8. Теорії трансформації капіталізму.

сформувались у 50— 60-х pp. XX ст. і набули значного поширення у другій половині XX ст. Ці теорії виходили з реальних соціально-економічних процесів та явищ капіталістичного суспільства. У складі цього напрямку основного значення та найбільшої впливовості набули такі теорії: народного капіталізму;

колективного капіталізму (А. Берлі, Г. Мінз);

змішаної економіки (Е. Хансен, Дж.М. Кларк);

суспільства добробуту (Дж.К. Ґелбрейт, Дж.М. Кларк);

соціального партнерства (Р. Арон, Дж. Ґелбрейт) та ін.

Теорія народного капіталізму з'явилася у 50-х pp. XX ст. у США. З її обґрунтуванням виступили Берлі, Чейз, Кларк, С. Кузнець та ін. Ключові концепції, покладені в основу теорій трансформації капіталізму:

концепція дифузії власності;

концепція управлінської революції;

концепція революції доходів.

Основою для цих теорій стала ідея науково-технічної революції.

У концепції дифузії власності досліджуються зміни у формах та структурі відносин власності за умов корпоратизації, розвитку акціонерного капіталу, колективних форм підприємництва тощо. Суть концепції полягає у тому, що з розвитком капіталізму поступово змінюється структура капіталістичної власності. Якщо капіталізмі доби вільної конкуренції була притаманна індивідуальна приватна власність, то для сучасного капіталізму характерна різноманітність форм власності. Провідною формовю підприємств, а отже і власності є акціонерна.

Концепція управлінської революції аналізує процес відокремлення функцій управління в структурі відносин власності, демократизації структури менеджменту. її прихильники стверджують, що з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або й зовсім зникає і замінюється владою найманих у правлінців-менеджерів.

Концепція революції в доходах. Прихильники концепції стверджують, що в розвинутих капіталістичних країнах стався революційний переворот у розподілі національного доходу, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств населення.

8. Теорії індустріального суспільства.

Теорії індустріального та нового індустріального суспільства створюються у 60-ті роки XX ст. і представлені дослідженнями Ґелбрейта, В. Ростоу, Арона. Головні проблеми, які ними розглядаються, — це визначення стадій економічного зростання, економічні ознаки індустріального суспільства, форми еволюції підприємництва та ринку, посилення ролі техноструктури тощо.

Індустріальне суспільство — одне з двох осн. понять (поряд із поняттям капіталістичне суспільство), у яких західні економісти та соціологи аналізують природу розвинутих суспільств і узагальнюють характер перетворень, що відокремлюють їх від традиційних суспільств. Поняття індустріальне суспільство вперше використав Сен-Сімон.

Капіталістичне суспільство — це суспільство, де індустріальне виробництво як переважаюча форма економічної організації перебуває у приватних руках, де підприємець одразу і власник, і головний суб'єкт управління трудовим процесом і робітниками. Зі зростанням масштабів індустрії власність на капітал надалі не гарантує контролю над системами влади та авторитету на підприємстві. Промислове виробництво починають контролювати менеджери-адміністратори. Тут теорія індустріального суспільства поєднується з технократичними концепціями.

Поняття "індустріальне суспільство" також тісно пов'язане з теорією модернізації. Згідно з теорією індустріального суспільства, у такому суспільстві жорсткі станові межі зникають також і завдяки зростанню соціальної мобільності, на основі широкого доступу до освіти починає переважати рівність можливостей. Загальна тенденція розвитку індустріального суспільства — прогресуюче усунення зовнішньої, соціальної за походженням, нерівності.

Популярною була теорія стадій економічного зростання Ростоу. На думку В. Ростоу, людство прямує від нужденного життя первісності до суспільства "масового споживання" індустріальної доби. Ростоу виділяє п'ять стадій економічного зростання.

1. традиційне суспільство, для якого характерне використання ручної праці, розвиток сільського господарства, низька продуктивність праці.

2. створення передумов для зрушення. розвиток економіки, ринку, вільної конкуренції, накопичення капіталу і зростання капіталовкладень в нар. госп.

3. стадія зрушення або промисловий переворот зі швидким розвитком окремих галузей промисловості й заміною ручної праці на машинну.

4. стадія наближення до зрілості, коли було досягнуто швидкого і постійного прогресу всіх галузей господарства.

5. стадія, що забезпечує високий рівень масового споживання.

В 70-ті роки В. Ростоу додав шосту стадію — пошуку шляхів якісного поліпшення життєвих умов людини.