
- •2.Населення як демоекономычна категорія.
- •3.Відтворення населленя і його характеристика.
- •4.Трудові ресурси як соціально-економічна і статистична категорія
- •5.Економічно-активне і економічно неактивне населення.
- •6.Трудовий потенціал : сутність, показники, структура.
- •7.Формування та розвиток трудового потенціалу.
- •8.Поняття та сучасне розуміння сутності соц.-труд. Відносин
- •9.Сторони і суб’єкти соц.-труд. Відносин
- •10.Державна служба зайнятості , її роль у регулюванні ринку праці.
- •11.Пасивна і активна політика на ринку праці.
- •13. Форми і види зайнятості.
- •14.Державна політика зайнятості.
- •16.Безробіття: сутність, типи, соціально-економічні наслідки.
- •17. Показники, які характеризують рівень безробіття.
- •18. Сутність закона Оукена
- •19. Сутність соціального партнерства та його ролб у функціонуванні ринкової економіки.
- •20.Ринок праці як підсистема ринкової економіки.
- •21.Механізм функціонування ринку праці.
- •22.Сегментація ринку.
- •23,Сутність моніторингу соц.-труд сфери і його концептуальні положення.
- •24.Завдання моніторингу соціально-трудової сфери.
- •25. Міжнародна організація праці (моп) у сучасному світі: цілі, завдання, структура.
- •26.Організація діяльності моп.
- •27.Механізм нормотворчої діяльності моп.
- •28.Сутність , зміст, завдання і значення організації праці.
- •29. Принципи організації праці.
- •30.Основні напрями організації праці на підприємстві.
- •31.Організація праці на робочому місці.
- •32.Умови праці: сутність і значення, фактори їх формування.
- •33.Нормування праці як провідна складова її організації.
- •34.Класифікація витрат робочого часу.
- •35.Методи нормування праці.
- •36.Види норм праці
- •37.Методи дослідження трудових процесів.
- •38. Методи встановлення норм.
- •39.Сутність продуктивності і продуктивності праці.
- •40. Показники і методи виміру продуктивності праці.
- •41.Фактори продуктивності та їх класифікація.
- •42.Резерви зростання продуктивності праці.
- •43.Теоретико-методологічні аспекти ефективності праці.
- •44.Економічний аналіз у сфері праці.
- •45.Характеристика основних трудових показників. Їх аналіз.
- •46.Звітність показників з праці: статистична, оперативна.
- •47.Аудит у сфері праці.
- •48.Напрями, етапи і методи проведення аудиту.
- •49.Сутність, джерела та структура доходів населення.
- •50.Номінальні і реальні доходи.
- •51.Заробітна плата як соціально-економічна категорія ринкової економіки і основна форма доходів найманих працівників.
- •52.Організація зп, її принципи і елементи.
- •53.Характеристика елементів організації зп на підприємстві.
- •54.Тарифне нормування оплати праці.
- •55.Системи винагороди за працю.
- •56.Планування праці, його роль в управлінні людськими ресурсами.
- •57.Види планів з праці.
- •58.Методи планування трудових показників на рівні підприємства.
11.Пасивна і активна політика на ринку праці.
Залежно вiд стану ек-ки та стану РП передбачається здiйснення активноi чи пасивноi полiтики, щодо регулювання зайнятостi i РП в цiлому. Пасивна полiтика передбачає виплату допомоги безробiтним i надання найпростiших послуг для пiдбору робочих мiсць через ДСЗ. Часто застосовують термiн „помiрна пасивна полiтика”-вона передбачає матерiальну пiдтримку безробiтних та iншi рiзноманiтнi послуги по пiдбору робочих мiсць. Однак тактика пасивного очiкування ек-го пiдйому може оправдати себе лише при високiй гнучкостi РП. Оскiльки, стримуючi регулятори пасивноi полiтики на РП є досить слабкими i тому можуть навiть погiршити ситуацiю. Активна полiтика – це сукупнiсть правових, органiзацiйних i ек-х мiр впроваджених державою з метою зниження рiвня безробiття. Вона передбачає заходи пов’язанi з профiлактикою звiльнення робiтники i збереження робочих мiсць, навчання, перепiдготовка, пiдвищення квалiфiкацii осiб шукаючих роботу, активний пошук i пiдбiр робочих мiсць, фiнансування створення нових робочих мiсць, органiзацiю нових робочих мiсць через систему громадських робiт. Вiдсутнiсть активноi полiтики значно звужує функцii служби зайнятостi .
