1.Роль екології в науці та житті людини. Екологія – це наука про взаємозв’язки живих істот між собою та з неорганічною природою; про структуру і функціонування природних та господарських систем.

Екологія людини — наука, Ідо вивчає взаємодію людини як біосоціальної істоти зі складним багатокомпонентним навколиш­нім світом, динамічними, постійно мінливими умовами існування.

Екологія в широкому сенсі означає динамічний взаємозв'язок співтовариства із середовищем, у якому воно знаходиться.

Пристосування, необхідні для успішного існування у певних умовах, називають адаптаціями. Середовище—це комплекс навколишніх умов, у яких перебуває співтовариство. До нього належать абіотичні (фактори неживої природи—фізичні й хімічні умови середовища), біотичні (фактори живої природи—міжви­дові й внутрішньовидові відносини) компоненти, у тому числі особливості рельєфу, клімат, тваринний і рослинний світ, і ант­ропогенні фактори—діяльність людини, що призводить до змін середовища проживання живих організмів.

Комплекс, що складається з певної групи живих істот і сере­довища, у якому ця група існує, називають екосистемою. Під екологією людини слід розуміти екологію всієї екосистеми в ціло­му, розглянутої з погляду ролі, яку відіграє в ній «людський ком­понент».

Екосистема — це «боротьба за існування», у якій успіх залежить від ефективності адаптаційних можливостей людини. Мета і значення адаптації полягають в збереженні біологічного гомеостазу, що являє собою сукупність стійких станів, підтри­муваних в організмі, і включає два взаємозалежних процеси — досягнення стійкої рівноваги і саморегуляцію.

Температура навколишнього середовища впливає на життя людської популяції: збільшення чи зниження густоти населення залежно від середньорічних температур у конкретних географіч­них зонах, сезонних температурних змін.

З усього вищесказаного видно, що організм людини здатний адаптуватися до різних умов, і ця здатність ґрунтується на генетичних програмах організму. Тобто в будь-якому середовищі (гірському, океанічному, низьких температур) адаптуються тільки ті особи, генотип яких забезпечує існування в цьому середовищі їх і їхніх нащадків. Існують, звичайно і такі особи, що не здатні адаптуватися до нових умов, наприклад, при переїзді з теплої кліматичної зони в зону низьких температур.

Не можна плутати екстремальні умови з акліматизацією. При потраплянні в екстремальні умови проявляються індивіду­альні особливості організму, а при адаптації — його фізіо­логічні особливості.

2.Основні методи екологічних досліджень. Екологія нині є тією точкою і якій перетинаються інтереси вчених різних природничих наук: систематиків, морфологів, генетиків, біохіміків, фізіологів, фізиків, хіміків, математиків, географів тощо. Тому вона вбирає в себе концепції та методики, притаманні різним дисциплінам.

Учені-екологи застосовують різноманітні засоби і методи досліджень. Методи екологічної індикації дають можливість визначити стан і властивості екосистем за видовим складом та співвідношенням між собою певних (еталонних) груп видів. Зокрема, для проведення постійних спостережень широко застосовують метод екологічного моніторингу, про який розповідалося раніше. Він буває локальним, регіональним чи глобальним (відповідно спостерігають за змінами у певній місцевості, регіоні або в біосфері у цілому). Особливо важливий моніторинг еталонних заповідних ділянок ландшафтів. Він дає змогу спостерігати за функціональним (продуктивність, колообіг речовин, потік енергії) та структурними (видове різномаїття, чисельність видів тощо) змінами у певних екосистемах. Моніторинг здійснюють за допомогою автоматичних та дистанційних пристроїв. Це дає змогу діставати інформацію з ділянок, на яких проводити безпосередні спостереження складно або неможливо.

За допомогою математичного моделювання можна встановити взаємозв’язки організмів в екосистемах (кормові, конкурентні тощо), залежність змін чисельності популяцій та їхньої продуктивності від дії екологічних факторів та ін. математичні моделі дають змогу прогнозувати можливі варіанти перебігу подій, виділяти окремі зв’язки, комбінувати їх (наприклад, яку кількість особин промислових тварин можна вилучати з природних популяцій, щоб не знизити їхньої густоти, передбачати спалахи чисельності шкідників, наслідки антропогенного впливу на окремі екосистеми та біосферу в цілому).

Методи екологічних досліджень

- статистичний

- робочих гіпотез

- моделювання процесі

- системний підхід

- постановка експериментів

- економіко-математичний

3.Структура сучасних екологічних знань.

