2 Основні принципи та фактори розвитку міжнародних економічних відносин
Економічні відносини між країнами повинні будуватися на певних принципах.
До основних принципів розвитку міжнародних економічних відносин відносяться:
1 Принцип економічної свободи, що означає, що в міжнародних економічних відносинах можуть брати участь фізичні та юридичні особи, а також державні установи. Це означає свободу підприємницької діяльності.
2 Принцип відкритості економіки. Даний принцип означає відкритість економіки будь-якої країни для міжнародних економічних відносин. що передбачає:
- вільну торгівлю (без монополії держави на зовнішню торгівлю, без митних обмежень);
- доступність внутрішнього ринку для припливу іноземного капіталу, технологій, товарів, інформації, робочої сили;
- активне використання в країні різних форм спільного підприємництва;
- організацію зон вільного підприємництва й т.п.
Необхідно зазначити, що відкритість економіки країни має певні переваги, а саме:
- поглиблення спеціалізації й кооперації виробництва;
- раціональний розподіл ресурсів залежно від ступеня ефективності;
- поширення світового досвіду через систему МЕВ;
- зростання конкуренції між вітчизняними виробниками, що стимулюється конкуренцією на світовому ринку та ін.
Однак слід зауважити, абсолютної відкритості економіки немає в жодній країні світу. Стихійна відкритість не тільки не сприяє економічному розвитку, але, навпаки, є загрозою економічній безпеці.
Відкритість економіки можливо описати кількісними індикаторами:
Експортна квота
,
де Е – обсяг експорту; ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту.
Ступінь відкритості економіки вважається прийнятною, якщо цей показник дорівнює 10%.
Імпортна квота
,
де І – обсяг імпорту; ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту.
3. Зовнішньоторговельна квота
де ЗТО – обсяг зовнішньоторговельного обороту країни за рік (сума вартості експорту й імпорту); ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту.
3.Принцип конкурентної боротьби між учасниками МЕВ.
Міжнародна конкурентна боротьба – це боротьба за кращі умови в міжнародному економічному співробітництві, за ефективніше вкладення капіталу й одержання більшого прибутку. Така боротьба розгортається між всіма суб'єктами МЕВ (фізичними і юридичними особами, державами). Особливо гострого характеру вона набуває між розвиненими країнами і насамперед між промислово розвиненими й тими, що розвиваються.
Конкурентна боротьба між учасниками МЕВ сприяє вирівнюванню організаційно-технічних й організаційно-економічних рівнів розвитку різних країн (у слаборозвинених країнах теж починають створюватися сучасні підприємства із сучасною технологією виробництва й керування й використовуються сучасні засоби зв'язку).
4. Принцип формування інтернаціональних витрат виробництва та світових цін. На світовому ринку обмін товару на товар відбувається на еквівалентній основі, тобто на базі інтернаціональної вартості, інтернаціональних витрат виробництва. Тому країна, в якій при виробництві товарів застосовується продуктивніша, інтенсивніша і складніша праця, на світовому ринку перебуває у вигіднішому становищі. її товари отримують вищу вартісну оцінку, а затрачений на їх виробництво один робочий день може обмінюватися на кілька робочих днів іншої країни, де нижчі продуктивність, інтенсивність і складність праці. Але такий розвиток подій може бути вигідний обом країнам: економічну вигоду країни, у якій досягнуто вищого рівня складності, продуктивності й інтенсивності праці, становитиме різниця між інтернаціональною та національною вартістю, тобто між інтернаціональними та національними витратами праці. Економічна вигода тих країн, де нижчий рівень складності, продуктивності й інтенсивності праці, залежить від рівня порівняльних витрат виробництва, які утворюються шляхом зіставлення, з одного боку, витрат на виробництво створених країною товарів, які обходяться відносно дешевше, а з іншого — витрат на виробництво таких товарів, які у разі відсутності міжнародної торгівлі коштували б країні дорожче при організації власного виробництва. Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, у процесі інтернаціоналізації виробництва. За відсутності зовнішньої торгівлі промислово розвинутим країнам довелося б збільшити витрати виробництва у промисловості щонайменше у 1,5—2 рази.
Становлення і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин зумовлені появою низки передумов як на національному, так і на міжнародному рівнях.
До передумов національного рівня варто віднести:
підвищення рівня інтернаціоналізації розвитку виробничих сил окремої країни;
зростання національного виробництва товарів, що перевищує внутрішні потреби;
прискорення впровадження в економічний процес досягнень науково-технічного прогресу.
