5050

ЗМІСТ

ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕМОРІАЛЬНИХ МІСЦЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИДАТНИМИ ОСОБИСТОСТЯМИ	5
1.1. Сутність і значення меморіальних місць у загальній системі туристичних ресурсів України	5
1.2. Туристичний огляд Шевченківських меморіальних місць Черкащини	16
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТУРИСТИЧНИХ ОБ’ЄКТІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ЖИТТЯМ І ТВОРЧІСТЮ Т.Г. ШЕВЧЕНКА	24
2.1. Національний заповідник «Батьківщина Т.Г. Шевченка»	24
2.2. Шевченківські меморіальні села Черкащини	27
2.2.1. Село Вільшана Городищенського району	27
2.2.2. Село Зелена Діброва Городищенського району – важливий туристичний об’єкт	35
ВИСНОВКИ	45
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ	48

ВСТУП

Туризм в Україні став одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури. Тому, для розбудови туристичної галузі, виникла необхідність постійно вдосконалювати правову базу, забезпечувати раціональне використання та збереження туристичних ресурсів, створювати ефективну систему туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму, залучати громадян до раціонального використання вільного часу та до проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем та організацією оздоровлення населення. Багато науковців таких як Л. Рева, Н. Наумова, Н. Лисенко у своїх працях висвітлювали цю проблему.

Батьківщина Т.Г. Шевченка славиться своєю природою, наявністю історико-культурних пам`яток, пам`яток сакрального мистецтва тощо. Висвітлення даної теми в сучасних умовах є актуальною, тому що нині багато людей прагнуть побувати на батьківщині відомого кобзаря, подивитися на пам’ятки, пов’язані з його життям та творчістю. Саме Черкащина є найбагатшою на такі пам’ятки. Тому вивчення туристичних ресурсів на цих землях сприятиме залученню більшої кількості туристів.

Об`єктом дослідження курсової роботи є туристичний потенціал Черкаської області на землях, пов’язаних із життям та творчістю Т.Г. Шевченка.

Предметом дослідження є пам’ятки історії та культури, сакрального мистецтва на батьківщині Тараса Шевченка; різні аспекти розвитку туризму в краї.

Мета дослідження: повніше вивчення туристичних ресурсів Черкаської області на батьківщині Т.Г. Шевченка на основі використання доступних джерел, дослідження значення всіх пам’яток для розвитку туризму в регіоні, сучасних проблем та перспектив їхнього розвитку в майбутньому, що сприятиме залученню туристів до краю.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

• визначити класифікацію меморіальних місць України, оцінити їх значення для розвитку туризму;

• дослідити місця Черкаської області, які пов’язані із життям та творчістю Тараса Шевченка;

• охарактеризувати національний заповідник «Батьківщина Т.Г Шевченка»;

• визначити, як села Вільшана та Зелена Діброва пов’язані з життям та творчістю Великого Кобзаря;

• виявити туристичні ресурси в селах Вільшана та Зелена Діброва.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел інформації із 47 найменувань. Робота містить 28 рисунків. Загальний обсяг роботи – 51 сторінка друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕМОРІАЛЬНИХ МІСЦЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИДАТНИМИ ОСОБИСТОСТЯМИ

1.1. Сутність і значення меморіальних місць у загальній системі туристичних ресурсів України

