1.1. Психометрика діагностих методик: психологічний зміст проблеми

1. Основні засади психометричного аналізу тестів

Психометрія - поняття, з яким часто зустрічається психолог, як тільки мова заходить про психологічні тести, тестування. Вперше це поняття було введене Вольфом (1734), що вказав на можливість виміру в психології. [5]

Психологічні тести створені для вимірювання психологічних властивостей, а психометрика займається вимірюванням властивостей психологічних тестів. Найбільший інтерес при діагностиці тестів являють три основні властивості: а) тип даних (у більшості випадків – балів), що являються результатом тестування, б) надійність даних, отриманих за допомогою психологічних тестів, в)питання, пов язані з валідністю даних, отриманих за допомогою психологічних тестів.

Розробники, рецензенти і користувачі тестів мають розуміти психологічний зміст виміру тестів. Для того, щоб точно розуміти і правильно використовувати тестові виміри, розробники і рецензенти тестів повинні провести дослідження, яке допоможе знайти психологічні риси, представлені кожним виміром тесту. [23]

Психологічне вимірювання будь-якого психологічного інструменту вимагає неухильного дотримання певних вимог. Ці вимоги стосуються точності, достовірності та адекватності методики. Їх відповідність встановлюється шляхом застосування математико-статистичних процедур. Вдосконалення математико-статистичного апарату, його розробка в свою чергу пов'язані з конструюванням все нових і нових тестів, рішенням задачі забезпечення їх ефективності. Психометричний напрямок, таким чином, отримує свій переважний розвиток в психологічному тестуванні.[5]

Для оцінки вимірів тесту можна використовувати цілий ряд статистичних процедур, серед яких найпоширенішим є факторний аналіз. За допомогою факторного аналізу дослідники можуть отримати відповіді на багато запитань, а також зрозуміти, як краще використовувати психологічний тест, оцінювати його психометричну якість і здійснювати обробку результатів.[23]

У багатьох випадках перед дослідником постає завдання «стиснення» інформації або, інакше кажучи, компактного опису досліджуваних явищ за наявності безлічі спостережень або змінних. Факторний аналіз як раз і є методом зниження розмірності досліджуваного багатовимірного явища.

Таким чином, результати факторного аналізу дають відповіді на три основних запитання, що стосуються вимірів тесту: перше запитання – це число вимірів, або факторів, друге стосується кореляцій між вимірами, і третє запитання – про психологічний зміст вимірів.[5]

В останні роки у психології стала широко усвідомлюватися задача узгодження теоретичних розробок з емпіричними результатами, для чого стали необхідними методи, що дозволяють це робити без помітної втрати якості такого узгодження. На сьогоднішній день тести є ,напевно, найбільш розвиненою в науковому відношенні частиною методичного арсеналу, що дозволяє адекватно поєднувати теорію з емпірією, відповідно до деяких відомих стандартів якості інформації. Саме таке розуміння тестів все в більшій мірі починає затверджуватися в новітній вітчизняній та зарубіжній літературі.[1]

Однією з основ переосмислення сутності тесту, а також однією із характеристик його якості є надійність. З появою кореляційного аналізу (на початку XX ст.) Були запропоновані три основних методичних підходи до визначення надійності тесту. Це - повторне тестування, використання паралельних форм одного і того ж тесту і, нарешті, одноразове тестування з подальшим розбиттям матриці вихідних результатів на дві або більше частин. За показник надійності приймається значення коефіцієнта кореляції.[3]

Як результат факторно-аналітичного переосмислення концепції надійності і гомогенності тесту народилася нова технологія розрахунку коефіцієнта надійності тесту. Д. Армор використав відомий факт кореляції тестових висловлювань між собою і став розглядати її як аргумент, статистичною функцією якого є надійність тесту. Якщо всі висловлювання вимірюють одну й ту ж саму ознаку, то для фіксованого їх числа чим більше кореляція між ними, тим надійніший тест. Отже, надійність тестів повинна бути пов'язана з результатами факторного аналізу.[3]

Сучасний тест - це не тільки надійний, але і валідний тест, однак не на всі випадки життя, а розроблений для конкретної мети. Немає тестів взагалі надійних і валідних. Ці якості характеризують не тільки інструмент вимірювання, але обов'язково характер, мету і час його застосування.

З точки зору історії, можна виділити два основних, емпіричних підходи до валідизації тестів. Перший підхід - прогностичний. Його суть полягає у визначенні причинно-наслідкового з між якістю виконання певної діяльності (У) і показниками тесту (Х). Тобто Y, ймовірно, залежить від X. Очікування такого роду часто збуваються, але в різній мірі. Інший підхід до емпіричної валідизації тестів заснований на використанні експертних оцінок. Якщо експерти (безліч авторитетів) узгоджено вважають одних більш здатними, інших - менше, значить, «це так». У разі коли результати тесту вказують на схожу тенденцію, тобто дані по тесту корелюють з даними експертизи, то приймається, що тест є валідним і його можна далі застосовувати і в інших подібних ситуаціях.[11]