Заняття 2

Тест «Чи володієте Ви аудиторією»

Усі, кому доводиться виступати перед аудиторією, повинні мати свій спосіб спілкування зі слухачами. Їх можна розділити на дві великі групи. Представники першої підкоряють аудиторію собі. Звичайно, во­ни враховують її безпосередню реакцію, але вважають за краще трима­ти «віжки» правління у своїх руках. Не допускають вільної поведінки та виступів. Назвемо цей стиль «авторитарним».

Представники другої групи певним чином самі підкоряються ауди­торії. Вони володіють більш різноманітним вибором варіантів поведін­ки на трибуні, спілкування, виголошення промови. Орієнтуючись на реакцію аудиторії, мають більш гнучку, «особисту» манеру спілкуван­ня. Назвемо цей тип «демократичним».

Обидва стилі мають свої переваги та недоліки. Повна незалежність від аудиторії може зробити виступаючого нечутливим до інтересів слу­хачів. А прагнення орієнтуватися в усьому на аудиторію може призвес­ти до втрати авторитету і ефекту від виступу. Ви повинні самі вибрати необхідний тип спілкування залежно від свого темпераменту, характе­ру, індивідуальних якостей. Але знання того, до якої групи ви належи­те, дає можливість уникнути крайнощів. Ви можете визначити це, від­повівши «так» чи «ні» на наведені питання.

1. Чи потрібна вам ретельна підготовка до кожного виступу залеж­но від характеру аудиторії, навіть якщо ви не раз виступали на цю тему?

1. Чи відчуваєте ви себе після кожного виступу «вичавленим», з різким падінням працездатності?

2. Чи хвилюєтеся ви перед виходом на кафедру чи трибуну настільки, що повинні «пересилити» себе?

3. Чи завжди однаково ви починаєте виступ?

4. Чи приходите задовго до виступу?

5. Чи потрібно вам три-п'ять хвилин, щоб установити перший контакт з аудиторією і змусити уважно вас слухати?

7. Чи прагнете ви говорити за чітко встановленим планом?

8. Чи любите ви рухатися під час виступу?

8. Чи відповідаєте ви на записки із запитаннями в міру їхнього над­ходження, не групуючи?

10. Чи встигаєте ви під час виступу пожартувати?

Якщо ви відповіли однозначно на всі запитання, то ви маєте індиві­дуальний стиль.

Позитивні відповіді на запитання 1, 4, 5, 6, 7, 9 і негативні — на інші свідчать про те, що ви належите до авторитарного типу.

Якщо відповіді розподілилися навпаки — до демократичного. Якщо ви відповіли «ні» на запитання 2, 3, 5, значить у вас сильний тип нерво­вої системи. Відповідь «ні» на запитання 1, 4, 6, 10 говорить про рухли­вість ваших емоцій.

Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Чим різняться дискусія, полеміка та диспут? Що спільного у них?

2. Які правила ведення дискусії Ви знаєте?

3. Яка роль аргументів у відстоюванні думки під час дискусії?

4. Спостерігаючи по телевізору політичні промови сучасних політиків, визначте як вони відрізняються від інших форм спілкування своєю емоційністю, чіткістю, насиченістю, дієвістю. Проілюструйте прикладами відмінність однієї політичної промови від іншої. В чому, на вашу думку, тут криється таємниця успішності чи неуспішності промови?

Індивідуальне завдання

1. Підготуйте доповідь на одну з тем:

• Прийоми боротьби опонентів за перемогу в дискусії

• Роль аргументів у відстоюванні думки під час дискусії

2. Напишіть коротку промову на одну з запропонованих тем:

"Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити й доглядати" (М. Рильський.)

"Чудова думка втрачає всю свою цінність, якщо вона погано висловлена" (Вольтер).

"Скажи будь-що, щоб я тебе побачив" (Сократ).

Етика професійного дискутивно-полемічного спілкування.

Дискусія – форма колективного обговорення, мета якої – виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне вирішення проблеми.

Полеміка – публічна суперечка, якій властиві гострі зіткнення, протистояння, конфронтація, протиборство ідей, думок, поглядів.

Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, ду­мок, на відміну від дискусії, має на меті не досягнення згоди в супе­речці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники ви­користовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полемі­ки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії.

