Міжрелігійні конфлікти

Згідно зі статтею 24 Конституції, громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних та інших переконань. Не зважаючи на те, сьогодні дуже поширеним явищем є релігійні конфлікти.

У 2005 році було зафіксовано певне зростання фактів релігійної нетолерантності. Зросла кількість міжрелігійних конфліктів. Можна виділити ті випадки ,які носять церковно-канонічний, ідеологічно-світоглядний чи національно-релігійний характер. До них можна віднести православно-мусульманські конфлікти і протистояння на рівні „традиційні – нетрадиційні”. Окремо необхідно згадати про факти нагнітання релігійної нетолерантності на публічному рівні в ЗМІ, освітньому процесі чи діяльністю певних організацій. Подекуди релігійна нетолерантність переростає в акти вандалізму. Держава у свою чергу взагалі часто усувається від вирішення цих проблем. А правоохоронні органи не в змозі забезпечити безпеку осіб та культового майна не домінуючих релігійних організацій. За 2005 рік, незважаючи на численні факти, не було покарано жодної особи за розпалювання релігійної ворожнечі або за різкі вираження нетолерантності у вигляді пошкодження релігійних споруд чи культових будинків. Хоча було притягнуто до кримінальної відповідальності 479 осіб за наругу над могилою (стаття 297 Кримінального кодексу України). Експерти Інституту релігійної свободи говорять про небезпеку трансляції на території України телевізійних програм та публікацій матеріалів у пресі, які розпалюють релігійну ворожнечу та призводять до суспільного протистояння на релігійній основі. На кількох загальнонаціональних та регіональних телеканалах було показано подібні відеофільми та репортажі, зокрема, у програмі «Чорний квадрат» на ТРК «Київ»; програмі «Цілком таємно. Секти» на СТБ; фільмі «Замах на свободу» (створений громадською організацію «Спілка захисту сім’ї та особистості», м. Київ); фільмі «Релігія. Політика. Екстремізм» (створений Дніпропетровським Центром допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог») тощо. Однак належної реакції з боку державних контролюючих органів не було, тому не можна виключати можливість підготовки наступних фільмів і телепрограм, які пропагують релігійну нетерпимість та вороже ставлення до людей за ознакою релігії.

Публікації, що можна кваліфікувати як розпалювання релігійної ворожнечі, з’являються переважно в регіональній пресі (наприклад, «Українська газета. Русский вариант» у м. Києві, газета «Деловые новости» у м. Херсоні, газета «Ровеньковские вести» у м. Ровеньки Луганської області, газета «Донецкие новости» у м. Донецьку тощо) або виданнях політичних партій, насамперед проросійських і лівих чи крайньоправих політичних сил. Серед них варто згадати газети „Крымская правда” та деякі інші проросійські видання Криму, які постійно нагнітають антимусульманську атмосферу. Вандалізм є одним з найбільш поширених прикладів силового вираження релігійних кофліктів та нетерпимості в суспільстві. 2005 році, на думку єврейських організацій, в Україні зросла кількість антисемітських виступів та виявів нетолерантності до представників юдейського віровизнання. Зафіксовано кілька випадків вандалізму щодо юдейських будинків молитви (переважно антисемітські написи на стінах). Працівники лікарні в м. Чорткові (Тернопільська обл.) перекопали стародавній єврейський цвинтар, розташований на прилеглій до лікарні території, з тим, щоб використовувати цю ділянку як сад. Це було зроблено, незважаючи на те, що кладовище зареєстроване як пам’ятка історії. Цей цвинтар є одним із найстародавніших єврейських поховань у Чорткові, датоване початком XVII століття. За словами Якова Баранова, провідника єврейської спільноти Чорткова, серед похованих є засновник хасидського руху Чорткова рабин Давид Моше Фрідман, тому кладовище є місцем паломництва юдеїв. Як повідомили в Управлінському бюро релігійної організації Свідків Єгови в Україні, зафіксовано 34 випадки вандалізму щодо їхнього майна. Зазвичай, вони пов’язані з молодими людьми, які жбурляли різні предмети в місцеві культові споруди та пошкодили їх. У деяких випадках такі молодики перебували в стані алкогольного сп’яніння. В інших випадках це було зроблено з причини релігійної нетерпимості. У ніч з 18 на 19 червня невідомі вимазали мазутом фронтон католицького храму св. Йосипа, що по вулиці Декабристів у Миколаєві. Це не перший випадок осквернення католицьких святинь на півдні України, – повідомила прес-служба Одесько-Сімферопольської єпархії РКЦ. У ніч перед похороном Папи Івана Павла ІІ храм св. Йосипа закидали яйцями. Подібний акт вандалізму був вчинений тоді ж в Ізмаїлі Одеської області. „Мене турбує, що це вже не перший випадок агресії проти Католицької Церкви в Миколаєві цього року, – сказав єпископ Одесько-Сімферопольський РКЦ Броніслав Бернацький. – Мене дивує також, що влада Миколаєва практично не реагує на ці хуліганські витівки, спрямовані проти наших віруючих”. Єпископ Бернацький звернувся з відповідною заявою до голови Миколаївської облдержадміністрації Олександра Садикова.