Меморіальні споруди — твори образотворчого мистецтва та архітектури, що увічнюють знаменні події в історії країни чи міста, призначені для уславлення бойових, революційних, трудових та наукових подвигів народу, пам'яті про окремих видатних осіб чи групи осіб. Найдавніші з меморіальних споруд – кургани (Царський курган поблизу Керчі, 4 століття до н. е.), обеліски, піраміди, саркофаги (були поширеними у Стародавньому Єгипті), мавзолеї (які найчастіше зустрічалися в Стародавньому Римі), тріумфальні арки, колони, меморіальні храми (Іллінська церква в Суботові, Черкаська обл..), пам'ятники, стели тощо. Своєрідними храмами-пантеонами були Десятинна церква (989—996 рр.), Софійський собор (1037 р.) та Успенський собор у Києво-Печерській лаврі (1073—1078 рр.) в Києві. За радянського часу на території СРСР встановлено численні меморіальні споруди на честь визначних революційних подій, видатних діячів революційного руху, науки, літератури й мистецтва у вигляді скульптурних пам'ятників (учасникам Хотинського повстання 1919 р. в м. Хотині Чернівецької області, 1977 р.), монументів ("Прометей" на честь перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у м. Дніпродзержинську, 1923 р.; на честь встановлення радянської влади на Україні у Харкові, 1974 р. та ін.) мавзолеїв (Мавзолей В. І. Леніна в Москві), меморіалів (Ленінський меморіал в Ульяновську, 1967—1970 р.); пам'ятників-ансамблів тощо. Особливе місце належить меморіальним спорудам, встановленим на увічнення слави й величі подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр. Подвиги солдатів і офіцерів, мужність партизанів і підпільників, пам'ять людей, замордованих у фашистських катівнях, увічнюють численні пам'ятники, монументи, обеліски, грандіозні архітектурно-скульптурні меморіальні комплекси, меморіальні музеї, споруджені в багатьох містах і селах на території колишнього Радянського Союзу, а також у містах минулих соціалістичних країн і країн Західної Європи. Серед них — меморіальні ансамблі у Волгограді (1967 р., Мамаїв курган), в Ленінграді (1960 р., Піскарьовське кладовище), Брестська фортеця-герой та ін. На території України налічується близько 27 тисяч меморіальних споруд, що увічнюють подвиг народу у Великій Вітчизняній війні: пам’ятники Невідомому солдату і матросу в Києві, Одесі, Севастополі, пам'ятник Солдатської слави в Полтаві (1969 р.), меморіальні комплекси пам'яті радянських бійців, закатованих 1941—1943 рр. у Дарницькому концтаборі (1968 р.) та жертвам фашизму в Бабиному Яру (1976 р.), 22 монументи Корсунь-Шевченківського меморіального комплексу (1968—1969 рр.), меморіал жертвам фашизму в Дрогобичі (1976 р.) та ін. [24,53-54].

Серед меморіальних споруд особливе значення мають меморіальні парки та музеї.

Меморіальні парки — парки, створені на честь визначних подій, або пов'язані з життям і діяльністю видатних людей. Розрізняють меморіальні парки, закладені на честь історичних подій (ювілейні, народної боротьби, перемоги, підкорення космосу тощо), визначних звершень в ім'я народу (військових, революційних, трудових та ін.). й комбіновані (історико-революційні, військово-історичні, меморіально-етнографічні та ін.). Є меморіальні парки національного та місцевого значення. Серед меморіальних парків України — парк Вічної Слави у Києві, Малахів курган і Сапун-гора в Севастополі, Холм Слави у Львові та ін.; старовинні парки, пов'язані з визначними діячами країни,— Кам'янський парк ім. Декабристів (початок ХІХ ст., займає площу 17,5 га) у Черкаській області, Гурзуфський (1808—1812 рр.) в Криму, де 1820 р. перебував О. С. Пушкін, Верхівнянський (17 ст., 40 га) у Житомирській області, де 1847— 1850 рр. перебував О. де Бальзак та ін. Серед численних молодих меморіальних парків — парк ім. 50-річчя Перемоги у Черкасах, ім. 50-річчя Жовтня в Хмільнику Вінницької області [34].

Значення меморіальних монументів і парків навколо них в генеральному плані розвитку міста дуже високе. Вони відіграють важливу роль у формуванні силуету міста.

За ідейно-тематичним планом меморіальні парки поділяють на:

І. Парки, що створюються на честь видатних діячів народу, полководців, учених, письменників, художників, композиторів і т. д.

II. Парки, присвячені знаменним історичним подіям (перемоги, звільнення, возз'єднання, підкорення космосу, ювілейні, дружби і миру і т. п.).

