8. Теоретичне і практичне значення фосфоритів

Фосфорити документують мілководні активно гідродинамічні обстановки, багато з них – аридний тип літогенезу. Практично всі вони дозволяють відновлювати перерви або виключно уповільнене осадконагромадження, яке зіставляється зі швидкістю нагромадження червоної пелагічної глини (1 м за 1 млн років). Тісно пов’язані з біосферою фосфорити – свідок її еволюції і водночас еволюції осадконагромадження. До настання ери суттєвого впливу життя на осадовий процес (в археї та ранньому протерозої) фосфорити, мабуть в менших розмірах, нагромаджувались хімічним способом – приблизно в тих же самих умовах і місцях, де формувались кременеві і залізні осадки. Інші літологічні ознаки фосфоритів дозволяють відновлювати більш конкретні умови осадконагромадження і деталі палеогеографічної обстановки, зокрема розташування протоків, обмілин і берегів, циклічну заміну тиховодних, застійних і динамічних режимів і відновлювальний характер середовища, по крайній мірі в осадку.

Практичне значення фосфоритів величезне: це необхідні добрива, які використовуються в основному у вигляді суперосфату кальцію.Щорічна їх добича зростає і у теперішній час досягає перших сотень мільйонів онн. Основними країнами, що видобувають фосфорит, являються Марокко, Алжир, Туніс, США, Росія, Казахстан, Узбекістан, Єгіпет, Австралія, Науру, Китай, Монголія. Розробляються фосфорити венду (Сибір, Монголія), кембрію (Австралія, Китай, Монголія, Казахстан та ін.), ордовику (Прибалтика), силуру (Сибір), девону (Далекий Схід), пермі (США, Передуралля), тріасу (Мангишлак та ін.), юри (Руська плита, Франція, Бельгія та ін.), крейди (Руська плита, Англія та ін.), особливо великі в Північній Африці та Східному Присередземномор’ї, палеогену (Північна Африка, Ближній Схід, Середня Азія, США та ін.), неогену (США, Флорида), плейстоцену і голоцену (о. Науру та ін.).

Фосфоритами як корисними копалинами називають породи з вмістом Р₂О₅ іноді всього в 5-6%, але частіше 10%: бідні – 10-18% Р₂О₅ , середньої якості – 18-24, багаті – 24-40%. Досить шкідливою домішкою, але яка часто присутня, являються халцедон та кварц, особливо аутигенні, цементні, так як вони утруднюють збагачення. Інші звичні домішкові компоненти: глауконіт, кальцит, доломіт, кварцовий пісок, залізні мінерали, глиниста речовина.

Більше 60-70% фосфоритових запасів зосереджено і в сеноні – палеогені Марокко. Цей унікальний факт не знайшов ще повного пояснення літологів. В загальній формі надгігантські запаси і родовища фосфоритів Марокко та інших країн Північної Африки правильно пояснюються сприятливим сполученням всіх факторів фосфоритоутворення: величезність платформених морів-заток, які відокремлені островами сполучаються протоками з сусіднім океаном, сусідство останнього, аридний клімат суші (наприклад, Африки), пишний розвиток життя, пасивність тектонічного режиму, чергування застійних фаз з динамічними фазами перемиву.

Окрім використання в якості добрив (фосфоритового борошна – результат помолу природних фосфоритів – і суперфосфату, який одержується розкладанням фосфатів сірчаною кислотою) фосфорити ідуть на виробництво фосфорної кислоти і елементарного фосфору. Для виготовлення суперфосфату використовують фосфорити тільки з вмістом Р₂О₅ не нижче 28%. Тому бідні фосфорити попередньо збагачують, наприклад промивкою і грохотінням (для жовнових та інших типів). Сполуки заліза, алюмінію і магнію утруднюють одержання розсипчастого суперфосфату.

Фосфорити – концентрати рідких і розсіяних елементів (ванадію, урану та ін.), і вони можуть видобуватись з них.

Окрім пошуків звичайних зернистих фосфоритів типу каратауських або мароканських, для чого слід керуватись перш за все найбільш типовими палеогеографічними моделями, потрібно в подальшому шукати і більш замасковані, метасоматичні (по вапнякам) та білі або темні пелітоморфні фосфорити типу селеукських, курського „самороду” та глибоководних фосфато-кременевих парагенезисів (формація Фосфорія).