Тема 10. Педагогічна майстерність спортивного педагога

10.1. Знання навчального матеріалу

10.2. Педагогічна технологія

10.3. Педагогічна творчість та стиль

10.1. Знання навчального матеріалу

Вищим ступенем педагогічної культури, її проявом в реальному житті є педагогічна майстерність, що представляє собою синтез розвинутого психолого-педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, умінь, навичок і емоційно-вольових засобів виразності, які у взаємозв’язку з якостями особистості педагога дозволяють йому вирішувати різнобічні навчально-виховні завдання.

Специфіка педагогічного процесу, його структура і зміст, виступають в якості спонукальних причин появи майстра, який реалізує на практиці функції розвитку, навчання і виховання людей.

Педагогічна майстерність – є стержневим компонентом педагогічної культури, що в свою чергу представляє складну структуру мінімум із 4-х підсистем:

1. Знання навчального предмету.

2. Педагогічної технології.

3. Педагогічної творчості.

4. Педагогічного стилю.

Знання навчального предмету, його історії, теорії, методики і сучасної практики, складає фундамент педагогічної майстерності. Мінливі організаційні форми, засоби, методи та соціальні умови – надають нові підвищенні вимоги до викладацького складу.

Висока спортивно-практична підготовленість визначає ефективність і якість навчально-виховного процесу. Знання предмету з середини, що засноване на високому спортивному званні та особистому досвіді (майстер спорту), надає базу щодо творчості викладача як в галузі спортивної дисципліни, так і в методиці його викладання.

За даними досліджень, якщо спеціалісту бракує нової інформації, то за рік цінність його кваліфікації понижується на 20-25%. Щоби не відстати, йому необхідно витрачати біля 20% особистого часу на ознайомлення з передовими науковими дослідженнями.

Досвід в навчанні і вихованні, ерудиція викладача в новітніх досягненнях психолого-педагогічних досліджень (що, як правило, реалізується в науковій кваліфікації) дозволяють навчати з перспективою, передавати інформацію, що забезпечує учням (студентам) упереджений спосіб професійного мислення.

10.2. Педагогічна технологія

Педагогічна технологія – це „не просто дослідження в галузі використання технічних засобів навчання або комп’ютерів; це дослідження з метою виявити принципи та розробити прийоми оптимізації освітнього процесу шляхом аналізу факторів, що підвищують освітню ефективність, шляхом конструювання та застосування прийомів і матеріалів, а також за допомогою оцінки методів, що застосовуються” (міжнародний журнал...- Лондон − Нью-Йорк, 1978).

На думку японського вченого Т. Сакамото, педагогічна технологія являє собою впровадження в педагогіку системного способу мислення, який можна по іншому назвати „систематизацією освіти” або „систематизацією класного навчання”.

М.В.Кларін зауважив, що поняття „педагогічна технологія” співвідноситься у вітчизняній педагогіці з процесами навчання і виховання, на відмінну від зарубіжної, де воно обмежено сферою навчання.

Кожна педагогічна технологія повинна задовольняти основним методологічним вимогам (Г.К.Селевко):

Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на відповідну наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, дидактичне і соціально-педагогічне обґрунтування досягнень освітньої мети.

Системність. Педагогічна технологія повинна володіти всіма ознаками системи: логікою процесу, взаємозв’язком всіх його частин, цілісною.

Керованість (управляємість) передбачає можливість діагностичного планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.

Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами і оптимальними за витратами, гарантувати досягнення відповідного стандарту навчання.

Відтворюваність припускає можливість застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших однотипних освітніх закладах, іншими суб’єктами.