III. Парки змішаного типу. Тут меморіали і споруди на різні теми, і за часом вони можуть відноситися до різних історичних подій (історико-революційні, військово-патріотичні, бойової і трудової слави, меморіально-етнографічні, парки з музеями та експозиціями на відкритому повітрі) [33].

Основними завданнями меморіальних парків є:

- вшанування окремих видатних особистостей, що були поховані на кладовищах, які знаходяться на територіях парків, та історичних подій, пов’язаних з ними;

- популяризація історії міста;

- проведення історико-краєзнавчих досліджень, пов’язаних з історією кладовищ, що знаходяться на території парків [32].

Розгляньмо приклади меморіальних парків на території України, а саме: меморіальний парк «Красне поле» та меморіальний комплекс Г.С. Сковороди.

Меморіальний парк «Красне поле» знаходиться між містами Хуст і Виноградів, поблизу села Рокосова. Це місце озброєного захисту Карпатської України і трагічної загибелі її захисників.

Карпатська Україна — одна з п’яти земель, що входили до складу чехословацької держави в 1920-1938 рр. Територіально вона практично співпала з нинішньою Закарпатською областю України.

Карпатська Україна проіснувала декілька днів. В ніч з 13 на 14 березня 1939 року хортистська Угорщина за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. Один з найбільших боїв між слабо вишколеними й слабо озброєними захисниками Карпатської України – воїнами Карпатської Січі та добре вимуштрованою армією фашистських загарбників відбувся саме за 12 км від Хуста, на місці, яке згодом через чисельні втрати з боку січовиків, було перейменоване в Красне Поле. Сили були нерівні …

Повторивши подвиг героїв Крут, молоді січовики першими в Європі чинили озброєний опір фашистським окупантам і віддали своє життя за свободу рідної землі [35].

Меморіальний комплекс Г.С. Сковороди в с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області – пам’ятка історії, архітектури та містобудування, монументального та садово-паркового мистецтва.

Меморіальний комплекс Г. Сковороди охоплює територію поміщицького парку й саду, у південній частині комплексу зі сходу – ставок, що був за часів письменника. Парк ХVІІІ ст. є унікальним. Композиція Сковородинівського паркового ансамблю побудована на використанні виразного рельєфу. Частину нагірного плато поряд із садибою займає яблуневий сад. На схід і південь від нього – стрімкий схил із пейзажним парком на базі реліктового дубового масиву, який на південному схилі межує з регулярним парком. Парк нагадує сонце, а це, як відомо, був улюблений символ філософа. Паралельно їм униз спускаються зі сходу й заходу по алеї.

Ліворуч біля входу на центральну алею – прямокутний квітник та ділянка дубів, висаджених до 250-річчя від дня народження філософа, де ростуть сосни, липи, клени. За алеєю дубів – літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди (будинок поміщика А Ковалівського). За ним – ряд лип і сад.

Праворуч від центральної алеї – схил пагорба, де закладений парк ХVІІІ ст., унизу якого джерела, болотиста місцевість, криниця Г. Сковороди, ставок, дуб, пов'язаний із життям та творчістю філософа. Від нього вгору йде алея, що приводить спочатку до місця першого поховання Г. Сковороди, до клумби-«півмісяця», а далі до мосту через балку – до могили видатного філософа. На північ від могили – широка тротуарна доріжка приводить до пам’ятника Г. Сковороді [10,8-10].

Велике значення для збереження пам’яті про видатних діячів культури та науки України мають меморіальні музеї.

Загалом на початку XXI ст. в Україні виділяють музеї таких профільних типів: історичні, краєзнавчі, художньо-мистецькі, меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві [15,27].

Меморіальні музеї (від лат. тетоrіаlіs — пам'ятний) — музеї, присвячені видатним історичним подіям, державним, політичним, громадським і військовим діячам, діячам науки, літератури і мистецтва. Меморіальні музеї створюються в квартирах, будинках і садибах, де жила й працювала людина, у пам'ять якої створено музей. Тут експонуються особисті речі, автографи, рукописи, книги, образотворчі матеріали, фотографії тощо [36].