На масиві „Сонячний” м. Тернополя невідомі розіп’яли чорне кошеня і осквернили ікону. Паперову ікону прибили до дерева величезним цвяхом. Очі Ісуса викололи, образ замалювали червоною п’ятикутною зіркою в колі, під малюнком написали три шістки, що підтверджує версію, що це справа рук сатанистів.

Великі написи антисемітського характеру з'явилися в середині липня на двох головних синагогах Дніпропетровська – Малій і Центральній. У Києві осквернено центр громади реформованого юдаїзму „Га Тіква”. Біля входу до центру 13 червня 2005 року було виявлено антисемітські написи, свастику та малюнок повішеної Зірки Давида. Поряд був також напис, у якому Президента Віктора Ющенка називали ворогом України. У Донецьку вночі невідомі розбили 27 вікон у храмі Сергія Радонежського УПЦ (МП).

На постійні випадки вандалізму жаліється вірменська громада у Львові. За словами настоятеля громади о. Тадеоса Ґеворґяна, біля їх храму, який є головним собором Вірменської Апостольської Церкви в Україні, постійно відбуваються акти вандалізму: невідомі розбивають пляшки і вікна, ламають загородження. Правда, як зазначає отець-настоятель, останнім часом вандали вже не розписують ззовні стіни храму, як це було колись. Громада не може собі дозволити платну охорону, тому вона звертається до влади про захист, тим більше, що вірменський собор є однією з найцінніших пам’яток історико-архітектурного заповідника Львова. Й надалі спостерігаються випадки нетолерантності між т.зв. традиційними та новими релігійними рухами, у т.ч. християнськими. Переважно це є спонтанною реакцією на появу своєрідної конкуренції.

Все вище перераховане дає можливість стверджувати, що суб’єктами розпалювання міжрелігійних конфліктів є не лише християни, бо вони нерідко самі виступають їх жертвами.

Як слушно зауважував відомий православний богослов О.Мень, при визначенні релігії ми повинні включати позалюдське начало, через зв’язок людини з яким й виникає релігія [Мень А. История религии. В 7-ми т.– М., 1991.– С. 33]. Саме релігія віднаходить в бутті сокровенну божественну сутність і виражає себе як відповідь на прояви останньої. Тому причетність людини до Всесвіту виявляється в релігії не просто через усвідомлення себе його частинкою. Суть релігії саме у відчутті людиною наявності в собі чогось надлюдського, що підносить її над собою, робить з неї дещо нове, вселенське. Людина, повчають богослови, повинна не думати про Бога, а відчути його буття в собі. Релігія відтак є засобом самовизначення людини у світі на основі відчуття своєї богоподібності.

Такий підхід до дослідження релігійного феномену для українського релігієзнавства є абсолютно новим. Але дослідження ірраціонального вимагає включення в пізнавальний процес специфічних методів наукового пошуку, звернення до спеціальних понять і категорій, пізнавальних прийомів, якими оперує хіба що філософія ірраціонального, філософія інтуїтивізму. Тут треба дати аналіз цілого комплексу феноменів людського духу – надії, віри, любові, сповіді, долі тощо, які або взагалі не розглядалися в минулому, або розглядалися як щось хворобливе чи пустоцвітне на живому дереві людського пізнання. Це вимагає вироблення спеціальних понять-категорій, які є і в богослов’ї, і в філософії ірраціоналізму і які не можна знайти у філософських системах, що грунтуються на раціональному пізнанні, стоять на позиціях матеріалізму.

Сутність релігії в наукових і навчальних публікаціях донедавна у нас зводилася до компенсаційної її функції, що знайшло свій вираз в опійних її характеристиках й відтворенні її історії саме як такого явища. В цьому проявилася та політизація релігієзнавства, яку певною мірою започаткував засновник матеріалістичної теорії історії К.Маркс, охарактеризувавши релігію, окрім іншого, як “опіум народу”, і утвердив В.Ленін і ленінізм, абсолютизувавши цю характеристику (“наріжний камінь усього світогляду марксизму в питанні про релігію”) і звівши її в ранг визначень релігії

Домінуючим у нашому релігієзнавстві тривалий час було визначення релігії Ф.Енгельсом як фантастичного відображення стражденною й залежною людиною реальних, пануючих над нею зовнішніх сил. Проте це визначення, якщо взагалі його можна розглядати як визначення, а не як характеристику релігії, не відображало, власне, самої суті релігійного феномену. Воно спотворювало його реальний статус у духовному світі людини, ставило під сумнів право на існування ірраціональної сторони духовної діяльності людей.