Питання 2: Засоби художньої обробки звуку та методи їх застосування

Динамічна, частотна, психоакустична, просторова обробка: кожна з них має право вважатися художньою, якщо використовується з художньою метою, якщо її використання не є самоціллю. Найбільш поширені методи художньої обробки звуку – еквалізація, панорамування та різноманітні ревербераційні процеси. За допомогою еквалайзера звукорежисер може частотно корегувати сигнал, тим самим змінюючи його тембр, характер звучання. Панорамування ж змінює просторову орієнтацію сигналу. За допомогою реверберації ми можемо помістити практично любий сигнал в практично будь-які акустичні умови, модулюючи звучання необхідних нам закритих і (що набагато важче) відкритих приміщень. Найголовніше у застосуванні художньої обробки звуку – вчасно зупинитися та пам'ятати основну задачу. А ще раніше необхідно добряче обміркувати актуальність задуманого. Різноманітні психоакустичні обробки звуку, які пов'язані зі зміненням чи зміщенням фази сигналу, також нерідко використовуються як художній сюрреалістичний прийом. К художньому, в значному сенсі, можна записати і просторову обробку, пов'язанну із затримкою сигналу, а також створення псевдостереофонічного звучання. Всі методи чудові, аби ж тільки були виправданими.

Тракт звукопередачі як засіб художньої обробки звуку. Складові компоненти трактів звукопередачі. Мікшерний пульт. Організація та устрій органів керування параметрами звукових сигналів. Майстер-секція пульта. Секція допоміжних відборів сигналу.

Мікрофон як найбільш відповідальна ланка в ланцюгу тракту звукопередачі. Чутливість та спрямованість мікрофонів. Характеристики спрямованості. Ефект ближньої зони мікрофонів.

Питання 3: Зображально-виражальні властивості звукового матеріалу фільму

Найвиразнішим методом донести художню думку за допомогою звукового оформлення є «контрапункт». Дословно контрапункт – (от лат. punctum contra punctum) точка проти точки. В музиці – це вид багатоголосся, в якому всі голоси виступають як рівні. В кіномистецтві контрапунктом називають явище, де звук та зображення, маючи окреме один від одного художнє навантаження, тим не менш створюють єдине, цілісне відчуття , народжуючи певний «третій» смисл усього що відбувається. Безперечно, це є найвиразнішим зображальним засобом, на який тільки здатен звук. Як один з прикладів використання цього прийому в кіно – фільм «Ночний портьє», режисер Ліліана Кавані. А саме сцена, в якій головний герой повертається додому після «рибалки» з другом. Ми бачимо його, сидячи на ліжку та посміхаючись, а в цей час звучить діалог, з якого ми розуміємо, що головний герой втопив свого друга. Раптово посмішка переходить в істерику, це надає кожному глядачеві можливість зрозуміти та у повній мірі відчути те, що відбувається на екрані. Про ізображально-виражальні особливості звукового матеріалу розуміли вже у 30-ті роки XX сторіччя, а саме відображенням такого сприйняття стала стаття Пудовкіна «Асинхронність, як принцип звукового кіно». Пудовкін, Эйзенштейн і Александров вважали тільки таке використання звуку в кіно можливим, пояснюючи це тим що «синхронний» звук просто вб'є кінематограф, як вид мистецтва.

Тембр, динамічні нюанси, темп як зображально-виражальні можливості звукового матеріалу. Звукова перспектива та звукові плани: крупний, середній, загальний. Співвідношення прямих та відбитих звукових хвиль. “Звукова перспектива ”. Зміна гучності та тембру звуку для створення ілюзії руху джерела звуку. Отримання різноманітних звукових планів: розташуванням мікрофона на різних відстанях від джерела звуку; використовуванням декількох мікрофонів; використовуванням мікрофонів з різними характеристиками спрямованості та їх орієнтацією відносного джерела звуку; використовуванням частотної корекції та регулюванням рівня гучності звуку.