Диспут використовується для публічного захисту наукової позиції або для визначення життєво важливих, моральних проблемах. Тема добирається на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямо­ваний він, як правило, на вирішення особистісно значущих мораль­них проблем.

Суперечка як основа професійної дискутивно-полемічної мови

Кожен із видів суперечки має свою специфіку в прави­лах організації і проведення. Проте існують загальні вимо­ги до суперечки (за О. Івіним):

1. Не слід сперечатися без особливої необхідності. Як­що є можливість дійти згоди без суперечки, то цим варто скористатися.

2. Будь-яка суперечка повинна мати тему, предмет.

3. Тему суперечки не можна змінювати чи підмінювати іншою впродовж усієї суперечки.

4. Суперечка можлива тільки за наявності несумісних уявлень про один і той самий об'єкт, явище тощо.

5. Суперечка передбачає певну спільність вихідних по­зицій сторін, певний єдиний для них базис.

6. Успішне ведення суперечки вимагає знань з логіки.

7. Суперечка передбачає глибокі знання про явища, події, предмети, навколо яких точиться суперечка.

8. У суперечці найважливішим є з'ясування істини.

9. У суперечці слід виявляти гнучкість.

10. Слід остерігатися промахів у стратегії і тактиці су­перечки.

11. Необхідно виявляти здатність і вміння визнавати свої помилки.

Отже, щоб оволодіти полемічною майстерністю, необ­хідно розуміти сутність публічної суперечки, знати її різ­новиди, навчитися безпомилково визначати її предмет, дотримуватися основних вимог культури суперечки, виро­бити вміння доводити висунуті положення і спростовувати погляди опонента, застосовуючи полемічні прийоми. У су­перечці народжується істина, тому ті, хто сперечаються, роблять свій внесок у її пошук. В ідеалі суперечка не тіль­ки приносить користь, а й викликає почуття задоволення, збуджує думку, дає змогу насолодитися інтелектуальною перемогою.

Прийоми суперечки

"Відтягування заперечення" - це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник у зв'язку з тим, що супротивник навів аргумент, проти якого не можна відразу знайти заперечення, намагається непомітно відтягнути свою відповідь, ставлячи запитання щодо наведеного аргументу, немовби з'ясовуючи якісь деталі; відповідаючи здалеку, з чогось, що має відношення до цього питання, проте прямо з ним не пов'язане і т. д. У цей час намагаються знайти бажане заперечення, до якого відразу ж і переходять.

Захисні прийоми - це прийоми, які сперечальники застосовують для відповіді на некоректні прийоми супротивника (Таблиця 2).

Таблиця 2

Захисні прийоми суперечки

Назва захисного прийому	Характеристика прийому
Зворотний удар	Повернення аргументу проти того, хто його висловив. Сутність прийому можна передати словами Аристотеля: "Сказане проти нас самих ми обернемо проти того, хто це сказав".
Контрзапитання	Сперечальник не дає чіткої та ясної відповіді на поставлене запитання і врешті-решт переадресовує його тому, хто це запитання поставив.
Контрприклад	Сперечальник уникає відповіді на запитання, спочатку схваливши думку супротивника, а потім наводячи аналогічний приклад, але з протилежними наслідками, добре відомий усім учасникам суперечки

Прийоми, призначені для виведення співрозмовника з рівноваги, - це грубі прийоми, сутність яких полягає в тому, що сперечальник переходить на особистості, кривдить, зневажає супротивника, несправедливо звинувачує його, вводить у стресовий стан тощо.

Якщо супротивник "закипів" - справу виграно. Деякі такі сперечальники дуже витончено намагаються довести супротивника до бажаного стану. А потім говорять: "Якщо ви нервуєте, гарячкуєте, отже, ви не праві!".

Прийоми, призначені для відволікання уваги супротивника, - це прийоми, які сперечальник застосовує для того, щоб без критичних зауважень провести свою думку.

Найбільш характерні прийоми мають такий вигляд. Для відволікання уваги супротивника сперечальник або зовсім не висловлює своєї думки, а тільки має її на увазі, або висловлює, але дуже коротко, в непримітній, звичайній формі. Перед нею ж висловлює таку думку, яка мимоволі повинна змістом або формою привернути особливу увагу супротивника. Якщо це зроблено успішно, то є багато шансів, що співрозмовник пропустить без критики ту думку, заради якої й був застосований цей прийом.