Профіль меморіального музею визначається сферою діяльності, в якій прославила себе людина, на честь якої створено музей. За своїм профілем меморіальні музеї поділяються на:

• літературні (Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського);

• художні (художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької);

• музичні й театральні (музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, меморіальний музей М. Л. Кропивницького);

• науково-технічні (музей космонавтики ім. С.П. Корольова);

• військово-історичні (меморіальний комплекс "Пам'яті героїв Крут");

• історико-революційні та ін. [37].

Зупинимося на дослідженні прикладів різних видів меморіальних музеїв України. Насамперед розглянемо Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського.

На затишній чернігівській вулиці, неподалік від центру, привертає увагу оаза краси, людяності й тепла. Це садиба класика української літератури Михайла Михайловича Коцюбинського. Письменник придбав її у 1898 році, коли переїхав із Вінниці. Вона і нині залишається в такому вигляді, який мала за його життя.

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського було засновано у вересні 1934 року з нагоди 70-річчя від дня його народження. Нині музей складається з меморіального будинку письменника, сучасної будівлі літературної експозиції та справжньої окраси своєї – меморіального саду Коцюбинських.

Основа музею – меморіальна квартира Михайла Коцюбинського. Невеликий одноповерховий дерев’яний будинок стоїть у центрі подвір’я. У кімнатах відтворена обстановка, в якій жив письменник зі своєю родиною.

В останні роки життя письменника вітальня служила йому робочим кабінетом. Стіл із письмовим приладдям, бібліотека й меблі допомагають відвідувачам уявити, яв працював автор. Складається враження, ніби господар цієї кімнати щойно залишив перо й чорнильницю, аби трохи відпочити під час прогулянки у садку.

Літературна експозиція, яку було відкрито у вересні 1983 року, розповідає про головні етапи біографії письменника і його творчої праці. У вітринах – документи, фото, власні речі, першодруки творів автора і книги, які він читав. Тут широко висвітлена творча лабораторія М. Коцюбинського: початкові варіанти рукописів, коректи творів, зроблені автором, демонструють його постійні творчі пошуки та надбання [20,115-116].

Необхідно зупинитися на розгляді музеїв інших профілів. До них, зокрема, належить художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької. Він був заснований у 1971 році у колишньому помешканні та творчій майстерні художниці, що як і увесь мистецький доробок згідно із заповітом було передано в дар українському народові в особі Національного музею у Львові.

У чотирьох просторих кімнатах музею розгорнена експозиція, яка у повному обсязі розкриває найвагоміші грані творчості художниці у контексті набутків європейського мистецтва ХХ століття. Малярство, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, публіцистична спадщина, меморіальні предмети та архівні матеріали, представлені у експозиції, засвідчили багатогранність пошуків та творчих звитяг цієї непересічної постаті [39].

Велике значення для жителів Львова має музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької.

Музей славетної української співачки розташований в її колишньому будинку, який вона купила у 1903 році для своєї родини. Соломія Крушельницька (1872-1952 рр.), всесвітньо відома оперна співачка, тут жила впродовж 1939-1952 рр. зі своєю наймолодшою сестрою Анною.

У 1978 р. на фасаді будинку було встановлено меморіальну таблицю С. Крушельницької (скульптор – Е. Мисько). Племінниця С.Крушельницької Одарка Карлівна Бандрівська зібрала безліч документів, особистих речей, фотографій, пов’язаних з життям та сценічною кар’єрою славетної співачки. Цей архів став основою експозиції музею і є вагомою часткою всієї фондової збірки, яка налічує понад 16 тисяч одиниць збереження.

Експозиція побудована на оригінальних матеріалах кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Розділи експозиції: “Дитинство і роки навчання С. Крушельницької”, “Перші виступи на сцені”, “Примадонна варшавської опери”, “С. Крушельницька – камерна співачка” тощо. Вони розповідають про життя та сценічну діяльність співачки, її родину та мистецьке оточення [40].

