V. Методика організації учнівського самоврядування

Тенденції розвитку учнівського самоврядування. Педагогічна взаємодія з органами учнівського самоврядування. Етапи розвитку учнівського самоврядування. Методика організації учнівського самоврядування

Література: [1; 5; 7; 11; 13; 14; 17; 18; 19; 33; 34; 40; 42; 43; 44].

5.1. Тенденції розвитку учнівського самоврядування

Невід'ємною складовою частиною системи самоврядування в освіті є учнівське самоврядування, що вважається одним з найважливіших факторів формування в учнів умінь і навичок керівництва демократичним процесами, які відбуваються в державі. Формування ініціативної, здатна приймати нестандартні рішення особистості неможливе без широкого залучення учнів до участі в управлінні шкільними справами через діяльність в органах учнівського самоврядування.

Учнівське самоврядування (УС) — це спосіб, принцип організації учнівського колективу, що забезпечує комплексний виховний вплив на учні шляхом їх залучення до усвідомленої й систематичної участі в справах школи, класу, до вирішення важливих питань життя школи.

Головним завданням учнівського самоврядування є формування і розвиток гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, почуттям національної самосвідомості.

Одним із важливих напрямків у формуванні колективу є організація учнівського самоврядування, що сприяє розвитку саморегуляції школярів і налагодженню педагогічно доцільних взаємовідносин між членами колективу. Самоврядування здійснюють органи колективу, у кожному з яких концентрується керівництво певним видом діяльності: освітньої, господарсько-трудової, культури о-масової, фізкультурно-оздоровчої тощо.

У первинному колективі класу головним органом самоврядування є класні збори. Проводити їх доцільно один раз на місяць. Визначають тематику зборів і планують їхнє проведення самі учні. Класні збори обирають актив: старосту, фізорга, редактора стінгазети та ін.

Не існує єдиної обов'язкової для всіх шкіл схеми самоврядування. її формування залежить від традицій колективу, дитячих інтересів, організаторських умінь учнів.

Самоврядування не означає повного невтручання вчителів у справи учнів. Воно вимагає вмілого керівництва і підтримки: допомоги учням у визначенні початкової структури самоуправління, тобто органів шкільного і класного колективу та їхніх функцій; розвитку в учнів організаторських умінь (уміння планувати роботу, розподіляти доручення, аналізувати результати своєї діяльності та ін.). З цією метою можна використовувати ділові, імітаційні ігри, аналіз проведених заходів.

Основні правила організації учнівського самоврядування:

- залучати дітей до особистісно і соціально значущої діяльності, в якій вони могли б задовольняти свої особистісні потреби: у спілкуванні, у визнанні, у приналежності, у самоствердженні, самовизначенні;

- наділяти учнів реальними правами і обов'язками, пов'язаними з прийняттям і реалізацією важливих рішень, які впливають на життя всієї школи; самоврядування не повинно перетворюватись у гру, учням треба надати реальні права, вони мають нести відповідальність за наслідки своїх дій;

- не обмежувати самоврядування окремими заходами (наприклад, днем самоврядування), важливо забезпечити реальну участь учнів в управлінні шкільними справами, для чого адміністрація і вчителі повинні передати частину повноважень учням;

- не зводити самоврядування до одного лише самообслуговування: прибирання класів, території, чергування тощо.

Учнівське самоврядування проявляється в таких сферах:

1. Дозвілля: шкільні вечори, дискотеки, свята, колективні творчі справи.

2. Політична діяльність у школі: клуби, прес-конференції, зустрічі з політиками, письменниками, науковцями, представниками інших професій.

3. Діяльність шкільної преси: газети, радіо, шкільне телебачення.

4. Спорт і спортивні заходи.

5. Виробнича діяльність (особливо в сільських школах): праця на землі, у теплицях, на шкільних тваринницьких фермах, пасіках і т.д. Тут досить легко організувати діяльність з реальним контролем за заробленими коштами, прибутком, розподілом, стимулюванням і т.д.

6. Виробничо-комерційна діяльність: у шкільних майстернях, з організацією і виконанням замовлень населення щодо ремонту побутової техніки, виготовлення столярних виробів тощо.

7. Шефська робота з літніми, хворими людьми, ветеранами війни і праці.

8. Ремонт, прибирання шкільних приміщень, території, самообслуговування в їдальні.

9. Реальна участь дітей у роботі педрад, конференцій, батьківських комітетів і т.д. Необхідно лише, щоб діти впевнилися, що їхні думки можуть впливати на управлінські рішення адміністрації та вчителів.

10. Діяльність учнівських органів правопорядку (судів), охорона школи, шкільних заходів.