. Структура сучасних екологічних знань

Загальна екологія:

- біоекологія

- техноекологія

- соціекологія

- геоекологія

- екологія космосу

Біоекологія – це розділ екології що вивчає взаємозв’язки живих істот між собою та з неорганічною природою

Основні підрозділи:

- аутекологія

- демекологія

- синекологія

- екологія рослин

- екологія тварин

- біосферика

Техноекологія – вивчає взаємодію природних і техногенних процесів

- енергетики

- ТЕС

- АЕС

- ГЕС

- нетрадиційних джерел енергії

- транспорту

- промисловості

- АПК

Соціекологія – вивчає взаємовідносини суспільства і НПС

- екологічне право

- урбоекологія

- екологія людини

- психоекологія

- екопедагогіка

Геоекологія – вивчає взаємовідносини живих організмів з точки зору їх географічної приналежності

- екологія атмосфери

- гідросфери

- літосфери

Екологія космосу – вивчає екологічний стан планет сонячної системи та космічних об’єктів

Нині екологія переживає дуже складний і суперечливий період свого розвитку. Не викликає сумнівів необхідність "повороту" до проблем довкілля всіх природничих і гуманітарних наук. Проте не можна перетворювати екологію на метод або ж тему для балачок. Буде помилкою "розчинення" її в безлічі спеціалізованих наукових напрямків. Пора відмовитися від фінансування теоретичних і практичних екологічних досліджень у межах "старих" наук.

Важливо, але вочевидь недостатньо писати тільки статті чи кни-ги-"страшилки" про негаразди, сміття, хвороби, загрози. Це корисно для формування виваженіших дій і поведінки людей, для глобалізації і застосування ними такого простого і важливого положення, як "чисто не там, де безперервно підмітають, а там, де ніхто й ніколи не розкидає сміття". Однак цього надто мало для відвернення загрози втрати озону, забруднення питної води, зниження родючості ґрунтів, винищення лісів. Тут потрібні гроші, і чималі.

4.Екосистеми:визначення, складові, типи, види і стани екосистем. Екосистема (бiоценоз) — основна одиниця бiосфери, яка є об’єктом вивчення екологiї. Цей термiн запровадив англiйський бiолог А. Тенслi у 1935 роцi. Екосистема — складний природний комплекс живих iстот, що взаемодiють з неорганiчним середовищем та знаходяться в матерiально-енергетичнiй залежностi вiд неї. для зручностi вченi розглядають екосистему як iзольовану одиницю (рiлля, озеро, пасовище, струмок тощо), проте фактично рiзнi компоненти постiйно перемiщуються з однiєї екосистеми в iншу. По своїй сутi це динамiчно урiвноважена система, що склалася в результатi тривалої та глибокої адаптацiї складових компонентiв, в якiй здiйснюсться кругообiг речовин.

Кожна екосистема складасться з бiоценозу та бiотопу.

Бiотоп — це дiлянка поверхнi землi з бiльш-менш однотипними умовами iснування (грунтом, мiкроклiматом тощо).

Бiоценоз — це iсторично сформована сукупнiсть рослин, тварин та мiкроорганiзмiв, що населяс бiотоп. Вiдповiдно до цього кожний бiоценоз складасться з фiтоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрутiування тварин) та мiкроценозу (угрупування мiкроорганiзмiв).

Крiм природних екосистем, iснують також штучнi екосистеми:

космiчна станцiя, акварiум, вазон iз кiмнатною рослиною тощо.

В сруктурi кожної екосистеми можна видiлити чотири функцiональнi омпоненти:

1) абiотичне оточення, тобто весь комплекс неживої природи, звiдки бiоценоз черпас засоби для iснування i куди видiляс продукти обмiну;

2) комплекс автотрофних органiзмiв, що забезпечують органiчними речовинами, а отже, й енергiсю всi iншi органiзми, це первиннi продуценти органiчної речовини, якi асимiлюють сонячну енергiю (фототрофнi рослини, фотосинтезуючi бактерiї);

З) комплекс гетеротрофних органiзмiв — консументiв, якi живугь за рахунок поживних речовин, створених первинними продуцентами. Консументами с тварини та безхлорофiльнi рослини;

4) комплекс органiзмiв, якi роэкладають органiчнi сполуки до мiнерального стану. Це редуценти, представленi мiкроорганiзмами — бактерiями, грибами, найпростiшими, а також органiзмами, якi живляться мертними органiчними речовинами.

За ступенем трансформацiї людської дiяльностi екосистеми подiляються на природнi, антропогеннi та антропогенно-природнi.