Яскравим прикладом музею театрального профілю є меморіальний музей М. Л. Кропивницького. Він був відкритий у Кіровограді 2 жовтня 1982 року. Музей розташований у будинку, де мешкав видатний український драматург і театральний діяч. Експозиція музею складається з декількох розділів, що розповідають про сім'ю драматурга й актора, про його дитинство і навчання в гімназії та університеті, про його довгий і важкий шлях у мистецтві як засновника першого професійного українського театру.

Шанобливо зберігають у музеї реліквії — документи, світлини, меморіальні речі, театральні афіші, що розповідають про життя і творчість М.Л. Кропивницького — реформатора театру, актора, режисера, драматурга, композитора, співака, педагога [41].

Одним з найвідоміших науково-технічних музеїв України є Державний музей космонавтики ім. С. П. Корольова (м. Житомир). Це один з провідних в Україні галузевих музеїв державного значення. Свій сьогоднішній статус самостійного музею одержав 1987 року, коли було побудовано нове приміщення і створено у ньому експериментальну експозицію «Космос» [15,69].

За роки своєї діяльності музей зібрав не тільки унікальну національну колекцію з історії космонавтики (а це – 5435 предметів основного фонду та близько 5 тисяч одиниць допоміжного фонду), а й став провідним науково-дослідницьким центром, популяризатором досягнень вітчизняної і світової космонавтики, осередком освіти і культури.

Щороку музей приймає близько 40 тисяч відвідувачів, а з часу заснування його відвідало понад 2 мільйони людей [42].

За військово-історичним профілем серед музеїв України виділяється меморіальний комплекс "Пам'яті героїв Крут".

Музей розкриває героїчну подію української військової історії - бій під Крутами, який відбувся у січні 1918 року.

Будівництво Меморіального комплексу "Пам'яті героїв Крут" розпочалось у 1990 році з ініціативи громадськості. З 2010 року музей став філією Національного військово-історичного музею України.

Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона нагадує про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів, що загинули під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста. Музейна експозиція складається з залізничної платформи та 4-х залів-вагонів, які стилізовані зовні під вагони тих часів.

Музейна експозиція розпочинається з відкритої залізничної платформи з гарматою. Продовження огляду експозиції здійснюється у залах-вагонах, де представлені експонати розповідають про розвиток українського національного руху початку ХХ століття, ключові події Української революції 1917 року, проголошення Української Народної Республіки, дії більшовицької Росії проти молодої Української держави, бій біля станції Крути та повстання на заводі "Арсенал" тощо. 2-ий вагон, де розміщені музейні експонати, є теж своєрідним експонатом, оскільки він був призначений для проведення санітарної обробки вояків під час проведення військових дій. Завершує експозиційний огляд музею 4-ий зал-вагон, де розміщені копії документів та кіно-фото документів, які висвітлюють часи Української революції (1918-1921 рр.), гетьманату П.Скоропадського, доби Директорії, ЗУНР [43].

Розглянувши основні приклади музеїв за профілем, перейдемо до їх видів. Серед меморіальних музеїв переважають такі види, як:

• будинки-музеї (літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка),

• музеї-садиби (Сосницький літературно-меморіальний музей-садиба Олександра Довженка),

• музеї-квартири (Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини у місті Києві),

• музеї-майстерні (Художньо-меморіальний музей-майстерня Л.І. Левицького) [37].

Київський літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка розташований у будинку, збудованому чиновником І.І. Житницьким у 1835 році, він є унікальною архітектурною і історичною пам’яткою.

Навесні 1846 року сюди завітав Тарас Григорович Шевченко і оселився в одній із кімнат. Поет прожив тут рік, до арешту у квітні 1847 року. В цій невеликій оселі відбувалися цікаві, важливі і визначні історичні події.

10 листопада 1928 року відбулося урочисте відкриття першого музею Тараса Шевченка. І ось уже вісімдесят років цей музей розповідає про життя і творчість Т.Шевченка. Інтер’єр музею відтворює типову міщанську оселю із тогочасними меблями та предметами побуту, на стінах висять роботи Тараса Шевченка, представлені його особисті речі, а поруч стародавні літографії та картини із видами Києва [44].

