63. Природокористування та охорона довкілля в законодавстві україни

Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими нормами права для виконання та дотримання, що забезпечується державним примусом у разі їх невиконання.

Уже з перших законотворчих кроків після проголошення незалежності в Україні визначено загальні основи природоохоронної діяльності в державі, забезпечено комплексне регулювання відносин щодо природного середовища як єдиного організму. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 року — це стержневий, центральний закон у цій сфері, що не тільки проголошує, але й запроваджує систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це право реалізовується шляхом участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень в галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об’єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, регулює правові відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення продуктивності, раціонального використання та відтворення лісів.

Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, регулює гірничі відносини, забезпечуючи раціональне, комплексне використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині, охорону надр, гарантуючи безпеку людей, майна, навколишнього природного середовища при користуванні надрами.

Закон України про охорону атмосферного повітря, прийнятий 16 жовтня 1992 року, спрямований на збереження природного стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Закон «Про природно-заповідний фонд України», прийнятий 16 червня 1992 року, визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об’єктів. До природно-заповідного фонду належать природні і біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Зараз Верховною Радою України проводиться велика законотворча діяльність щодо удосконалення чинного законодавства в сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

65. Екологічну політику можна визначити як організаційну та регулятивно-контрольну діяльність суспільства і держави, спрямовану на охорону, невиснажливе використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та охорони природи, забезпечення норм екологічної безпеки. Неефективна, невиважена екологічна політика або ж її відсутність є коренем усіх існуючих екологічних проблем, може спричиняти екологічні катастрофи різного масштабу (аж до глобальної), порушення екологічної рівноваги, що загрожує існуванню не лише людини, а і інших живих організмів, Природи взагалі.

На даному етапі розвитку суспільства у всьому світі набула популярності ідея сталого (збалансованого) розвитку. Зміст цієї концепції полягає у заклику до переходу суспільства на шлях стійкого розвитку, що забезпечує коеволюцію, тобто спільні еволюцію природи і людини.

В Україні екологічна складова розвитку, на жаль, незважаючи на численні міжнародні природоохоронні зобов’язання та сподівання суспільства, і досі не стала державним пріоритетом. Україна і досі не має Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища, Національної стратегії сталого (збалансованого) розвитку. Лише у 2007 р. розпорядженням кабміну України, під тиском НУО та міжнародної спільноти, було схвалено Концепцію Стратегії національної екологічної політики України.

Чорнобильська та інші екологічні катастрофи кінця двадцятого століття, а також "озонові дірки", "парникові ефекти" та інші загальнопланетарні екологічні деструктивні явища дають підстави стверджувати, що цим принципом формування інструментів екополітики не можна нехтувати.

Принципи формування інструментів національної екополітики: трансформації зовнішніх негативних екологічних ефектів у внутрішні (екологічні витрати); інтеграції обов'язкових інструментів кополітики з добровільними; інтеграції інструментів екополітики з інструментами інших політик; пріоритетності інструментів екополітики, що забезпечують національну екологічну безпеку; трансформації інструментів економічної політики в інструменти екополітики. Ці принципи є невід'ємною частиною концепції економічного захисту природи