37..Рівні управління і їх характеристика

Управління – дії і заходи керівників, направлених на мобілізацію внутрішнього та зовнішнього потенціалу фірми, на досягнення поставлених завдань (планів) при ефективному використання всіх видів ресурсів. Рівні управління: Управлінська праця поділяється на горизонтальну і вертикальну. Горизонтальний вид діяльності передбачає розміщення певного управлінського персоналу по певних підрозділах у нижчій і середній ланках управління. Середня ланка – це розподіл управлінців по відповідних управлінських відділах: бухгалтерія, виробничий відділ, фінансовий відділ. Нижчий рівень – це лінійний персонал, який безпосередньо зайнятий організацією діяльності робочих.

Для організації управління і координації діяльністю горизонтального розподілу управлінців існує вертикальний розподіл управлінської праці, заснований на системі одноосібного управління. На нижчому рівні управління (lower manager) функціонують менеджери, які безпосередньо керують робочими виконавцями. Відносно робочих вони є суб’єктами, а підлеглі працівники і технологічно – господарські процеси є об’єктами управління. На адміністративному рівні middle – менеджери координують, організують і контролюють роботу нижчої ланки, узгоджують і направляють різні форми і види діяльності різних підрозділів фірми, виконують аналіз результатів діяльності, готують інформацію і пропозиції для вищого рівня керівників. До middle – менеджерів відносяться керівники підрозділів фірми, начальники управлінських відділів, керівники секторів, проекту, тощо. Керівники інституціонального рівня – top – менеджери – вища ланка управління, визначають перспективи функціонування і розвитку фірми, формують її ресурси, контролюють діяльність підрозділів і управлінців нижчих рівнів, несуть повну персональну відповідальність за результати діяльності ввіреної їм організації. Керівники вищої ланки це, як правило одна особа: президент, генеральний директор, голова правління, ректор, а також заступники керуючої особи, її безпосередні замісники, яким керівник делегував свої певні права. Керівникам витрачати час на координацію роботи інших робітників-керівників, які в свою чергу координують роботу менеджерів більш низького рівня до рівня керівника, що координує роботу не управлінського персоналу – людей, що фізично виконують ту чи іншу п-цію, послуги недоцільно. Тому існує система вертикального розподілу управлінської праці на наступних півнях: інституціональний – рівень управління вищої ланки; управлінський – рівень середньої ланки; технічний – рівень управління нижчої ланки.

38. Розвиток теорії менеджменту. Кількісний і системний підхід.

Кільк. підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків. Інтереси представників кількісної школи практично повністю пов’язані з застосуванням математики в управлінні. Основний внесок цієї школи в теорію управління - це ідея про спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

Кожна функція управління, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій. 1. Системний підхід. Його представники стверджують, що організацію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовнішнім середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. 2. Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.