратегічного планування є тактичне, завдання якого — втілення стратегії у кон­кретні проекти (наприклад, випуск нового виду про­дукції чи освоєння нового сегменту ринку). Тактичне планування — планування на середні проміжки часу, в межах яких відбувається реалізація конкретного управлінського рішення з визначенням необхідних для цього ресурсів. Тактичні плани охоплюють період 1—2 роки і є пред­метом турбот середньої та низової ланки управління. Де­талізація тактичних планів у часі і просторі здійснюєть­ся у процесі оперативного планування. Оперативне планування є способом реалізації стратегії організації. Однак, на відміну від тактичного, це — планування окремих операцій у за­гальному господарському потоці, наприклад плануван­ня виробництва, маркетингу тощо, тому його називають ще поточним плануванням. Оперативне (поточне) планування — планування роботи на ко­роткі проміжки часу, в процесі якого деталізуються плани підроз­ділів і служб підприємства і відбувається їх коригування у зв'язку зі зміною обставин, не передбачених тактичними планами. Цей вид планування охоплює період у межах одного року з поділом на квартали і місяці. Усі види планування повинні узгоджуватися між со­бою і бути спрямованими на досягнення мети, утвер­дження місії підприємства.

43. Технологія контролю. Зміст етапів.

Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають.

Щодо технології контролю існують два підходи. Етапи І-го підходу: а) встановлення нормативних стандартів, науково обґрунтованих даних по показниках на певний період; б) аналіз виконання даних по показниках, дотримання встановлених норм, стандартів шляхом порівняння з визначенням відхилень; в) корегування відхилень від запланованих даних по показниках, яких бажано було б досягти. Етапи ІІ-го підходу: а) встановлення стандартів та базисних специфікацій; б) процес вимірювання отриманих результатів діяльності; в) застосування конкретних механізмів; г) оцінка ефективності контролю.

Об’єднавши ці підходи, утворюється така модель процесу контролю: (три етап): розробка стандартів і критеріїв; співставлення з ними реальних результатів; прийняття необхідних коригуючих дій.

На кожному етапі реалізується комплекс різних заходів.

Встановлення стандартів.

Стандарти — це конкретна мета, яка піддається вимірюванню. Ця мета виходить із процесу планування. Всі стандарти, що використову­ються для контролю, повинні бути вибрані із багаточисельних цілей і стратегій організації та її мети, що характеризується наявністю часових ра­мок, в яких повинна бути виконана робота, і конкретного критерію, сто­совно якого можна оцінити ступінь виконання роботи. До стандартів відно­сяться правила, які прийняті в організації, обмеження і встановлені про­цедури, трудові зобов'язання та інші формальні схеми дій. Оскільки саме точні стандарти чіткі і недвозначні, то для керівника буде неважко використовувати їх для оцінки результатів діяльності пра­цівника і як основу для підвищення оплати праці, дисциплінарних пока­рань та інших рішень, які пов'язані з результатами його роботи. Другим етапом процесу контролю є співставлення реально досягну­тих результатів з встановленими стандартами. На цьому етапі менеджер повинен визначити, наскільки досягнуті результати відповідають очікуваним. На цій стадії процедури контролю дається оцінка, яка слу­жить базою для рішення про початок дій. Діяльність, здійснювана на цій стадії контролю, значною мірою є найбільш помітною частиною всієї си­стеми контролю. Ця діяльність полягає у визначенні масштабу відхилень, вимірюванні результатів, передачі інформації та її оцінці. Після винесення оцінки процес контролю переходить до третього ета­пу. Менеджер повинен вибрати одну з трьох ліній поведінки: не вживати ніяких заходів; ліквідувати відхилення; переглянути стандарт. Основна мета контролю полягає в тому, щоб домогтися такого стано­вища, при якому процес управління організацією змусив би її функціонувати згідно з планом.