"Ставка на хибний сором" - це прийом, який сперечальник застосовує в своїх цілях, користуючись такою слабкістю опонента, як "здаватися кращим, ніж є насправді", не показати супротивникові, що чогось не знає або не розуміє, тобто "не впасти в очах співрозмовника".

Контраргументація: культура полеміки, дискусії

Згідно з етикою дискутивно-полемічного спілкування:

• не слід дискутувати чи сперечатися з приводу тих питань, які є аксіомами (не потребують доведення);

• вступати в суперечку можна лише за згодою іншої людини;

• на початку розмови слід домовитися про метамову (терміни, дефініції, поняття, категорії, класифікації, дже­рела тощо);

• перед розмовою чи на початку її слід угамувати хви­лювання, страх;

• необхідно бути уважним до опонента, суперника, конкурента, запам'ятовувати не тільки те, що він каже, а й що казав раніше. Помітивши суперечність у його вислов­люваннях, методом сократівської іронії «заженіть його у кут»: ставте запитання доти, доки він не стане заперечува­ти собі.

• перебивати опонента можна лише для уточнення по­ложення;

• не варто викладати відразу усі положення, тези чи аргументи. Виберіть щось одне добре сформульоване. По­слідовно підкидайте тези й аргументи, але завжди майте про запас що сказати;

• не можна все заперечувати. Використайте прийом умовного схвалення, при якому можна погодитися з пев­ними положеннями опонента, начебто прийміть його пози­цію, а відтак заперечте йому в найсуттєвішому;

• слід уникати суперечок про те, чого добре не знаєте. Учіться вчасно переводити розмову в інше русло. Майте для цього заготовки (свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо);

• необхідно завжди бути готовим відступити, попроси­ти вибачення;

• необхідно наголошувати у різних контекстах на ос­новних положеннях, поняттях, дефініціях, ознаках, кіль­ка разів повторивши їх, щоб вашу позицію запам'ятали і закріпили;

• тези і аргументи у суперечці мають бути короткими, точними і «ударними»;

• не можна замінювати розумні, логічні докази емоці­ями і з'ясуванням суто особистісних стосунків;

• слід пам'ятати, що найкращими аргументами у су­перечці є доказові положення, точні факти і цифри, кон­кретні явища, події;

• розмову слід починати якомога приємнішим, спокійнішим і тихішим тоном, щоб був простір для наростан­ня суперечки і підвищення тону. Однак ніколи не наближайтеся до межі підвищення тону, не зривайтеся на крик. Зробіть паузу, і якщо не зможете приємним, то байдужим тоном завершіть розмову (На жаль, ви мене не зрозуміли; Шкода, що ми не домовились; Це втрата для мене, як, можливо, і для вас; Продовжимо розмову наступ­ного разу; Жаль, що ми не переконали один одного);

• у розпалі суперечки, коли можуть злетіти з уст не­добрі, злі останні слова, слід негайно зупинитися (дихайте глибоко носом). Пам'ятайте, що після будь-якого конфлік­ту доведеться з опонентом миритися;

• аргументоване відстоювання своєї позиції доречно супроводжувати жартами;

• необхідно мати тактику відступу на випадок неуспі­ху чи поразки (Сьогодні, справді, ще не час, але...; Ми до цього ще повернемося пізніше, а зараз...; Ви самі з часом переконаєтеся...);

• у разі поразки слід поводитися чемно і гідно. Викорис­тайте один із варіантів на зразок: Вчуся дискутувати; Хотів переконатися в тому, що ви знаюча людина; Ви для мене зразок для наслідування; Я поступаюсь вам, залишаючись при своїй думці, і все ж аргументи невичерпані;

• суперника потрібно наділяти презумпцією рівності собі, тобто пам'ятати, що він відповідає такому ж гносеологічному і етичному рівню аргументатора і реципієнта, як і ви. У процесі дискусії не ставте під сумнів щирість суперника, його безпристрасність, прагнення до встановлення істини, компетентність тощо. Навіть коли такі сумніви виникають, то не варто висловлювати їх;

• найкращий спосіб боротьби із завзятим суперником — дати змогу йому сказати все.

Отже, результативність дискутивно-полемічного діалогу залежить як від системи аргументації, логічності, так і від тактовності, стриманості, дотримання етичних норм, культури мови. Безтактність і порушення норм етики псу­ють діалог, не дають позитивного результату, викликають відчуття даремно витраченого часу.