12.Зайнятість як соціально=економічна категорія
Використання трудових ресурсiв характеризується показником зайнятостi. Зайнятiсть населення являє собою дiяльнiсть частини населення щодо створення суспiльного продукту (нацiонального доходу). Саме в цьому полягає ii економiчна сутнiсть. Зайнятiсть населення — найбiльш узагальнена характеристика економiки. Вона вiдбиває досягнутий рiвень економiчного розвитку, внесок живоi працi в досягнення виробництва. Зайнятiсть об'єднує виробництво i споживання, а ii структура визначає характер iхнiх взаємозв'язкiв. Соцiальна сутнiсть зайнятостi вiдображає потребу людини в самовираженнi, а також у задоволеннi матерiальних i духовних потреб через дохiд, який особа отримує за свою працю. Демографiчна сутнiсть зайнятостi вiдображає взаємозалежнiсть зайнятостi з вiково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо. Принципами зайнятостi в ринкових умовах є: * право громадян розпоряджатися своєю здатнiстю до продуктивноi i творчоi працi. Тобто людина незалежно вiд статi, вiку, має прiоритетне право самостiйно вибирати для себе зручнi режими працi i зайнятостi. * вiдповiдальнiсть держави за створення умов для реалiзацii права громадян на працю. Реалiзацiя цих принципiв сприятиме активному впливу на стан зайнятостi, полiпшенню всiх ii якiсних характеристик, таких як освiтнiй, професiйно-квалiфiкацiйний склад зайнятого населення, його галузева i демографiчна структура, соцiально-економiчна мобiльнiсть, конкурентоспроможнiсть тощо.
13. Форми і види зайнятості.
Розрiзняють первинну i вторинну зайнятiсть. Первинна зайнятiсть характеризує зайнятiсть за основним мiсцем роботи. Якщо, крiм основноi роботи чи навчання, ще є додаткова зайнятiсть, вона називається вторинною зайнятiстю. Види зайнятостi характеризують розподiл активноi частини трудових ресурсiв за сферами використання працi, професiями, спецiальностями тощо. Пiд час iх визначення враховують: характер дiяльностi; соцiальну належнiсть; галузеву належнiсть; територiальну належнiсть; рiвень урбанiзацii; професiйно-квалiфiкацiйний рiвень; « статеву належнiсть; вiковий рiвень; вид власностi тощо. Повна зайнятiсть — це дiяльнiсть протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохiд у нормальних для даного регiону розмiрах. Неповна зайнятiсть характеризує зайнятiсть конкретноi особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективнiстю. Неповна зайнятiсть може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятiсть зумовлена соцiальними причинами, зокрема необхiднiстю здобути освiту, професiю, пiдвищити квалiфiкацiю тощо. Неповну зайнятiсть можна вимiряти безпосередньо, використовуючи данi про заробiток, вiдпрацьований час, або ж за допомогою спецiальних вiдбiркових обстежень. Прихована неповна зайнятiсть вiдбиває порушення рiвноваги мiж робочою силою та iншими виробничими факторами. В Украiнi прихована неповна зайнятiсть поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятiсть у нашiй краiнi набула великих розмiрiв. Часткова зайнятiсть — це добровiльна неповна зайнятiсть. Окрiм цих видiв зайнятостi, iснують ще так званi нетрадицiйнi, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятiсть, зайнятiсть неповний робочий день. Нерегламентована зайнятiсть — це дiяльнiсть працездатного населення працездатного вiку, яка виключена зi сфери соцiально-трудових норм та вiдносин i не враховується державною статистикою.