5. Шляхи та форми впливу інших культур – срс

Джерела національних відмінностей культур варто шукати в історичних умовах їхнього формування. Ці відмінності мають глибокі корені, які відбивають особливості громадського життя тієї чи іншої соціально-історичної чи етнічної спільності людей, її взаємозв'язку з природою. Культурні відмінності – одне з джерел багатогранності історичного процесу, які надають йому барвистості і багатомірності. Кожна національна культура неповторна, унікальна. І ця неповторність, незамінність визначають необхідність особливо дбайливого ставлення до неї.

Разом з тим, вже в античній цивілізації йшов процес взаємодії культур. У міру того, як історія ставала всесвітньою, виникали передумови для взаємозбагачення культур як у рамках окремих багатонаціональних держав, так і в масштабах усього людства. Науково-технічний прогрес, загальні тенденції в розвитку освіти, величезна рухливість населення, світовий поділ праці – ці и інші фактори сприяють подальшій інтернаціоналізації культури і громадського життя, посиленню і поглибленню взаємопроникнення культур, але в той же час породжують і різноманітні проблеми.

Інтернаціоналізація культури часто зустрічає опір, особливо там, де вона насаджується насильно. У деяких розвинутих країнах і тих, що недавно звільнилися від колоніальної залежності, прагнення до відокремлення національної культури є своєрідною формою протесту проти неоколоніалізму чи засилля західної масової культури.

Уже сьогодні масовий експорт західної культури, особливо американської, поширення англійської мови як універсальної викликали в ряді країн відповідну реакцію населення: звучать заклики обмежити використання іноземних слів у публічних виступах, друкованих матеріалах, зовнішній рекламі.

Не випадково, наприклад, сучасне покоління молодих японців з особливою увагою стало ставитися до національного одягу, їжі та культури. А в Уельсі, де практично усі вже давно говорять англійською, у 70-ті рр. XX ст. зародився широкий рух за відродження уельської (кимрської) мови, яка практично зникла.

В умовах інтернаціоналізації загострюються проблеми збереження культури нечисленних народів. Так, у деяких народностей Півночі немає своєї писемності, і рідна мова поступово забувається в процесі постійного спілкування з іншими народами.

Подібні проблеми можна вирішити лише завдяки діалогу культур, але за умови, що це повинен бути діалог рівних і різних. Діалог припускає також взаємопроникнення, взаємозбагачення культур. Не випадково культурний обмін (виставки, концерти, фестивалі тощо) став доброю традицією в житті сучасної цивілізації. У результаті діалогу створюються загальнолюдські культурні цінності, найважливішими з яких є моральні норми і, в першу чергу, такі, як гуманізм, милосердя, взаємодопомога.

Процеси взаємопроникнення та взаємозбагачення культур позначаються терміном “аккультурація”. Зараз практично не існує абсолютно ізольованих від світу культурних спільнот, за винятком, можливо, невеликих тубільних племен Амазонії. Таким чином, будь-який народ відкритий для сприйняття чужого досвіду й водночас готовий ділитися власними цінностями з іншими народами.

Процеси, що відбуваються на культурній карті людства, не обмежуються ненасильницьким взаємопроникненням та взаємозбагаченням культур, а можуть приймати й радикальніші форми, як, скажімо, асиміляція або транскультурація.

Асиміляція – це повне або часткове поглинання культури одного, зазвичай менш цивілізованого та слабшого, народу іншою іноземною культурою. Це здійснюється найчастіше шляхом загарбання, наступних мішаних шлюбів та цілеспрямованого розчинення пригнобленого етносу в етносі загарбника. Останньою фортецею тут виступає мова, із втратою якої гине й асимільована культура. Так сталося з племенами Америки, Африки. Проте, чим чисельніший народ і чим багатша його культура, тим важче він підлягає зовнішньому впливу. У цьому випадку виникає не поглинання однією культурою іншої, а їхній синтез, що утворює оригінальну “гібридну” культуру. Так сталося з культурами народів Латинської Америки під час завоювання їх іспанськими конкістадорами.

Транскультурація – процес, в якому культурні форми буквально переміщуються в часі та просторі, вступаючи у взаємодію з іншими культурними формами і середовищем, що призводить до взаємовпливів, появи нових форм і змін у середовищах. Не слід розуміти транскультурацію просто як наслідок переміщення населення. Чимало культурних перехресть утворилися завдяки мас-медіа та культурним індустріям. Мас-медіа та їхні образи часто об’єднують людей, які ніколи один одного не бачили.

Завдяки електронним медіа-технологіям сучасна людина може сприймати та використовувати у свій спосіб культурну символіку в нових часо-просторових обставинах, значно розширюючи сукупність особистих уявлень і понять і соціальних використань. Перемішування традиційного з модерним стає цілком доречним і практичним.

Транскультурація породжує і культурні гібриди – сплави культурних форм. Гібридні форми та жанри набувають популярності майже автоматично. Напр., вийшовши з чорних гетто американських міст, реп-музика та хіп-хоп-культура переможно крокують світом, впливаючи на багато місцевих різновидів поп-музики.

Проблема взаємопроникнення і взаємозбагачення культур висуває питання, в якій мірі різні сфери культурного буття сприймаються іншими культурами. Найлегше у світовому масштабі розповсюджуються досягнення техніки, природничих та точних наук. Порівняно вільно опановуються досягнення в галузі мистецтва і літератури. Так само процеси в мовознавстві, насамперед у лексиці. Проте є галузь, де взаємопроникнення і взаємовплив або зведені до мінімуму, або взагалі виключені. Цією сферою є фольклор, який становить своєрідність будь-якої культури.