Сосницький літературно-меморіальний музей-садиба Олександра Довженка 22 січня 1960 року гостинно розчинив свої двері перед першими відвідувачами. Музей складається з двох частин: меморіальної садиби і літературно-художнього відділу.

Меморіальна садиба включає в себе батьківську хату під солом’яною стріхою, клуню, погребню, колодязь із журавлем, ворота з дашком-вітрячком та отворами, в яких селилися голуби. За ворота вийшов 16-річний босоногий юнак – Сашко Довженко – та так і застиг, вдивляючись у далечінь, вишукуючи серед тисячі життєвих доріг оту єдину, свою, що поведе у далекі світи і виведе на вершину слави всесвітньо відомого митця. Відлитий у бронзі, він першим зустрічає дорогих гостей, запрошуючи ступити на любе його серцю подвір’я та поринути у світ його безтурботного дитинства.

Садиба огороджена плотом «дівоча коса». На її території знаходиться сад, який щоосені, як і за життя родини Довженків, пригощає червонобокими яблуками та солодкими грушами.

У меморіальній хаті зібрані ужиткові речі, різні знаряддя праці, старовинний одяг, посуд… Хатина щедро прикрашена вишиваними рушниками, які, чаруючи своєю неповторною красою, надають їй ошатного вигляду.

Приваблюють погляд особисті речі родини Довженків: старенька дерев’яна колиска, що колисала долю майбутнього генія; коряк та цукорниця, черпак із держаком у формі рибки, зроблені руками діда Семена; годинник, велике дзеркало в дерев’яній рамі, родинні ікони, старі фотографії – все це допомагає зримо уявити картини минулого, все те, що жило у серці Олександра Петровича і вилилося у немеркнучі рядки «Зачарованої Десни». Понад 1600 експонатів розкривають широку картину життя та творчості видатного письменника, кіномитця [17,117-119].

Розглянемо літературно-меморіальний музей-квартиру Павла Тичини у місті Києві. У цьому будинку Павло Григорович разом із дружиною і тещею жив із 1944 року, і до кінця життя.

На письмовому столі поета все збереглося, як в останні хвилини його життя: ручки, олівці, книги, окуляри.

У вітальні Тичина фактично щодня приймав найближчих друзів. Тут можна побачити старенький телевізор, магнітофон, холодильник, подарунки та, як і в кожній кімнаті, – книги. Переважна частина бібліотеки поета (а це приблизно 13 тисяч книжок з багатьох галузей знання 50 мовами світу) зберігається у робочому кабінеті. Майже у 75% книг – помітки, підкреслення, написи, зауваги. У цій кімнаті Тичина усамітнювався для творчості й повсякденної роботи, працюючи деколи до другої ночі.

У спочивальні поета – подарунки від друзів, особистий гардероб: капелюх, макінтош і подаровані друзями-письменниками національні халати: бурятський, таджицький, башкирський, казахський.

В останній рік життя Тичина перебув дві складні операції і майже не вставав. Але навіть лежачи, брав дощечку, олівці і писав. Саме в його кімнаті стоїть ліжко, на якому й помер поет [11,9].

Яскравим прикладом музею-майстерні на території України є художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького. Він розташований у колишньому помешканні визначного українського художника, громадського та культурного діяча, якому належить вагомий внесок у формування традицій львівської школи графіки ХХ століття.

Музей було створено 1984 р. заходами громадськості та стараннями дружини митця Ґені Левицької. У трьох просторих кімнатах музею поряд із меморіальними предметами та особистими речами художника представлено 110 творів графіки та 28 живописних полотен, які репрезентують творчий спадок Л.І. Левицького у ретроспективі 1930–1970-х рр.; до них долучається низка архівних матеріалів, світлин із родинного архіву [45].

Музей в сучасному світі є не лише місцем збереження, обліку та вивчення пам'яток культури. Сьогодні музей - це культурно-освітній заклад, який ставить перед собою, окрім специфічних професійних завдань, також широкі наукові, просвітницькі, науково-освітні, естетичні та виховні завдання. Можна стверджувати, що сучасний музей - це своєрідний центр духовної культури майбутнього [2,21].