33..Природа конфлікту. Типи конфліктів.

Конфлікт – це ситуація, набір обставин, при якій виникає: 1) зіткнення протилежних сторін, сил чи поглядів; 2) відсутність згоди між двома чи більше суб’єктами; 3) внутрішній дискомфорт однієї особи. Першоджерелом конфлікту або умовою його виникнення є конфліктна ситуація, в якій одна із складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що призводить до загострення стосунків між конфліктуючими сторонами. Конфліктна ситуація, що вимагає вирішення, передбачає існування кількох обов’язкових елементів: 1) учасників конфлікту (дві або більше сторони, що переслідують несхожі чи прямо протилежні цілі), 2) об’єкт конфлікту (конкретне явище, навколо якого розгортається суперечка), 3) рушійну силу – інцидент (факт зіткнення протилежних сил). Типи конфлікту за змістом: 1) особистісний. Його виявом є суперечність чи протилеж­ність вимог, що ставляться до одного й того ж виконавця різними функціо­нальними керівниками, яким він одночасно підпорядковується. Причини — недоліки у системі делегування повноважень, організаційній структурі, структурі апарату управління, несхожість стилів керівництва, конфлікт інтересів 2)міжособистісний. Виникає при будь-якому розподілі: повноважень, ресур­сів, робіт, обов’язків, завдань, активів, пільг, винагород; а також через несхожість характерів, знань, запитів, кваліфікації, можливостей, кругозору, кола інтересів, ставлення до праці та психологічної сумісності людей, що працюють разом; 3) між особою та групою. Причини — дисбаланс, що існує між нормами групової поведінки та індивідуальними діями, поглядами чи звичками окремої особи, невиконання або перевиконання обов’язків, недотримання неписаного внутрішнього розпорядку, що має силу закону у даному колективі, етики взає­мин тощо; 4) між груповий Організації складаються з безлічі формальних і неформаль­них груп, які просто не в змозі мирно співіснувати, оскільки всередині будь-якої групи постійно відбувається динамічний розвиток, змінюються цілі, завдання, що поступово входять у суперечки з аналогічними показниками інших груп.

34..Процес контролю, його етапи.

В межах процесу контролю можна виділити три основних етапи: 1. Вимірювання реальних процесів, що здійснюються в організації. При реалізації процесів вимірювання реального виконання виникає два ключових запитання: як вимірювати і що вимірювати ? Менеджери використовують чотири методи вимірювання:1. Особисті спостереження дозволяють отримати уявлення про реальну діяльність підлеглих без фільтрації інформації, але на особисті спостереження значною мірою впливають особисті якості і почуття спостерігаючого. 2. Статистичні звіти набувають все ширшого застосування в управлінському контролі внаслідок використання комп’ютерних технологій. До переваг статистичних звітів слід віднести: згрупованість і упорядкованість наведеної в них інформації у вигляді розрахунків, таблиць, схем, рядів динаміки тощо. Проте, статистичні відомості завжди обмежені. 3. Отримання інформації на нарадах, в особистих бесідах, розмовах по телефону – це все приклади усних звітів підлеглих. Переваги та недоліки цього методу подібні до методу особистих спостережень. Так само, як і статистична звітність, письмова звітність не така швидка і більш формальна. Письмова звітність легко каталогізується і на неї можна посилатися. 2. Порівняння результатів реального виконання з встановленими стандартами. На етапі порівняння встановлюється ступінь відхилення реального виконання від стандарту. На цьому етапі принципово важливим є визначення прийнятного (допустимого) рівня відхилень. Відхилення реального виконання, що перевищують допустимий рівень, і стають об’єктом діяльності менеджера. 3. Реакція на порівняння. Заключний третій етап процесу контролю – це реакція менеджера на результати порівняння. При цьому менеджер може обрати один з трьох варіантів дій: а) нічого не робити; б) коригувати діяльність підлеглих; в) коригувати стандарти діяльності.