До передумов міжнародного рівня належать:
нерівномірність розподілу факторів виробництва;
усвідомленість нації в розвитку і удосконаленні економічних переваг і їх місця в формуванні міжнародних економічних відносин;
створення розвинутої інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків.
Формування міжнародних економічних відносин завжди відбувалося під впливом певних дій і факторів. В сучасних умовах такими факторами слід вважати:
постійне і стійке збільшення обсягів і асортименту товарного обміну;
розширення сфери дій і функцій світового фінансового ринку;
пошук шляхів подолання негативних наслідків глобальних проблем;
лібералізація зовнішньоторговельної політики;
поліпшення інвестиційного клімату;
лібералізація національної і міжнародної політики;
зміни в системі міжнародного поділу праці;
розширення процесів регіональної економічної інтеграції;
зростання значення міжнародних корпорацій;
створення і постійне удосконалення системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин;
формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин;
зміни в політичних відносинах між країнами.
Великий вплив на формування і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин мають такі фактори:
1. Збільшення обсягів і асортименту міжнародного товарообміну.
2. Загострення глобальних проблем (екологічної, сировинної, енергетичної, продовольчої, демографічної й ін.), що активізувало міжнародне співробітництво в сфері науково-дослідних робіт, спільного освоєння надр Землі й Світового океану, охорони навколишнього середовища тощо.
3. Лібералізація зовнішньоекономічної політики майже всіх країн світу, що особливо чітко проявилися за останні 50 років і, що полягає в послабленні заходів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, поліпшенні інвестиційного клімату в багатьох (особливо в розвинутих) країнах, пом'якшенні національної міграційної політики безумовно сприяла розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин у світовому господарстві.
4. Зміни в системі міжнародного поділу праці. Як зазначалося раніше, місце і роль країни в міжнародному поділі праці зараз все менше залежить від її природно-кліматичних ресурсів і географічного положення і все більше — від «придбаних ресурсів» (технологій, капіталу, якісного складу робочої сили), а також від того, наскільки та чи інша країна «вписується» у стратегічні цілі найбільших міжнародних корпорацій. Це значно змінило географічні потоки товарів і послуг у світовому господарстві: промислово розвинуті країни перетворилися в головних світових експортерів продовольства, із країн, що розвиваються, все більше експортується машинотехнічної продукції, одягу, взуття, інших готових виробів.
5. Процеси регіональної економічної інтеграції, що охопили усі без винятку континенти, вплив яких на розвиток міжнародних економічних відносин неоднозначний: з одного боку, вони сприяють інтенсивному розвитку усіх форм міжнародних економічних відносин між країнами-членами інтеграційних об'єднань, а з іншого — стримують розвиток міжнародних економічних відносин із третіми країнами.
6. Зростаюче значення у світовому господарстві міжнародних корпорацій у сучасних умовах. Вони відіграють визначальну стратегічну роль у розвитку як окремих форм міжнародних економічних відносин, так і їх системи та географічної конфігурації.
7. Створення і постійне удосконалювання системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин як відповідь на постійно виникаючі проблеми їхнього розвитку дозволило створити загальну для всіх країн нормативно-правову базу функціонування світогосподарських зв'язків у вигляді Віденської конвенції про договори закупівлі-продажу товарів, Оттавської конвенції про міжнародну фінансову оренду. Керівництво зі складання міжнародних договорів про компенсаційні угоди, про промислове співробітництво тощо.
8. Формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин, що включає всесвітні мережі транспорту, комунікацій, глобальні інформаційні мережі, що значно прискорює за часом практичну реалізацію світогосподарських зв'язків, породжує нові способи їхнього здійснення (висновок міжнародних товарних угод і трудових контрактів у мережі Інтернет, купівля-продаж товарів і послуг на міжнародних товарних біржах, аукціонах, торгах, майже негайне здійснення міжнародних розрахунків і т. ін.).
9. Політичні фактори: розпад колоніальної системи імперіалізму, розпад СРСР, Чехословаччини, СФРЮ, міжнародний тероризм, подолання релігійних конфліктів тощо.
Таким чином, можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини інтенсивно розвиваються, трансформуються, змінюють свої географічні пріоритети й усе більш набувають рис єдиної системи, де окремі форми не тільки тісно взаємозалежні, але і взаємообумовлені.